— Де ж вона в тебе була весь цей час?
— Вона жила вдома, у наших, до минулої весни, а коли ти їздив у Цинциннаті, я привезла її сюди.
— І вона жила з вами, коли я приїжджав до Клівленда?
— Так, — відповіла Дженні, — тільки я пильнувала, щоб вона не потрапляла тобі на очі.
— Я думав, ти сказала своїм, що ми одружилися, — скрикнув Лестер, не розуміючи, яким чином родичі Дженні примирилися з існуванням цієї дитини.
— Я так їм і сказала, — відповіла Дженні, — але я не хотіла говорити тобі про дочку. А мої весь час думали, що я от-от розповім тобі.
— Чому ж ти не розповіла?
— Тому що боялась.
— Чого?
— Адже я не знала, що зі мною буде, коли їхала з тобою, Лестер. Мені так хотілося зберегти мою дівчинку, нічим не пошкодити їй. Потім мені було соромно; а коли ти сказав, що не любиш дітей, я злякалась.
— Злякалась, що я покину тебе?
— Так.
Лестер помовчав; Дженні відповідала так щиро й просто, що його перша підозра, ніби вона свідомо лицемірила й обдурювала його, частково розвіялася. Зрештою, винний у всьому нещасливий збіг обставин, малодушність Дженні й звичаї її родини. Ну й родина, треба сказати! Тільки сліпі й аморальні люди могли терпіти такий стан речей!
— Хіба ти не розуміла, що зрештою все повинно розкритись? — запитав він наприкінці. — Не могла ж ти думати, що ось так і виростиш її. Чому ти одразу не сказала мені правди? Тоді б я поставився до цього дуже спокійно.
— Знаю, — сказала Дженні. — Але я хотіла зробити краще для неї.
— Де вона тепер?
Дженні пояснила.
Лестерові запитання так не в’язалися з його тоном і виразом обличчя, що Дженні розгубилася. Вона ще раз спробувала все пояснити йому, але Лестер зрозумів тільки одно: Дженні зробила дурницю, проте вона аж ніяк не хитрувала, — це було так очевидно, що, коли б Лестер був в іншому становищі, він щиро пожалів би її. Але тепер відкриття відносно Брендера не сходило в нього з думки, і він знову повернувся до цього.
— Отже ти кажеш, що твоя мати прала йому. Як же трапилось, що ти з ним зійшлася?
Дженні досі терпляче переносила нестерпний допит, але при цих словах вона здригнулася, як від удару. Лестер зачепив болючий спогад про найгіршу й найважчу пору її життя, його останнє запитання, як видно, вимагало цілковитої одвертості.