— От і чудово. Вам треба побути з людьми. Ми там погуляємо, поговоримо. То приїдете?
— Приїду.
Вона підійшла до нього, тягнучи за собою шлейф блідо-лілової сукні.
— Не можна так багато думати, сер, — сказала вона безтурботно. — Обов’язково вам треба докопатись до кореня. Навіщо це? А втім, ви завжди були такий.
— Що ж поробиш, — відповів він. — Я не вмію не думати.
— Ну, одно я знаю. — Вона легенько ущипнула його за вухо. — На другий раз ваші добрі почуття не примусять вас зробити помилку. Я цього не припущу, — додала вона сміливо. — Ви повинні бути вільні, поки не продумаєте все як слід і не вирішите, що вам треба. А я хочу вас попросити взяти на себе управління моїми справами. Ви могли б давати мені далеко цінніші поради, ніж мій повірений.
Він встав, підійшов до вікна й спідлоба подивився на неї.
— Що вам треба, це я знаю, — сказав він похмуро.
— А чом би й ні? — запитала вона, знову підходячи до нього. В її погляді було й благання, й виклик. — Чому б ні?
— Ви самі не знаєте, що робите, — пробурмотів він, але не одвів від неї погляду; вона стояла перед ним у всій красі дозрілої жінки, розумна, насторожена, сповнена співчуття й кохання.
— Летті, — сказав він, — ви марно хочете вийти за мене заміж. Я цього не вартий, запевняю вас. Я людина холодна, безнадійний скептик. Нічого з цього не вийде.
— А на мою думку, вийде, — не здавалася вона. — Я знаю, яка ви людина. І мені однаково. Ви мені потрібні.
Він взяв її за руки, потім притягнув до себе і обійняв.
— Бідна Летті! — сказав він. — Я цього не вартий. Дивіться — пожалкуєте.
— Ні, не пожалкую, — заперечила вона. — Я знаю, що роблю. Мені однаково, якої ви думки про себе. — Вона припала щокою до його плеча. — Ви мені потрібні.
— Так ви, чого доброго, мене доб’єтесь, — сказав він і, нахилившись, поцілував її.
— Ах! — вигукнула вона і сховала обличчя в нього на грудях.
«Недобре, — думав він, обіймаючи її, — не слід би мені цього робити».
Але він усе тримав її в обіймах, і коли вона, підвівши голову, знову потягнулася до нього, він поцілував її ще багато разів.
Розділ LVІ