Місяця травня на 11-й день
За Диоклитіянового царювання, коли антипатствував у Європі Лаодикій і Максим і гоніння на християн всюди налягло, був в Амфіполі-граді, що в Македонському краю, пресвітер святої Божої Церкви на ім"я Мокій. Він, коли невірні святкували нечистий празник нечестивого язичеського бога Діоніса, розпалився ревністю за Христом Богом, став посеред народу і возвав, кажучи: "Дивися і чуй, о зваблений люде, доки блукатимеш, у пітьмі ідолобісся безумно ходячи? Доки не розумітимеш загибелі своєї і не омерзиться тоді бісівська зваба? Навернися і пізнай Владику Бога, явленого єдинородним його Сином, Господом нашим Ісусом Христом і світлом істинним, що просвітило пітьму невідання". Ті й більше слів блаженний Мокій не один раз, а щодня, ідучи між людей, говорив, велегласно блуд ідолопоклонництва викриваючи, Христа ж, істинного Бога, проповідуючи. Осліплені ж безумством громадяни, не розуміючи корисних слів учителя богонатхненного, нечисті свої святкування здійснювали. Тоді з Аполонія, града Македонського, прийшов в Амфіполь антипат на ім"я Лаодикій і приніс жертву Діонісові, і сповістили йому про служителя Христового Мокія, що багатьох відвернув від святкування Діонісієвого. Прискаржували-бо на святого невірні, кажучи: "Є тут учитель християнський, який дивними якимись ученнями зваблює людей, аби вірили в розп"ятого і померлого чоловіка. І багато хто, слухаючи зваби його, відвертається від богів наших. І якщо не заборониш йому того вчення, цілий град услід за ним піде і спорожніють творені богам жертви". Антипат же сповнився гніву, звелів схопити святого. І, сівши на судищі, Христового ж ісповідника поставивши перед собою, сказав йому: "Скажи мені, хто ти, що не хочеш принести жертви з нами і тих, що жертвують, розбещуєш і відводиш людей від поклоніння богам?" Відповів святий Мокій: "Невігласе, що не знаєш істини, чому питаєш про те, чого зрозуміти не можеш? Збери спершу потуги розуму свого і пізнай істину, бо і я, навчаючись Святого Письма, пізнав, що ідоли язичницькі — біси, і надія на них — суєтна". Лаодикій сказав: "Бачу, що ти багатослів"я навчився". Мокій сказав: "Багатослів"я наше істини навчає, аби зрозуміти, яку, почуй, що кажу: боги, яким поклоняєтеся, бісами є, німими і глухими". Лаодикій сказав: "Принеси жертви богам, щоб здобути життя своє, його ж добровільно стратити замислив". Відповів святий: "Смерть за Христа, антипате, великий для мене здобуток". Тоді антипат, гнівом дихаючи, звелів Мокія святого оголеного повісити на катівні й кігтями залізними тіло його з голови до ніг обдирати аж до кости. Коли дерли, святий взивав до Бога, кажучи: "Владико, що царюєш вовіки і промінням правди сяєш, яви рабам Твоїм Божество своє і дай мені без перепон подвиг чинити за Твої заповіді". Слуги ж обдиранням тим довго мучили святого, допоки самі не знемогли. І розгнівався на них кат, звелів відігнати їх як лінивих і немічних, мученика ж, відв"язавши, знову перед собою поставити. І став святий міцніший тілом і мужніший у свідченні істини, велегласно славлячи Бога. І сказав йому Лаодикій: "Принеси жертви Богові Діонисію, хай звільнить тебе від багатьох лих". Мученик відповів: "Чи вважаєш богом ідола, непорушного і безголосого, майстерністю руки людської зробленого? О заблукалий слуго диявола, чи не бачиш, що не знемогло тіло моє від катувань твоїх і не відчуваю болю в ранах, бо вся сила твоя — суєтна".
Чувши ж те, Лаодикій мовив: "Це твоє в муках незнемагання не є від сили Бога твого, але від чарів. Наказую тому тебе вогнем спалити, аби всі суглоби і члени твої попелом стали і вітер їх розвіяв". І зразу звелів кат піч велику приготувати, смолою ж, і клоччям, і хмизом її наповнити і запалити. І здіймалося полум"я печі у висоту десь на шістдесят ліктів, і потьмарилося повітря димом. І сказав Лаодикій до святого: "Принеси жертву богові Діонисію". Мученик же мовчав. І знову сказав кат: "Доки перебуватимеш у непокорі своїй?
