До телефону, як навмисне, підійшов хлопчик-посильний, який за дорученням самого Лестера не раз бував у нього на квартирі. Хлопчик не знав, що адресу Лестера слід тримати в таємниці, — досі ним ніхто не цікавився. Коли Луїза сказала, що вона сестра Лестера і їй дуже треба його побачити, хлопчик відповів:
— А він живе на площі Шіллера, будинок дев’ятнадцять.
— Чию це ти адресу даєш? — запитав клерк, що був біля телефону.
— Містера Кейна.
— Жодних адрес давати не можна. Ти що, хіба не знаєш?
Хлопчик розгубився й попросив пробачення, але Луїза вже повісила трубку.
Через годину Луїза, здивована, що в її брата є ще й третя адреса, була на площі Шіллера. Зупинившись перед двоквартирним будинком, вона прочитала прізвище Кейна на дощечці біля дверей, які вели на другий поверх, піднялася й подзвонила. Дженні вийшла, почувши дзвоник, і дуже здивувалась, побачивши перед собою добре одягнену даму.
— Тут живе містер Кейн? — згорда спитала Луїза, заглядаючи в кімнату крізь відчинені двері. Присутність жінки трохи здивувала її, але підозри її були ще невиразні.
— Так, — відповіла Дженні.
— Він, здається, хворий? Я його сестра. Можна увійти?
Коли б у Дженні був час зібратися з думками, вона б знайшла, що сказати, але вона й слова вимовити не встигла, як Луїза, розпещена своїм становищем і звикла все робити по-своєму, вже пропливла повз неї в кімнату. У вітальні, розташованій поруч із спальнею, де лежав Лестер, вона огляділася. Веста, яка бавилась у куточку, піднялась і з цікавістю втупилася очима в гостю. Крізь відчинені двері спальні Луїза побачила Лестера; він лежав у ліжку з заплющеними очима, освітлений з лівого боку променем сонця, що падав з вікна.
— Так ось ти де! — вигукнула Луїза, швидко заходячи до спальні. — Що це з тобою?
Почувши її голос, Лестер розплющив очі і миттю все зрозумів. Він підвівся на лікті, але не міг вимовити ані слова. Нарешті він ледве видушив з себе:
— Здрастуй, Луїза. Звідки ти з’явилася?
— Із Сент-Поля. Я поїхала раніше, ніж збиралася, — заговорила вона швидко й з роздратуванням, почувши щось недобре. — А я тебе насилу розшукала. Що це в тебе за... — вона хотіла сказати «гарненька економка», але, обернувшись, побачила Дженні, яка з сумним, прикро враженим обличчям прибирала щось у вітальні.
Лестер замість відповіді закашлявся.
Луїза уважно оглянула кімнату. Для неї не лишилася непомітною приємна атмосфера родинного життя, яка проте викликала підозрілі думки. На стільці лежала сукня Дженні, побачивши яку, міс Кейн гидливо підібрала спідницю.
Вона глянула на брата й прочитала в його очах дивний вираз, ніби він був трохи спантеличений, але в той же час спокійний і готовий до бою.
— Даремно ти сюда прийшла, — сказав Лестер, не давши Луїзі часу запитати про те, що так і крутилося в неї на язиці.
— Чому ж даремно? — вигукнула вона, обурена його зухвалою одвертістю. — Брат ти мені чи ні? А якщо брат, я можу прийти до тебе, де б ти не був. Як вам це подобається? І ти говориш мені отакі речі?