Безтурботний

— Он воно що! І як же?

Рогер скуштував каву й одночасно витягнув із-за пояса чорний пістолет із короткою червонувато-бурою рукояткою:

— Знайомся: «Таурус-РТ92С» із Сан-Паулу.

— Ні, дякую, — прошипів Мохаммед. — Нумо прибери його зараз же. Ти що, з глузду з’їхав? Збираєшся здолати німця самотужки?

Рогер знизав плечима і засунув пістолет за пояс:

— Фред лежить удома і весь тремтить. Каже, що більше ніколи не просохне.

— Цей хлопець профі, врахуй, Рогер.

Рогер пирхкнув:

— А я хто? Адже я кілька банків грабонув. І знаєш, Мохаммед, що найголовніше? Ефект раптовості. Це все і вирішує. — Рогер допив каву. — Та і який він у бісової матері профі, якщо кому завгодно повідомляє, в якому номері живе?

Мохаммед звів очі догори і склав долоні, творячи молитву.

— Аллах тебе не залишить, Мохаммед, — сухо пробурмотів Рогер і підвівся із стільця.

Рогер побачив блондинку відразу, щойно увійшов до холу готелю. Разом із групою чоловіків вона дивилася футбол по телевізору над стойкою адміністратора. Ну точно: адже сьогодні ввечері «Фла-флу» показують — традиційне дербі в Ріо між «Фламенго» і «Флуміненсе», ось у Фредо і зібралося стільки народу.

Він швидко минув уболівальників, сподіваючись, що ніхто не звернув на нього уваги. Вибіг по вкритих ковроліном сходах і рвонув у коридор. Він знав, куди йти. Коли чоловікові Петри траплялося виїхати, він і сам, бувало, замовляв саме цей номер.

Рогер приклав вухо до дверей: ані звуку. Він подивився в замкову щілину, але в кімнаті було темно. Чи то німець пішов, чи то заснув. Рогер глитнув. Серце у нього скажено забилось, але він наказав собі заспокоїтися. Перш ніж обережно натиснути на ручку дверей, він перевірив, чи заряджений пістолет, і зняв його із запобіжника. Двері виявилися відчиненими! Рогер швидко зробив крок у кімнату і, намагаючись не шуміти, зачинив двері за собою. Стоячи в цілковитій темряві, він намагався стримати дихання. Він нічого не бачив і не чув. Ніхто в кімнаті не рухався, ніхто не дихав. Тільки у ринві слабко шарудів вітер. На щастя, Рогер чудово знав розташування меблів у номері. І поки очі поволі звикали до темряві, він направив пістолет на ліжко у формі серця. Раптом туди впала вузька смужка блідого місячного світла, і виявилося, що ковдру на ньому відслонено. Треба було швидко вирішувати, що відбувається. Невже німець пішов і забув замкнути двері? Тоді Рогер міг би просто почекати, поки він з’явиться у дверному отворі. Але в такий успіх важко повірити — прямо як в банку, де співробітники забули ввімкнути таймер камер спостереження. Такого просто не буває. Шум вітру у водостоку.

Сумніви його підтвердилися тієї ж миті.

Рогер здригнувся, коли у ванній пролунав шум води, яку спускали. Ага, хлопець сидів на унітазі! Рогер обома руками схопив пістолет і направив його туди, де, як він пам’ятав, були двері у ванну. Минуло п’ять секунд. Вісім секунд. Рогер ледве стримував дихання. Якого диявола цей тип там застиг, адже він уже натиснув на злив? Дванадцять секунд. А може, він що-небудь почув? Спробував утекти? Рогер пригадав, що у ванній є невелике віконце. Чорт! У нього тільки один шанс — не можна зараз упустити цього хлопця. Рогер пробрався повз шафу з купальним халатом, який так здорово йшов Петрі, зупинився перед дверима до ванної й поклав руку на дверну ручку. Перевів дух. Залишалося тільки повернути ручку, але тут він відчув легкий подув. Але ні ринва, ні відчинене вікйо тут ні до чого. Справа в чомусь іншому.

— Freeze[38], — мовив хтось у нього за спиною. І, підвівши голову й подивившись у дзеркало на дверях ванної, він підкорився. Його охопив такий озноб, що зацокотіли зуби. Двері платтяної шафи виявились розкриті, й у глибині її між білими купальними халатами він розрізнив здоровенного мужика. Але не від цього він укрився холодним потім. Виявивши, що супротивник навів на тебе пістолет більшого калібру, ніж твій, навіть розбираючись у зброї, не можна не відчути психологічного тиску. Навпаки, якщо знаєш, наскільки небезпечніші для людини її кулі, психологічний ефект зростає. А кулі «Тауруса-РТ92С» однаково що горошини поряд із тими, якими заряджене чорне чудовисько у нього за спиною. Почувши скрип угорі, Рогер підвів очі. Над ним блиснуло щось схоже на риболовецьку волосінь, яка тягнулася з-під дверей ванної до шафи.

— Guten Abend, — прошепотів Рогер.

Коли через шість років доля занесла Рогера в Патайю і він упізнав Фреда в бороданеві, що кликав його підсісти за свій столик у барі, він просто остовпів від подиву і відреагував, тільки коли Фред підсунув йому стілець.

Фред замовив випивку і повідомив, що більше не працює на Північному морі й живе на допомогу з непрацездатності. Рогер боязко сів і, не вдаючись до деталей, розповів, що останні шість років був наркокур’єром у Чіанг-Раї. Лише випивши два коктейлі, Фред прокашлявся і запитав, що ж, власне, сталося того вечора, коли Рогер так раптово зник із Дажуди.