Бачиш приготований для тебе вогонь — і зрозумій велич бога Діонисія, і поклонися йому". Відповів святий: "Сказав я тобі вже, о антипате, що не поклонюся глухому, і сліпому, і німому згубнику душ людських. Чи хочеш довідатися, що названий цей бог не є богом, але ідолом?" Відповів Лаодикій з гнівом: "О прокляття, чи є ідолом той, що має в собі божественну силу? Сила, що в ньому, приймає від нас жертви і дарує нам спасення". Сказав йому святий: "Хочеш, аби, приступивши, приніс я жертву богові твоєму, аби всі, бачачи, що я приношу жертву, пізнали силу Діонисія?" Лаодикій сказав: "Поклонися, і принеси жертву, і зрозумій його велич". Увійшов Мокій святий у капище ідольське, зробив знамення хресне на чолі своєму, озброївся зброєю Христовою на диявола і став, де ідол Діонисієвий утверджений стояв, помолився до правдивого Бога, кажучи: "Ти, що тримаєш усе творіння, Владико, і все створив Христом Твоїм, осоромив диявола, що відчужився від Твоєї істини, Ти, що дарував блаженство чеснот тим, які бояться Тебе, Господи, і шанують святе ім"я Твоє, ідоли вавилонські розбив і показав правдиву віру пророка Твого Даниїла, мерзотний вівтар ідольський через трьох отроків своїх уневажнив і погасив полум"я вогненне в печі, потопив злісного фараона у глибинах морських, молитви Мойсееві вислухав і вивів палицею воду з каменя, Ти, що єси нині, і був, і будеш, цар вічний, — почуй мене, раба свого, ось-бо молюся до Тебе: прийди на допомогу мені і яви силу свою тим, що тримаються істини в брехні, аби пізнали Тебе, єдиного, правдивого і вічного Бога. І нехай прожене світло Твоє пітьму ідолопоклонницького блуду". Так помолившись, возвав голосом великим, до ідола кажучи: "Непотрібний і суєтний, німий і бездушний Діонисію, наказую тобі великим і преславним іменем Христа мого, що на висотах живе, аби впав ти зі свого постаменту і простягся на землі, аби зрозуміли всі неміч твою". І зразу потряслися земля і капище — і впав ідол з громом великим, і розсипався на порох. Усі ж, що там були, втікали геть зі страху і дивувалися через те, що сталося. Тоді святий Мокій сказав до антипата Лаодикія: "Ось глянь на звабу бісівську, що людей у смерть занурює, прийди тому і збери порох бога твого, на якого ти покладався, і збагни, у якій згубі стоїш". Лаодикій же засмутився вельми, жаліючи за ідолом Діонисієвим, і зразу звелів, схопивши святого, вкинути в піч розжарену. Коли вкинули святого у вогонь, стояв посеред полум"я, наче серед вертограда якогось прекрасного, і співав, благословлячи Бога. Видно ж було з ним трьох мужів, що співали, серед них же один був світліший лицем від сонця, його ж сяйво перевершувало світло вогню. І сказав Мокій святий у вогні так: "Дякую Тобі, Владико, Боже батьків наших, Слову Твоєму всі скоряються. Благословенний Ти, Господи сил, Творче всіх воїнів небесних, хвалений устами святих архангелів, що був колись із трьома отроками в полум"ї і посеред трьох Ти четвертим видний був. Прошу Тебе, Спасителю мій, розсип полум"я вогненне палаючої печі цієї і спали антипата цього. Поклади на нього нестерпний гнів Твій і карою своєю знищ його, хай усі довідаються, що Ти — один істинний Бог на небі". І зразу полум"я з печі кинулося на антипата і, досягнувши його, спалило на попіл разом з дев"ятьма його зброєносцями. І не зосталося жодної частини тіла їхнього: гнів-бо Божий винищив їх. Настрашився весь люд, що там був, і втікав далеко від печі, а святий вийшов з вогню цілий, анітрохи не ушкоджений.
