Хрестоносці

Почувши це, Мацько глянув на Зиха, а Зих на Мацька, й обличчя їм стали хитрі й радісні. Ніхто з них не був певний, чи абат справді чув таку розмову, чи вигадав її тільки для того, щоб під"юджити Збишка; зате вони обидва, а особливо Мацько, який добре знав Збишка, зрозуміли, що не було на світі кращого способу наблизити Збишка до Ягенки.

А абат, немов навмисне, додав:

—І, правду кажучи, вони таки хоробрі хлопці!.. Збишко нічим не виявив, що це його обходить, тільки почав розпитувати Зиха якимось не своїм голосом:

Завтра неділя?

Неділя.

Ви поїдете до костьолу на месу?

Атож!..

Куди? В Кшесню?

Туди найближче. Куди ж нам ще їхати?

Ну, то й гаразд!

XVI

Наздогнавши Зиха і Ягенку, що їхали в Кшесню разом з абатом та його кліриками, Збишко приєднався до них,— йому хотілось довести абатові, що він не боїться ні Вілька з Бжозової, ні Чтана з Рогова й не думає від них ховатись, його в першу мить знову здивувала врода Ягенки, бо хоч він бачив її не раз і в Згожелицях, і в Богданці гарно вбрану для гостей, але ніколи —так пишно, як тепер прибралась до костьолу. На ній була з червоного сукна накидка, підбита горностаями, червоні рукавички, на голові — вишитий золотом каптурик, з-під якого на плечі спускалися дві коси. Вона тепер сиділа на коні не по-чоловічому, а на високому сідлі з бильцями й ослінчиком під ноги, що ледве виглядали з-під довгої, викладеної рівними зборками спідниці. Зихові, який дозволяв дівчині ходити вдома в кожусі і ялових чоботях, йшлося про те, щоб біля костьолу кожен бачив, що приїхала не дочка якогось там сірого влодики або сверцялки, а панна з багатого рицарського роду. Для цього її коня вели два підлітки, одягнені в вузькі штани й широкі куртки з буфами, що їх носили звичайно пажі. Позаду їхало четверо слуг, а з ними абатові клірики з мечами та лютнями, на пасах. Збишко зачудувався всім цим видовищем, особливо Ягенкою, що схожа була на картинку, та абатом, який в пурпуровому одязі з широчезними рукавами здавався йому якимсь мандрівним князем. Найскромніше одягнений був Зих, який дбав про показність для інших, а для себе —тільки про веселощі та співи.

Порівнявшись, вони їхали вчотирьох у ряд: абат, Ягенка, Збишко і Зих. Абат спочатку наказав своїм шпільманам співати духовних пісень, потім, наслухавшись, почав розмовляти із Збитком, який з усмішкою поглядав на його здоровенний меч, не менший за дворучний німецький,

Бачу,— сказав поважно абат,— що тебе дивує мій меч; то знай же, що синоди дозволяють духовним особам брати з собою в дорогу не тільки мечі, а навіть балісти й катапульти,— а ми ж зараз у дорозі. До того ж, коли найсвятіший отець забороняв ксьондзам носити мечі й пурпурові шати, то напевне мав на увазі людей низького стану, бо шляхтича бог створив для зброї, і хто захотів би її відібрати, той порушив би його одвічну волю.

Я бачив мазовецького князя Генрика, який виступав на турнірах,— відповів Збишко.

Не за те його треба ганити, що виступав на турнірах,—відповів абат, підіймаючи вгору пальця — а за те, що оженився, і до того ж нещасливо, бо fornicariamі bibulam узяв mulierem, котра, кажуть, замолоду Bacchum adarabat а до того ще й adultera була, аз цього не могло вийти нічого доброго.

Тут він зупинив коня і став повчати ще з більшою поважністю:

Хто має женитися й вибирати uxoreт[1], той дивитись повинен, щоб була богобоязна, доброзвичайна, хазяйновита і охайна,— все це, крім отців церкви, радить також один поганський мудрець Сенека. А як же ти вгадаєш, чи добрий вибір зробив, коли не знаєш гнізда, з якого береш собі довічну подругу життя? Бо другий мудрець господній каже: Pomus поп cadit absque arbore... Курча таке, як і квочка, яка мати, така й дочка... А тому, грішний чоловіче, научайся, що жінку треба шукати не далеко від дому, а близько, бо як візьмеш злу та норовисту, то не раз від неї наплачешся, як плакав той філософ, коли йому сварлива жінка aquam sordidam на голову спересердя вилила.

Іп saecula saeculorum, amen! — в один голос гукнули мандрівні клірики, які завжди так відповідали абатові, не турбуючись про те, до речі ця відповідь, чи не до речі.

Всі зосереджено слухали абата, дивуючись з його красномовства та глибокого знання священного письма. А він, здавалося, звертався не тільки до Збишка, а головним чином до Зиха і Ягенки, немов їх спеціально хотів навернути на путь істини. Проте Ягенка зрозуміла, в чому річ, і уважно поглядала з-під довгих вій на хлопця, який нахмурив брови й похилив голову, ніби глибоко обмірковував те, що чув.

За хвилину всі рушили далі, але їхали вже мовчки; а коли показалася Кшесня, абат лапнув за пас, повернув його так, щоб зручно було вхопити за руків"я меч, і сказав: