Рогер утупився поглядом у дно келиха, зітхнув і сказав, що в нього не було іншого вибору. Німець, який, як з’ясувалося, зовсім і не німець, виявився хитрішим і, не сходячи з місця, ледве не відправив його на той світ. Але в останню секунду Рогеру вдалося з ним домовитися. Йому дали півгодини, щоб забратися з Дажуди, але за це він розповів, де ховається Лев Гретте.
— А що за пістолет був у того типа? — поцікавився Фред.
— Точно я не розгледів у темряві. Здається, якоїсь не дуже відомої марки. Але я тобі кажу, він вибив би з мене мізки і вони долетіли б до бару Фредо. — Рогер знову кинув швидкий погляд у бік вхідних дверей.
— Я тут в одній халупі розташувався, — сказав Фред. — А тобі, до речі, є де жити?
Рогер подивився на Фреда так, ніби його ніколи не займало це питання. Він довго шкрябав щетину в себе на обличчі й тільки потім відповів:
— Узагалі-то ні.
27
Едвард Ґріґ
Будинок Лева стояв осібно в кінці тупика. Він майже нічим не відрізнявся від більшості сусідніх будинків, тільки його вікна були засклені. Хмари мошкари кинулися до самотнього вуличного ліхтаря, борючись за місце під його жовтим світлом, у якому в передчутті ситної вечері раз у раз з’являлися з темряви кажани.
— Схоже, вдома нікого немає, — прошепотіла Беате.
— А раптом він економить електрику? — припустив Харрі.
Вони зупинилися перед низькими проіржавілими металевими воротами.
— Так що робитимемо? — запитала Беате. — Просто постукаємо в двері?
— Ні. Ти зараз приготуєш мобільний і почекаєш тут. А коли побачиш, що я влаштувався під вікном, набереш ось цей номер. — Харрі передав їй вирваний із записника аркушик.
— Навіщо?
— Якщо я почую, що в будинку задзвонив мобільник, значить, Лев там.
— Зрозуміло. Ну а як ти збираєшся його взяти? Ось із цим? — Вона вказала на здоровенну чорну штуковину, яку Харрі тримав у правій руці.
— А чом би й ні? — запитав Харрі. — На Рогера Персона це справило враження.
— Харрі, перехрестись, він же цю штуку бачив у напівтемряві* та ще й у дзеркалі.
— Вірно. Але позаяк нам не можна брати з собою до Бразилії вогнепальну зброю, доведеться задовольнятися тим, що є.