Після такого чуда преславного градоначальник Таласій гніву сповнився, схопив святого Мокія і замкнув у темниці. Через двадцять днів прийшов у град той инший антипат, на ім"я Максим. Довідавшись про святого і про загибель Лаодикієву, радився, як би стратити мученика. І, сівши на місці високому на огляд усім, поставив перед судищем своїм Христового раба і сказав йому: "Скажи мені ім"я твоє і рід". Відповів святий: "Якщо хочеш довідатися рід мій та ім"я, знай: батько мій був на ім"я Євфратій, мати ж Євстафія; вони, очистивши мене святим хрещенням, назвали Мокієм, у благочесті християнському виховали. Священичого сану сподобився я в церкві Христа, Бога мого, і нині вже зблизився до старости". Сказав Максим: "Ким були родичі твої?" Відповів святий: "Батько мій був громадянином великого града Риму, саном воїнським вшанований, мати ж моя була донькою антипата Лампалія". Сказав Максим: "Якщо ти такого чесного роду, як чарам віддався, що благородству такому не личить, і зруйнував великого бога Діонисія і друга царського — антипата Лаодикія — спалив, і змарнував святкові жертви?" Відповів Мокій святий: "Не я, але всесильний мій Бог Господь Ісус Христос бездушного ідола Діонисієвого розбив і ворога свого Лаодикія вогнем гніву свого спалив, я ж зі страхом Владиці своєму всім серцем корюся, ісповідую устами Пресвяте ім"я Його . Максим сказав: "Зупинися в безумстві своєму і йди принеси жертву Аполлонові, щоб погано не вмерти". Мученик мовив: "Погано помру, якщо забуду благодіяння і захист істинного Бога мого і приєднаюся до тих, що не є богами". Тому звелів Максим прив"язати мученика до двох коліс, для мук влаштованих, аби колеса, крутячись, стерли і розшматували його. Святий же, так мучений, казав: "Яка солодка любов до Бога" До ката ж каже: "Виконуй сумлінно волю батька твого диявола, бажаю-бо всіляких мук і смерти за Христа, Бога мого". Тоді, молячись, мовив: "Владико, подателю чистих думок, Помічнику, Захиснику і Визволителю мій, дякую Тобі, що недостойного мене сподобив увійти в подвиг цей і поміг мені на диявола. Ти ж Бог, що тримаєш ум мій, аби не здолали його помисли нечисті, але в Тобі, Творцеві своєму, він нехай насолоджується, бо велике Ім"я Твоє для тих, хто любить Тебе". Коли так молився святий, розламалися колеса — і мученик розв"язався, став здоровим. Дивувалися ж чудові тому всі, що дивилися, а кат сповнився сорому як переможений, і лютував гнівом на мученика, і звелів його вкинути до темниці. Через три дні вивів на позорище, віддав звірам на поїдання — випущено було на нього два леви голодні, рикаючі. І коли наблизилися до мученика, лягли перед ним, наче кланяючись, і обіймали ноги його, і лизали, наче цілуючи. Люди ж, дивлячись, взивали, кажучи: "Хай буде відпущений праведник цей, його ж і звірі шанують, і Бог любить". Тоді Максим-антипат до Филиписія-ігемона у Тракійський град Піринд, що нині Іраклією називається, послав мученика, написавши все, що з ним відбулося. Ігемон той тримав святого в темниці вісім днів і звелів відвести до Візантії, аби там відтяти йому голову. І коли привели мученика на місце страти, звів вгору очі свої, мовив: "Благословен єси, Господи, що створив віки, подвиги святих доводиш до сповнення, прийми в мирі дух мій". І був до нього голос з неба, що говорив: "Радій, добрий подвижнику Мокію, бо переміг відкрито катову силу, прийди й оселися з отцями в Небесному Царстві. Трудився ти у світі, спочинь і возвеселися на небі". І відтяли голову Христовому мученикові. Закінчив свій страдницький подвиг святий Мокій у п"ятий ідос травня, тобто в одинадцятий день, в який же після того благочестивий цар Константин празник йому встановив, збудував церкву в ім"я його і чесні його мощі переніс в неї, і в день пам"яті його зробив оновлення града, його ж в ім"я своє Константинополем назвав. Якщо ж хто вшановує святу пам"ять мученика Христового Мокія, нехай вірить, що має частку з ним у благодаті Господа нашого Ісуса Христа, Йому ж з Отцем і Святим Духом честь, слава і поклоніння навіки-віків. Амінь.
