Безтурботний

На башті будівлі Морехідного училища сиділи дві чайки й відчайдушно старалися зберегти рівновагу на сильному вітрі. Під ними тягнулися води Осло-фіорду, що набули якогось зловісного чорно-зеленого відтінку, і столичне передмістя Екеберг, де двоє людей на лавці здавалися малесенькими цятками.

Харрі закінчив свою розповідь про Анну Бетсен. Про те, як вони зустрілися. Про останній вечір, події якого геть зникли у нього з пам’яті. Про Расколя. А Беате закінчила свою розповідь про те, що, як з’ясувалося, знайдений у підвальній комірці Харрі ноутбук три місяці тому було куплено в одному з магазинів мережі «Експерт» біля Колізею. І що гарантію виписано на ім’я

Анни Бетсен. І що підключений до комп’ютера був мобільний телефон, загублений Харрі.

— Ненавиджу крик чайок, —- признався Харрі.

— Це все, що ти хочеш сказати?

— У цей момент — так.

Беате підвелася з лавки:

— Мені не можна було приходити сюди, Харрі. А тобі не можна було дзвонити мені.

— Але ж ти прийшла. — Харрі втратив надію прикурити на різкому вітрі. — Значить, ти мені віриш. Чи не так?

Замість відповіді Беате сердито сплеснула руками.

— Мені відомо не більше, ніж тобі, — сказав Харрі. — Я навіть не впевнений, що не я вбив Анну Бетсен.

Чайки знялись і, спіймавши порив вітру, в елегантному стилі виконали фігуру вищого пілотажу.

— Так розкажи тоді, що тобі відомо, — попросила Беате.

— Я знаю, що цей тип якимсь чином зумів добути дублікат ключа від квартири Анни і проник до неї в ніч убивства. А йдучи, прихопив із собою її ноутбук і мій мобільник.

— А чому твій мобільник опинився в квартирі Ганни?

— Напевно, випав із кишені. Я ж кажу, що був злегка напідпитку.

— Ну і що далі?

— Спочатку план у нього був вельми простий: після вбивства вирушити на Ларколлен і заховати ключ, яким він скористався, на дачі Арне Албу. На брелку ініціали АА, так що ніяких сумнівів ні в кого і виникнути не могло. Але коли він знайшов мій мобільник, то поспішив змінити-‘план, аби ще більше заплутати сліди. А саме подати все так, ніби я вбив Анну, а потім ужив заходів, щоб звалити провину на Албу. Він скористався номером мого мобільника і через сервер в Єгипті почав засипати мене електронними повідомленнями, знаючи, що вистежити відправника неможливо.

— А якщо б і вистежили, то ним виявився б…

— Я. Так чи інакше, я виявив щось дивне, тільки коли «Теленор» прислав мені рахунок. Але очевидно, я і після цього не дуже уважно читав ці повідомлення.