— Я так і думала, — сказала вона.
— І не одружений через те, — говорив далі він, — що надто довго вагався. Коли я перший раз побачив Дженні, я вирішив, що чарівнішої жінки немає на світі.
— Небагато ж я для вас важила в той час, — перебила його м-с Джералд.
— Коли хочете, щоб я говорив, не перебивайте мене, — посміхнувся Лестер.
— Скажіть мені одно, і більше я нічого не питатиму. Це було в Клівленді?
— Так.
— Мені так і говорили, — підтвердила вона.
— У ній було щось таке...
— Кохання з першого погляду, — знову не стрималася Летті; у неї було дуже гірко на душі. — Це буває.
— Ви мені дасте говорити?
— Пробачте мені, Лестер. Що ж робити, коли мені стало сумно за минулим.
— Ну, загалом, я втратив розум. Я бачив у ній ідеал, зразок, хоч і знав, що вона мені не до пари. Ми живемо в демократичній країні. Я думав — зійдуся з нею, а потім... ну, ви знаєте, як це буває. Ось тут-то я й припустився помилки. Я ніколи не думав, що це буде таким серйозним. До того ж мені не подобалась жодна жінка, крім вас, та й то — буду одвертим до кінця — я зовсім не був упевнений, що хотів би одружитися з вами. Мені здавалося, що одруження взагалі не для мене. І я сказав собі — тільки б Дженні стала моєю, а потім, коли набридне, можна й розлучитися. Я подбаю про те, щоб вона не знала злиднів. Інше мені буде байдуже. І їй також. Розумієте?
— Розумію, — відповіла вона.
— Так от, Летті, з цього нічого не вийшло. Вона — жінка зовсім особливого складу. Її душевний світ надзвичайно багатий. Вона не освічена в тому значенні, як ми це розуміємо, але їй притаманні природна витонченість і такт. Вона чудова хазяйка, бездоганна мати. Їй властиве якесь невичерпне джерело любові до людей. Батькові й матері вона була віддана всією душею. Її любов до дочки — це її дочка, не моя — не знає меж. Світськості в неї немає ані крихти. Вона ніколи не блисне дотепним слівцем, не здатна підтримати легку, невимушену розмову. І думає вона, напевно, повільно. Найсерйозніші її думки навіть не завжди передаються словами, але не так важко зрозуміти, про що вона весь час думає і що відчуває.
— Ви чудово говорите про неї, Лестер, — сказала м-с Джералд.
— А як же інакше, Летті, — відповів він. — Дженні — хороша жінка. Та що б я не говорив, часто мені здається, що мене прив’язує до неї тільки жалість.
— Маю сумнів! — і вона погрозила йому пальцем.
— Так, так, але мені багато довелося витерпіти. Тепер-то вже я бачу, що повинен був одразу одружитися з нею. Але потім виникли такі ускладнення, і стільки було суперечок і умовлянь, що я якось заплутався. А тут ще батькова духівниця. Якщо я одружуся, то втрачаю вісімсот тисяч, тобто навіть набагато більше, оскільки компанія тепер реорганізована в трест. Так, вірніше — два мільйони. Якщо ж я не одружуся, то через два роки, навіть менше, втрачаю все до останку. Звичайно, можна б удати, начебто я з нею розлучився, але брехати я не хочу. Це було б надто болісно для її самолюбства, вона не заслужила такої образи. Поклавши руку на серце, я зараз навіть не можу сказати, чи хочу я розлучитися з нею, чи ні. Слово честі, просто не знаю, що мені робити.
Лестер замовк, запалив сигару й втупився невидющим поглядом у вікно.
— Так, це дуже, дуже важка задача, — сказала Летті, опустивши очі.