У роки царів-іконоборців грецьких Лева Вірменина і після нього Михаїла Травлія, який Балбос називався, тоді і сина Михаїлового Теофіла, був у Солуні, граді Тесалонікійському, муж доброродний і багатий на ім"я Лев, чином воїн, саном сотник, мав дружину Марію. Вони народили цих двох світильників світу і просвітлювачів країв словенських Методія і Константина, названого пізніше у святій схимі Кирилом. Спершу-бо Методій, старший за народженням, віку дійшов і у воїнському полку служив, і цар його знав, і воєводою поставив, і послав у краї, що межували зі слов"янами. Це ж було з Провидіння Божого, аби навчився мови словенської, бо мав їм пізніше учителем духовним і пастирем бути.
Пробув у чині воєводському літ приблизно десять, і тому, що суєту житейську побачив, а також тому, що стомився від гоніння, яке іконоборний цар Теофіл підняв на правовірних, — покинув воєводство і всю красу світу цього, пішов в Олімпійську гору, у чернечий чин постригся і працював для Царя Небесного в ангельському образі, воюючи на невидимих ворогів — злісних духів.
Блаженний же Константин народився після Методія, із пелен показував у собі щось дивне. Коли-бо мати після народження віддала його годувальниці, щоб годувала його грудьми своїми, він ніяк не хотів їсти з чужих грудей, лише із самих матері своєї, — щоб не годувалося чужим молоком дитинча добрих батьків, і дивувалися ті, що народили його. Коли був хлопцем семилітнім і починав навчатися грамоти, сон дивний бачив, розповів його батькові і матері, кажучи: "Воєвода якийсь зібрав усіх дівчат града нашого і сказав до мене: "Вибери собі з них, яку хочеш, у співжиття, хай буде тобі помічниця у всі дні життя твого". Я ж, оглянувши, вибрав одну, гарнішу від усіх, що лицем світилася і всілякими коштовними прикрасами прикрашена була, ім"я ж їй було Софія". Батьки ж про бачене розміркували і зрозуміли, що Софія-дівчина — премудрість Божа — хлопцеві від Бога має датися, раділи духом і навчали його ретельно завжди, не лише читання книг, але й добрих звичаїв богоугодних, наставляючи на премудрість духовну і Соломоновими словами до нього говорячи: "Сину, шануй Бога і зміцнієш, бережи заповіді і будеш жити, і слова [Божі] напиши на скрижалях серця свого. Назви ж премудрість сестрою своєю, а мудрість приятелькою собі зроби", "вона-бо прекрасніша від сонця і від усього на світі".
Навчався ж хлопець книг, перевищував пам"яттю і розумом всіх однолітків своїх і мав любов велику до святого Григорія Богослова, його ж і книги завжди читав і багато з них висловів заучував напам"ять. Написав же й похвалу святому таку: на стіні хрест зобразивши, під хрестом такі написав слова: "О святий Святителю Божий Григорію Богослове! Тілом ти чоловік, життям — ангел, уста-бо твої, як серафими, похвалами Бога прославили, правовірні ж твої учення вселенну просвітили. Прошу тебе, прийми і мене, бо припадаю до тебе з вірою і любов"ю, і будь мені учителем і просвітителем".
У ті часи помер цар Теофіл, настав після нього на царювання син його Михаїл з матір"ю своєю — благочестивою царицею Теодорою. Був же цар той ще малим хлопцем, до нього ж приставлено було трьох виховників, великих бояр: Мануїла Доместика, Теоктиста Патриція і Логофета Дромна. Той Логофет знав батьків Методія і Константина. І чув Логофет про гострий розум хлопця Константина, послав по нього, аби вчився разом з юним Михаїлом, який навчався книг: аби, дивлячись на бистрий ум Константина, цар старався і сам вчився скоро. Хлопець втішився тим дуже і дорогою молився Соломоновою молитвою до Бога, кажучи: "Боже батьків і Господи милосердя, що створив людину, дай мені ту, що перед престолом Твоїм стоїть, Премудрість, і не відкидай мене з-поміж дітей Твоїх, бо я — раб Твій і син рабині Твоєї. Дай, щоб я зрозумів, що Тобі миле, і працював для Тебе, Господа Бога мого, у всі дні життя мого". Коли ж його до Царгорода привели й учителям царським віддали, незабаром навчився всієї зовнішньої премудрости, граматики ж і Гомерових віршів, риторики і філософії, аритметики й астрономії, музикування і всіх еллінських хитрощів. І був на подив учителям своїм — через такий бистрий ум свій. І прозвали його пізніше Філософом, бо успіхи мав у любомудрії більші від инших. Не лише ж в еллінській мові був премудрий, але і в инших мовах, римського-бо писання навчився добре, і сирійської бесіди, й инших иноземних навчився мов, і любив його вельми Логофет і за премудрість, і за чесноту добродійного його поводження, якої юнак, віку дійшовши, був сповнений: благодать Божа в чистому його жила серці, наставляла його на всіляке добре діло. Бачачи те в ньому, пан Логофет шанував його вельми, і був Константин першим доместиком у Логофетовому домі, маючи верховенство над усіма. І дано було йому право ходити в царські палати сміливо й безборонно, коли йому заманеться, владу йому дали, бо й цареві був любим.
Була в Логофета донька духовна, з купелі хрещення святого прийнята, дівчина гарна вельми і великого роду, її по батьках мав він у своїй опіці. Тому хотів Логофет видати заміж її за Константина, всіляко намагався, багатьма словами переконуючи його до одруження й обіцяючи з багатством честь великого сану від царя. Блаженний же Константан, уникаючи світу і всього світського, пішов таємно на Вузьке море і там, у монастир якийсь вступивши, прийняв на себе чин чернечий. Шукав за ним не лише Логофет, але і цар, і через шість місяців ледве знайшли його, як скарб, у чернечому образі схований, і насилу з монастиря забрали, до Царгорода повернули, щоб не був світильник схований під сподом, але на свічнику, переконали його прийняти сан священичий. Патріярхом був тоді святіший Методій, і вже єресь іконоборну з церкви було викорінено. Тоді бібліотекарем у соборній церкві Святої Софії і учителем філософії поставили Константина. Через якийсь рік агаряни, що володіли Сирією, які за попереднього царя Теофіла грецьку військову силу (з допусту Божого, за гріхи) перемогли і прекрасний град Аморію зруйнували, як же про те в шостий день місяця березня у Стражданні святих мучеників аморійських досить написано, пишаючись силою своєю і насміхаючись із християн, до Царгорода образи на Пресвяту Тройцю прислали, кажучи: "Ви, християни, кажете, що один Бог, і розділяєте його на три, ісповідуючи Отця, і Сина, і Духа. Якщо можете те явно показати, пошліть і нам таких мужів, які змогли б з нами про віру вашу бесідувати і переконати нас". Цар же, порадившись зі святішим патріярхом, послав до сарацинів Константина Філософа, давши йому двох благорозумних асинкритів. І пішов блаженний туди, по-апостольськи Христа наслідуючи і бажаючи за Нього постраждати. І дійшов до сарацинського княжого града, що Самара називається і над рікою Євфрат стоїть, у ньому ж князь сарацинський Амирмумна жив. Були ж там і християни, що жили серед сарацинів, і були на дверях їхніх зовні намальовані демонські образи, велінням сарацинської влади: ті-бо гидували християнами, наче демонами, ображали їх і насміхалися з них, веліли, аби на дверях кожного християнина зображено було демона. І казали сарацини до філософа християнського Константина: "Чи можеш, філософе, зрозуміти, що це за знамення?" Він же відповів: "Демонські бачу образи намальовані і думаю, що там, всередині, християни живуть, демони ж не можуть із християнами всередині жити, втікають від них і зовні перебувають. А де цих демонських образів нема зовні, то відомо, що вони там усередині живуть з людьми, привласнивши їх собі". Коли ж був Константин на обіді у княжій палаті, мудреці сарацинські казали йому: "Чи бачиш, філософе, дивне це діло, що пророк Магомет приніс нам добре вчення від Бога і навернув багатьох людей. І всі ми тримаємося закону його міцно, нітрохи не відступаючи. Ви ж, християни, закон Христовий тримаєте то так, то инакше, кожен вірить і чинить, як йому подобається. Стільки багато між вами незгідних, тих, що вірою різняться і життям, з них же кожен инакше вірить і вчить й инакше життя встановлює: як же кажуть "ченці" на тих, що чорне носять, — а всі християнами називаються". Відповів блаженний Константин: "Дві речі поклали ви переді мною: про віру християнську в Бога і про закон Христовий, на ділі виконуваний, що не однаково вірять і живуть ті, що називаються християнами. Відповідаю тому спершу про віру. Бог наш — як море, ширини і глибини безмірної, неосяжний розумом людським і невимовний словами людськими, як же про нього святий пророк Ісая говорить: "Про рід Його хто скаже". Так само й наш учитель святий апостол Павло возвав, кажучи: "О глибина багатства і премудрости і розуму Божого, бо незбагненні суди Його і незбагненні шляхи Його". У ті глибини багато хто входить, намагаючись знайти Бога, і ті, що розумом сильні й допомогу самого Господа здобули, щасливо перепливають море Божої неосяжности і знаходять розуму і спасення багатство. А ті, що розумом слабкі й допомоги Божої через гординю свою позбулися, наче в зігнилих кораблях плаваючи, намагаються переплисти безодню ту, але, не можучи, одні топляться, впавши в єресі і блуд, а инші з трудом ледь дихають, недовірою і сумнівом бентежаться. Через те багато (як же ви говорите) християн різняться вірою. Це-бо про віру я сказав. А про діла кажу так: закон Христовий не є иншим, лише той самий, що його дав Бог Мойсееві на Синаї: не вбивати, не красти, не чинити перелюбу, не пожадати й инше, каже-бо наш Господь: "Не прийшов зруйнувати закон, але сповнити". До досконалосте нас провадячи, дав раду життя чистого, безшлюбного, збереження дівства й инших прекрасних діл для кращого боговгодження, що є шляхом тісним і прескорбним, який веде у життя. Проте не примушує до того, не буде того: створив Бог людину між небом і землею, між ангелами і звірами, умом-бо і розумінням відлучив від худоби, гнівом же й похіттю відлучив від ангелів і дав вільну волю, аби чинила, що хоче, і, до чого зближується, з тим єдналася: чи до ангелів приєднувалася, скоряючись Богові, як же просвітлений Його розум навчає, чи до нерозумної худобини, скоряючись похотям тілесним, без повстримности. І тому що Бог зробив людину самовладною, через те за волею нашою, а не з примусу хоче, аби ми спаслися, і говорить: "Хто хоче за Мною йти, хай візьме хрест свій і за Мною іде". "І хто може збагнути, хай збагне". Ті християни, що в Нього вірять, одні легшим шляхом, тобто за законом природи, у чесному подружжі цнотливо живуть, розумно до Нього прямують; инші ж палкішими до Нього й досконалішими рабами Його намагаються стати — торкаються і понадприродного, до ангелів подібного життя і тісний шлях проходять — через те християни різняться між собою життям.
Ваша ж віра і закон не мають ніякої легкости — ні як море, ні як потічок малий, який же кожен, і великий, і малий, перескочити без великого труду може. Нема-бо у вашій вірі і в законі божественного й богонатхненного, але тільки людські звичаї і тілесне мудрування, що можете легко виконувати. І не дав вам законодавець Магомет ніякої заповіді, яку виконати нелегко, коли не відтягнув вас від гніву і від похоті безчинної, але й більше — дозволив вам усе. Тому однодумно тримаєтеся всі закону його, за вашими похотями вам даного.
Спаситель же наш Христос не так учинив: Сам-бо пречистий і джерело всілякої чистоти, Він хоче, аби раби Його чисто жили, відгороджуючись від усілякої похоті й чистотою до чистого приєднуючись, бо в Царство Його не увійде ніщо нечисте".
Знову сказали мудреці сарацинські: "Як ви, християни, Бога, що є одним, розділяєте на трьох богів: Отцем-бо називаєте, і Сином, і Духом. Якщо ж Бог може мати Сина, то й жінку дайте йому, щоб розплодилося від нього багато богів".
