Побачивши Мацька, що в"їхав на возі в двір, Зих швиденько рушив до нього, а абат, очевидно зважаючи на свій духовний сан, залишився на місці, тільки почав щось говорити до своїх кліриків, яких ще кілька вийшло з відчинених дверей дому. Збишко і Зих попід руки привели кволого ще Мацька до призьби.
Я ще не зовсім вичуняв,— сказав Мацько, цілуючи абата в руку,— але приїхав, щоб поклонитись вам, моєму добродієві, подякувати за господарювання в Богданці і попросити вашого благословення, яке грішній людині найпотрібніше.
Я чув, що нам полегшало,— сказав абат, стискаючи його за голову,— і що ви дали обітницю відбути прощу до гробу нашої небіжчиці королеви.
Бо не знав, до якого святого звернутись, тому й звернувся до неї.
І добре зробили! — з запалом вигукнув абат.— Вона ліпша за інших, і нехай би хтось спробував їй позаздрити!
І в одну мить обличчя абата спалахнуло гнівом, щоки почервоніли, очі почали іскритись.
Присутні знали його запальну вдачу, тому Зих засміявся й вигукнув:
—Бий, хто в бога вірує!
Абат шумно віддихався, обвів очима присутніх, потім сам засміявся так само несподівано, як недавно раптом вибухнув гнівом, і, глянувши на Збишка, спитав:
—Оце ваш небіж і мій родич?
Збишко нахилився й поцілував його в руку, — Бачив його ще малим; тепер не впізнав би, — сказав абат.— Ану покажись!
І він почав оглядати його з ніг до голови бистрими очима, нарешті сказав:
—Надто вродливий! Панна, а не рицар! Мацько відповів на це:
Брали цю панну німці в танець, та тільки котрий взяв, так одразу й простягнувся і вже не встав.
І самостріл без корби натягає! — вигукнула раптом Ягенка.
Абат обернувся до неї:
—А ти чого тут?
Вона так почервоніла, що аж шия та вуха їй запашіли, і, страшенно збентежена, відповіла:
—Бо бачила...
— Стережись, щоб він тебе ненароком не встрелив, а то дев"ять місяців доведеться лікуватись.