Коли сидів преподобний Арсеній у келії своїй, було тоді одкровення від Бога таке. Чув голос, що до нього говорив: "Вийди з келії, хай покажу тобі діла людські". І вийшов старець, був наче в піднесенні і бачив ангела Божого, що взяв його за руку і вів на якесь місце, де йому показав чоловіка-мурина, що рубав дрова. Зробив оберемок великий і намагався мурин оберемок той взяти на плечі і понести, але не міг, бо важкий був. Той же замість того щоб витягнути трохи дров з оберемка і зробити його легшим, знову рубав дрова, і додавав до оберемка, і робив його важчим від попереднього. І знову підняти намагався, і не міг, і знову більше додавав дров і обтяжував оберемок. Коли вів ангел Господній Арсенія блаженного звідти, показав йому иншого чоловіка, що стояв над колодязем, черпав воду з колодязя і вливав у посудину утлу й діряву, і текла вода з посуду того й назад у колодязь поверталася, а той, що черпав, трудився марно. Також ангел показав старцеві инше видіння: видно було церкву, що стояла відчинена, і двох мужів, які, сидячи на конях, несли колоду впоперек, один просто другого. Хотіли ж пройти через двері церковні і не могли, бо дерево було впоперек, а один одному не давав скерувати дерево в довжину шляху, щоби наперед іти в двері одному, один кінець колоди несучи, за ним же другому з другим кінцем колоди, але обидва хотіли одночасно увійти, впоперек ішли і через те залишилися за дверима, не змігши увійти у відчинену церкву. Спитав же старець ангела, що вів його, про те, що він бачив. І витлумачив йому ангел так: "Ці люди, що колоду несли, на вигляд мужі добродійні, але горді, не хотіли скоритися один одному, через те не можуть увійти в Царство Небесне, але залишаються зовні через гординю свою, якою всі чесноти свої гублять. Той, що черпає воду і в посудину діряву наливає, означає чоловіка, який має якісь добрі справи, проте і гріхів не бракує, і через те марно трудиться, бо гріхами страчує винагороду свою, яку має отримати від Бога. Мурин же, що дрова рубає і до оберемку тягар докладає, прикладом є людини, що в багатьох гріхах живе, замість покаяння додає більше беззаконня до попередніх своїх беззаконь". Те видіння преподобний Арсеній (наче якийсь инший старець, а не він його бачив) розповів учням своїм на користь.
Ще ж і друге страшне одкровення, про божественні Христові Таїнства, яке з иншими отцями трапилося, розповідав таке. Був, казав, у Скиті старець один, великий життям і славний серед отців чеснотами своїми. Той через невігластво своє (препростак був і в Божественному Писанні недосвідчений) спокушався невір"ям щодо Пречистих Таїнств, кажучи, що хліб, його ж із божественного вівтаря приймаємо, і чаша, якою причащаємося, не є справжнім тілом і кров"ю Христовою, але образом лише тіла і крови Христової. Те чувши, два досвідчені старці говорили між собою, що не зі злости якоїсь, але з простоти і невігластва старець той говорить так про Таїнства Святі. І намагалися виправити його в тому, пішли до нього, говорили щось инше про користь душі, потім додали й таке: "Чули, отче, про одного брата слово невірне. Він каже, наче хліб, який ми приймаємо, і чаша, яку п"ємо зі святого вівтаря, не є тілом і кров"ю Христовою, але зображенням тільки". Відповів їм старець: "Я — той, хто це казав". Вони ж просили його, кажучи: "Не вважай так, отче, але повір у те так, як нам передала свята соборна Церква. Ми-бо віримо і визнаємо, що хліб — справжнє тіло Христове і вино в чаші — справжня кров Христова, а не образ тіла і крови". І наводили на те багато слів із Божественного Писання і зі святих Отців, переконуючи невірство його, але він у простоті своїй говорив: "Якщо не переконаюся насправді, не йму віри". І сказали до нього старці: "Помолімося тому, отче, до Бога всі троє за це, постячи цілий тиждень, аби відкрив тобі тайну цю, віримо, що має відкрити, не хочучи стратити багатолітні твої труди". І прийняв старець слово це з радістю, і замкнувся кожен у келії своїй, цілий тиждень постячи й молячись. Казав же в молитві своїй до Бога старець той: "Господи, Ти знаєш, що не через злість невірствую, але простим розумом своїм не можу зрозуміти й осягнути таємниці тої, яви тому мені з доброти своєї саму істину, щоб не блудив я невірством". Також і два старці ті молилися, кажучи: "Господи, яви братові нашому тайну свою, щоб не невірстував і труду свого добродійного не стратив". І послухав Бог молитов їхніх, і відкрив їм страшну ту тайну так. Коли закінчився тиждень посту і молитви і день недільний надійшов, увійшли в церкву всі троє старці на Божественну Літургію і стали разом в одному місці. Відкрилися ж їм очі, і, коли покладений був хліб на святій трапезі, побачили дитинча мале. І коли простягнув єрей руку, аби переломити хліб, побачили ангела Господнього, що з неба сходив, мав у руках ніж, ним заколовши дитинча, вилив кров у чашу. І коли переломлював єрей хліб, ангел роздробляв тіло на частини. Коли ж прийшли брати причаститися Святих Таїнств, прийшов і невірний брат, взяв у руку м"ясо сире і криваве і в чаші також побачив кров, і злякався, закричав: "Вірую, Господи, що хліб — тіло Твоє, і вино — кров Твоя". І зразу м"ясо стало хлібом, і кров — вином, і причастився з великим страхом і розчуленням. І сказали йому отці: "Знає Христос, що людський рід не може їсти сирого м"яса, ні пити крови, через те дає пречисте своє Тіло під виглядом хліба і життєтворчу свою Кров під виглядом вина, щоб змогли приймати ті, що причащаються з вірою". І віддали хвалу Христу Богові за одкровення те і що не допустив добродійному старцеві загинути через невірство.
Брат один спитав авву Арсенія про користь душі, і сказав йому блаженний: "Піклуйся всіляко, аби те, що твориться в умі твоєму, угодне було Богові, і легко переможеш зовнішні гріхи". Це ж казав святий, показуючи, що всі гріховні пристрасті народжуються з волі ума і від помислів нечистих в серці приймаються і з насолодою утримуються. Той, хто виправляє ум свій перед Богом і відганяє зразу нечисті помисли, відтинає пристрасті і перемагає гріховні бажання.
Знову сказав старець: "Якщо справді шукаємо Бога, Він сам до нас прийде, і побачимо Його. І якщо Його чистим життям у себе затримаємо, залишиться за нами".
Инший старець спитав авву Арсенія: "Отче, що мені робити: мені кажуть помисли, що "старий ти і не можеш постити ані трудитися через старість, іди тому відвідуй хворих, це знаком любови є". Преподобний же, зрозумівши, що помисли ті від бісівських підступів, сказав старцеві тому: "їж, пий, спи, не працюй, лише не виходь із келії своєї". Знав святий, що коли виходить з келії чернець і до мирських поселень зближається, багато сітей напинає ворог на спокусу і падіння. Ані не випадає тому, хто помер для світу, виходити без причини за келію і монастир свій, як же і мертвому виходити з гробу свого. Той монах, що ходить поза монастирем зі своєї волі, справді мертвим є, помер-бо душею.
Знову сказав святий: "Багато таких, що намагаються пильнувати чистоту тілесну і через те постом, чуванням і багатьма трудами умертвляють тіло своє. Але мало є тих, що пильнують душу свою від нечистоти гріха марнославства, любочестя, сріблолюбства, заздрости, братоненависти, гніву, злопам"ятности, осуду, гордости. Такі зовні є чисті тілом, душею ж вельми осквернені, і подібні на гроби побілені, всередині повні костей смердючих. Блаженний той, хто намагається як же тіло, так і душу берегти чистою від усілякої скверни, блаженні-бо ті, що серцем чисті (а не лише тілом), вони Бога побачать".
Брат один сказав преподобному: "Отче святий, я вивчив слова книжні, псаломські і намагаюся уважно читати їх, але не маю розчулення, читаючи їх, бо не розумію сили Божественного Писання і сумую через це вельми". Відповів йому блаженний: "Дитино, годиться тобі ненастанно повчатися в читанні слів Господніх, якщо і сили не розумієш, і розчулення не маєш. Чув я, що казав авва Пимин й инші святі отці про те, що заклиначі, які звикли заклинати зміїв, не розуміють самі тих слів, що говорять, але змії, чуючи їх, силу слів тих чуттєво пізнають, і вгамовуються, і даються в руки їм. Так і ми робимо: хоч і не розуміємо сили слів Божественного Писання, проте, коли маємо їх ненастанно в устах наших, біси, чуючи, лякаються і втікають від нас, не терплячи слів Духа Святого, що говорить через рабів своїх — пророків і апостолів".
Зблизився ж час переставлення авви Арсенія до Бога, казав учням своїм: "Не робіть по мені поминок таких, щоб ставити обід і скликати братів на їжу і пиття, але тільки про те піклуйтеся, аби приношення Божественної Жертви відбувалося за грішну душу мою". Збентежилися учні, те чувши, і почали плакати. Він же їм: "Не плачте, діти, ще не прийшла година кончини моєї, проте близько є". Спитали учні: "Отче, як поховаємо тебе?" Він же сказав їм: "Чи не вмієте, за ноги мене шнурками зціпивши, тягнути вгору?" Коли ж при смерті був, почав боятися і плакати. І бачивши, що він плаче, учні спитали, кажучи: "Хіба й ти боїшся смерти, отче?" І відповідав їм: "Справді, страх цей був у мені у всі дні инокування мого, від дня, коли прийняв на себе образ цей". І заснув сном чесної смерти преподобний отець наш Арсеній, передавши душу свою святу в руки Господа свого, для Нього ж потрудився усім серцем. Чув же авва Пимин, що переставився авва Арсеній, просльозився і мовив: "Блажен єси, отче Арсенію, що плакав ти у всі дні життя свого, через те маєш вічно веселитися. Бо той, хто тут не плаче волею, там і неволею заплаче в муках, та не буде користи".
Розповідали ж про преподобного Арсенія й те, що було в нього слово, яке до себе часто казав: "Арсенію, чому сюди прийшов? Не на спочинок, а на труди. Не на лінь, але на подвиг. Тому подвизайся, трудися і не лінуйся". Ще ж і це говорив святий: "Багато щодо слів, які казав, каявся, а щодо мовчання — ніколи".
Розповідав про нього авва Даниїл, що ніколи не хотів говорити щодо якогось питання книжного, хоч і міг, знаючи добре Божественне Писання. Отож, аби не виявитися премудрим у книгах, мовчав, ані послань не писав нікому, маючи себе за простака і невігласа, Христа ради. Ані вівтарного служіння не торкався, хоч і свячений на те був, але з неосвяченими монахами до Божественних приступав Таїнств — це ж робив зі смирення свого великого. Коли ж приходив у церкву на соборні співи, ставав за стовпом, щоб ані він нікого в лице не бачив, ані його лиця щоб ніхто не бачив. Був же вигляд його ангельський, як же Якова старозавітного, — весь сивий, чистий тілом, сухий — від усілякої повстримности, бороду мав довгу до пояса, вії його повипадали від повсякденного плачу, високий був на зріст, але згорблений старістю. Кінець прийняв блаженною кончиною, проживши в чернечих трудах літ п"ятдесят п"ять, постом і молитвами угоджаючи Богові. У Скиті перебув літ сорок, на місці, що називалося Трогин, вище Вавилона, напроти Мемфії-града, — літ десять. Три роки в Канопі Олександрійському прожив і знову в Трогин повернувся, пробув два роки й заснув тут у Господі. Усіх же років від народження його було сто й більше. Був же муж добрий, сповнений Духа Святого і віри. Його ж святими молитвами нехай сподобимося отримати відпущення гріхів і життя вічне в Христа, Господа нашого, Йому ж слава з Отцем і Святим Духом навіки. Амінь.
Місяця травня на 9-й день
Святий пророк Ісая родом був з Єрусалиму, з роду царів Юдиних, син Амоса, не пророка Амоса, але иншого. Пророк-бо Амос був родом із Текоа, а не Єрусалиму, один з випасачів худоби, не з дому царського, а вшанований між святими пророками. А батько Ісаї Амос був одним із родичів царів єрусалимських, брат рідний Амесія, царя Юди, і не вшанований між пророками святими. Ісая ж, син його, у страху Божому вихований і закону Господнього навчений, коли віку дорослого дійшов, поєднався законним шлюбом і дітей народив, як же сам про те повідомляє. "Приступив, — каже, — до пророчиці", тобто до дружини своєї, взятої у співжиття з лику дівчат, які в церкві Господній до віку шлюбного працювали, добродійної і святої, що ненастанно молитися звикла, і сподобленої благодаті пророчої за богоугодне її життя. З двох причин пророчицею названа: і тому, що дружина пророка, і тому, що сама дар пророкування від Бога прийняла. І зачала в утробі від мужа свого святого Ісаї-пророка, і народила сина. І знову Ісая говорить: "Ось я і діти, які мені дав Бог". Тут, за розумінням тлумачів, про природних своїх дітей розповідає. Згадано в його пророцтві сина його Шеар-Яшува. А блаженний Єронім з єврейського переказу розповідає про святого Ісаю і те, що він по матері є дідом Манасії-царя, ката свого: від дочки-бо його Офовії, що Єзекії-цареві пошлюблена була, Манасія народився. Почав же Ісая святий пророкувати за царювання Азарії, царя Юди, який і Уззією в Письмі Святому називається. Був же той цар сином Амосія-царя, братанком же Амоса, батька Ісаї. І пророкував Ісая святий у дні того царя Азарія (що й Уззія), сина Амосії, і в дні царя Иотама, сина Уззії, і в дні царя Ахаза, сина Иотамового, і в дні царя Єзекії, сина Ахазового, і в дні царя Манасії, сина Єзекії, від якого ж і постраждав. Як же і що пророкував, просторо його книга достатньо виявляє, з неї ж і життя його богоугодне відоме. Настільки ж добровгодний був Богові, що й бачити Його сподобився, як сидить на престолі високо і превознесено, навколо ж нього стоять шестикрилі серафими, що співають: "Свят, Свят, Господь Саваот, повне небо і земля слави Його". Коли ж те святий Ісая побачив, великого сповнився страху і сказав собі: "О окаянний я, як сподобився я, чоловік, що нечисті має уста і живе серед людей з нечистими устами, Господа Саваота бачити очима своїми?!" І спустився до нього один із серафимів, у руці мав вуглик гарячий, його ж кліщами взяв із вівтаря, торкнувся уст його і сказав: "Ось торкнувся до уст твоїх, і забере Господь беззаконня твоє, і гріхи твої очистить". Після цього чув Ісая святий Господа, що до нього говорив: "Кого пошлю і хто піде до людей?" І сказав Ісая: "Ось я, пошли мене, Господи".
І послав його Господь до людей своїх — переконувати грішників до покаяння і майбутнє їм сповістити, тобто різні кари, якщо не покаються, милість і прощення, якщо навернуться до Бога з покаянням. Тому пророкував Ісая святий про речі різні, як-от про захоплення Галилеї і Самарії від асирійців, про нашестя Сенахерима на Юдею і про зруйнування багатьох країв і градів різними війнами. А найбільше пророкував про Христове від Пречистої Діви зачаття і Різдво задля визволення людського роду, каже-бо: "Ось Діва у лоні прийме, і народить Сина і наречуть ім"я Йому Еммануїл, що означає "з нами Бог". І знову: "Вийде паросток з кореня Єссея (тобто Пречиста Діва), і цвіт з нього процвіте (тобто Христос), і спочине на Ньому Дух Божий (що від Отця сходить і на Сині спочиває)". І знову: "Дитинча нам народилося, Сина нам дано, в Нього ж влада на плечах, і дадуть ім"я Йому: Великий Порадник, Ангел й инше". Про страсті Христові провістив: "Цей гріхи наші понесе і за нас болітиме, зранений буде за гріхи наші, і мучений через беззаконня наші, і раною Його ми всі зцілимося, як ягня на заколення ведеться, і як ягня перед тими, що стрижуть його, безголосий, так не розкриває уст своїх". І про хрест Христовий провіщає, кажучи: "Слава Ливанова до тебе (Єрусалиме) прийде в Кипарисі, і Певзі, і Кедрі разом, прославити місце святе Моє (говорить Господь) і місце ніг Моїх прославлю". Тоді про страшний другий Христовий прихід пророкує: "Ось Господь як вогонь прийде, і як буря зброя Його, віддати люттю помсти своєї і погроз у полум"ї вогненному, вогнем-бо Господнім осудиться ціла земля".
Жив же Ісая святий, нехтуючи світом. Хоч-бо і родич був царів юдейських і міг велике мати багатство і славу світу цього, проте всім тим нехтував задля Бога і перебував з богоугодною дружиною своєю у добровільній, убогості і смиренні, у повстримності ж великій і суворості тілесній. Одягом його було веретище волосяне на голому тілі — і задля смирення, і для умертвлення плоті, і приклад тим давав покаяння для людей грішних, і так смиренно молився за них до Бога. Якось нагий три дні ходив по Єрусалимі, не соромлячись стількох багатьох людей, не шануючи благородства свого. Це ж зробив за велінням Господнім. За царювання Єзекеїла, коли Саргон, який і Сенахерів, цар асирійський, прийшов на Юдею із силою важкою, а Єзекія ж із єрусалимцями уповав на допомогу єгипетську і етіопську — звикли-бо були юдеї від єгиптян і етіопців мати допомогу і покладатися на них, — тоді святий Ісая переконував царя і людей, щоб більше до Бога, ніж до людей, зверталися і у Вишнього просили і сподівалися від Нього допомоги, а не від тих, які й себе не можуть захистити: зблизилися-бо їхні зруйнування і загибель. І пророкував про єгипетську й етіопську загибель, яка скоро мала бути від того ж Сенахеріва, царя асирійського. Щоб відомішим було всім його пророцтво, нагий через цілий град пішов, було-бо до нього слово Господнє, що говорило: "Іди скинь веретище з чересл своїх, і з сандалів своїх визуйся, і ходи босий і нагий". І ходив так пророк три дні, словами розповідаючи і наготою своєю виявляючи те, що оголяться з допомоги єгипетської і етіопської юдеї, на яку марно сподіваються, і що таким чином єгиптян та етіопців у полон нагими вестимуть. Говорить-бо Господь: "Як же ходить Ісая, раб мій, нагий і босий, так відведе цар асирійський полонених єгипетських і етіопських, молодих і старих, нагих і босих, відкритий встид їх на осоромлення їх". Ще ж пророк тією наготою своєю творив прообраз наготи Христа, Господа нашого, на хресті на огляд всім оголеного, яку Він виявив волю перетерпіти за наготу Адамову, у раю після переступу заповіді Божої пізнану. Сповнилося ж скоро Ісаїне пророцтво про Єгипет і Етіопію, Санхерів-бо, асирійський цар, почувши, що Тіргака, цар етіопський, іде на них, помагаючи юдеям, обернувся проти нього і переміг його, повоював і полонив землю Єгипетську і Етіопську і знову на Юдею прийшов, воюючи і займаючи гради. І нахвалявся Єрусалим взяти й ображав Бога Вишнього через Рапсака, воєводу свого, його ж послав із силою великою на царя Єзекію.
Був же і чудотворцем великий Ісая святий, бо коли Єрусалим в облозі від иншоплемінних бідував, через те що закінчилася вода, він молитвою своєю (як же про те святий Єпіфаній і святий Доротей Тирський пишуть) джерело води з-під гори Сіонської вивів. І назване було джерело те Силоам, тобто послане, бо від Бога через пророкову молитву спраглим людям послане. Чудесне було те джерело: самим-бо лише юдеям виточувало воду, а для иншоплемінних сухим було.
Визволив же і град Єрусалим від облоги варварської пророк святий молитвою. Одної-бо ночі ангел Господній зійшов, убив з полку асирійського сто вісімдесят і п"ять тисяч, і, вставши зранку, знайшли велику кількість тіл мертвих, і вжахнувся Санхерів, і втік зі встидом з Єрусалиму, й оселився в Ніневії, де й убили його сини його.
Ще ж Ісая святий зцілив царя Єзекію від хвороби, якою розхворівся був до смерти, і сповістив йому від лиця Господнього, що через сльози його додається до років життя його літ п"ятнадцять. На знак правдивости того сонце вдень повернулося назад на десять ступнів, тобто на десять позначок, що на оролої, стінному годиннику. І був день той великий за подобою (проте не за рівністю) до того дня, в який колись Ісус Навин повернув сонце, перемагаючи супостатів. Таке чудо здивувало вселенну, і послав Меродах, син Бал"адана, цар вавилонський, послів своїх з дарами у Єрусалим до Єзекії, царя Юди, — і щоб відвідати його, чув-бо, що хворий той до смерти був і воскрес, разом і щоб спитати про чудо, яке сталося, коли сонце пішло назад і знову у свій хід повернулося. І відомо стало цареві вавилонському, що через Ісаю таке предивне сталося чудо. Єзекія ж радий був послам царя вавилонського дуже і показав їм усі багатства дому свого. І не сподобалося те було Господеві. Прийшов-бо до нього святий пророк Ісая і мовив: "Що бачили в домі твоєму мужі, які прийшли з Вавилону?" Відповів Єзекія: "Бачили все, і нема такої речі в домі моєму у скарбницях і в ризницях, якої б вони не бачили". Сказав йому Ісая: "Послухай слів Господа Саваота: ось дні ідуть, говорить Господь, і візьмуть [вавилонці] все, що бачили в домі твоєму, і все, що зібрали батьки твої до нинішнього дня, у Вавилон піде, і нічого тут не зостанеться. Ще ж і дітей твоїх, яких ти народив, візьмуть, і відведуть у Вавилон, і зроблять скопцями в домі царя вавилонського». Те пророцтво святого Ісаї збулося пізніше, а Єзекія-цар помер у мирі й похований був біля батьків своїх.
Після кончини царя Єзекії став на царювання Юдеєю Манасія, син Єзекії, у дванадцять років від народження свого. І вчинив лукаве перед очима Господніми: змужнівши, почав не за заповідями Господніми ходити, але за поганськими мерзотами, і побудував храми ідолам, і вівтар Ваалові, і кланявся тесаним, і храм Господній ідольськими жертвами осквернив, і синів своїх крізь вогонь провів, як же ідолопоклонники робили, і займався волхвуванням і ворожбою, і розбестив людей Господніх — привів їх до ідолопоклонництва з собою. Тих же, що не погоджувалися з волею його нечестивою, убивав і пролив крови невинної багато дуже, поки не наповнився Єрусалим кров"ю до уст. У тому викритий і ганьблений від святого Ісаї пророка був, тому зрушився на гнів, також і князі єрусалимські і з людей багато на Божого пророка гніву сповнилися, бо викривав їх у гріхах важких, називаючи їх содомськими і гоморськими князями, кажучи: «Почуйте слово Господнє, князі содомські, збагніть слово Боже, люди гоморські». Поганими-бо звичаями своїми, мерзенними нечистотами уподібнювалися до Содоми і Гомори. Усі тому разом з царем своїм не терпіли такого викриття, шукали, як би убити святого, — і за Єрусалимом перепиляно було святого Ісаю пилою дерев"яною пополовині, велінням царя Манасії. Так великий пророк Божий Ісая помер як мученик у старості глибокій, мав усіх років сто двадцять шість. Хвалить же його Ісус Сирах так: «Визволив [Господь людей своїх] рукою Ісаї, вразив полки асирійські, і розбив їх ангел його. Вчинив-бо Єзекія угодне Богові, і укріпився на путях Давида, батька свого, що заповідав Ісая, пророк великий і вірний серед пророків, що в дні його повернеться назад сонце, і продовжив життя цареві, духом великим бачив останні, і утішив тих, що журилися в Сіоні, показав майбутнє і таємне".
Після убивства святого Ісаї тіло його чесне хтось із богобоязливих, взявши, поховав поблизу Силоамового джерела того, яке Ісая святий вивів молитвою. Через те його там поклали, аби молитвами пророка Божого Ісаї і після смерти його вода з джерела Силоамського витікала, не маліючи. При джерелі тому зроблено купіль, до неї ж пізніше сліпонароджений, прийнявши на очі землю зі слиною, що зробив Христос Господь, посланий був умитися і прозрів. Має ж і донині вода та якусь цілющу силу: розповідають відвідувачі місць святих єрусалимських, що сарацини, які там нині, з допусту Божого, живуть, і з природи своєї смердять тілами подібно до кіз, у воді силоамській омивають своїх дітей і самі омиваються — і почасти проганяють сморід той. Ще ж і хворим очам велика буває користь від води тої, молитвами святого пророка Ісаї, благодаттю ж Господа нашого Ісуса Христа, Йому ж слава навіки. Амінь.
ebooksa