Відповів християнський філософ: "Не ображайте Пребожественної Тройці, яку ми навчилися визнавати від давніх пророків святих, яких же й ви як ті, що дотримуєтеся обрізання, не зовсім відкидаєте. Отець, Син і Дух — три іпостасі, єство ж єдине. Так, як видне на небі сонце Бог створив на образ Святої Тройці, три-бо в ньому речі: коло, проміння світла і тепло, — так само і у Святій Тройці Отець, і Син, і Дух Святий. І є сонячне коло подобою Бога Отця, бо коло не має кінця ні початку, — так і Бог є безначальний і безконечний. І як же з кола сонячного виходять промені світла і тепло сонячне, так від Бога Отця родиться Син і виходить Святий Дух. Промені, що із сонця виходять і всю піднебесну освітлюють, є подобою Бога Сина, від Отця народженого і в піднебесній світові явленого. Тепло ж сонячне, яке від того кола разом із промінням виходить, є подобою Бога Духа Святого, що від того ж Отця разом із Сином виходить предвічно, хоч у часі посилається на людей і від Сина, як же на апостолів у вигляді вогненних язиків посланий був. І як же сонце із трьох речей: кола, проміння і тепла — складається, але не розділяється на три сонця, хоч кожна річ свою властивість має: инше-бо є коло сонячне, инше — проміння його, а инше — тепло, проте не про три говориться сонця, але одне сонце, — так і Пресвята Тройця, хоч і три має Особи: Отця, і Сина, і Святого Духа, — проте Божеством не розділяється на трьох богів, але є один Бог. Бо і праотцеві Авраамові, його ж бережете обрізання, коли явився Бог біля дуба мамрійського, чи пам"ятаєте писання, яке розповідає, як явився, — явився у трьох особах. Поглянув-бо очима своїми [Авраам] і побачив, що три мужі стояли перед ним. І поклонився до землі, і мовив: "Господи, якщо я знайшов благодать перед лицем Твоїм, не минай раба Твого". Ось погляньте, трьох мужів бачить, а говорить, наче до одного, кажучи: "Господи, якщо я знайшов благодать перед лицем Твоїм". Пізнав-бо святий той праотець одного в трьох особах Бога.
Мудреці ж сарацинські не знали, що проти цього відповісти, мовчали, тоді сказали: "Як ви, християни, розповідаєте, що Бог від жінки народився? Чи може Бог народитися з утроби жіночої?" Відповів філософ: "Не від простої жінки, але від нешлюбної Пречистої Діви народився Бог Син, дією Святого Духа, який у пречистій і пресвятій її дівочій утробі невимовно заснував Христу Богові плоть і понадприродно влаштував Слову Отчому воплочення і народження, бо, зачавши Його від Духа Святого, Діва, як же перед Різдвом була Дівою, так і в Різдві і після Різдва лишилася Дівою Чистою. Така була воля Божа, Його ж волі і бажанню кожне створене єство підкоряється: де-бо захоче Бог, там відступають природні закони. А що від чистої Діви Духом Святим Христос народився, свідчить про те і ваш пророк Магомет, пишучи: "Посланий Дух Святий до Діви чистої, аби дала згоду народити Йому Сина". Знову казали сарацини: "Ми цьому не перечимо, що Христос від чистої народився Діви, але не кажемо, що Він Бог". Відповів блаженний: "Якби Христос був просто людиною, а не разом і Богом, то яка була б потреба Святому Духові в Пречистій Дівочій утробі діяти зачаття звичайного чоловіка. Звичайна-бо людина народжується від заміжньої жінки, а не від діви, що шлюбу не знає, і зачинається природно від чоловіка, а не від осібного зіслання і дії Духа Святого".
Сказали сарацини: "Якщо Христос — Бог ваш, то чому ви не робите того, що Він вам велить? Велить-бо вам молитися за ворогів, добро чинити тим, хто вас ненавидить і гонить вас, щоку підставляти тим, хто б"є. Ви ж не так, а протилежне чините: на тих, що вам таке роблять, зброю гострите, на війну виходите, убиваєте".
ebooksa