Коли повернулася до Візантії із Єрусалима свята Олена, христолюбивий цар Константин зробив три великі хрести, за числом явлених йому у війнах: першого в Римі, коли Максентія потопив, другого у Візантії, коли Візантію взяв, третього, ісоли на Дунаї-ріці скитів переміг — за образом тих трьох діянь влаштував чесних три хрести із коштовних речей і написав на них золоти ми письменами такі слова: "ІС ХС НІКА", тобто переможець, являючи всім ревність благочестя свого і показуючи, що силою хрестною ворогів переміг: поставив одного хреста до сходу високо на торжищі, другого стовпа поставив на верхівці червоного стовпа римського на братолюбному місці, третього виніс на мармуровім місці вельми красному, де продавали хліб, — на тому місці численні сили і знамення були від хреста святого, Свідчиться і те від багатьох, що ангел Господній сходив із небес у великій світлості вночі на те місце і, кадячи, обходив святого хреста, співаючи пісню трисвяту солодким голосом, і знову на небо зійшов. Так було тричі за літо: місяця цього на Воздвиження чесного хреста, і знову місяця травня в 7-й день на Явлення хреста Господнього в небі, і у святий великий піст чотиридесятний, у неділю хрестопоклонну. І численні благоговійні люди, котрі чесно і свято живуть, це ангелове сходження бачили і спів його чули, і іншим про те оповідали.
Згадати належить і те, що чесне та животворяще дерево хреста Господнього в один час персами було захоплено і знову в Єрусалим повернено на радість вірних. У царство-бо Фоки, царя грецького, Хоздрой, цар перський, перемігши Єгипет, і Африку, і Палестину, взяв Єрусалим і численних християн убив, захопивши церковні скарби й начиння, поміж іншого взяв і той багатоцінний скарб — дерево животворящого хреста Господнього, — і в Перейду відніс. По тому помер Фока-цар, і настав на його місце Іраклій, який хоч і намагався Хоздроя перемогти, одначе сам од нього багато разів був переможений і просив миру, але не дістав од гордого ворога. Тоді в печалі великій будучи, помочі від Бога шукати почав; і повелів усім вірним молитви творити, неспання й пости, щоб збавив їх Господь од того, котрий хвалиться у гордості своїй знищити всіх християн і гудить ім"я Ісуса Христа; хай не кажуть вороги: "рука наша висока і боги сильні, а хай пізнають погани, що один є Бог істинний, його-бо міцності та силі хто на спротив постати може? Молився і сам цар зі сльозами й постом великим. Тоді, зібравши всіх воїнів своїх, в надію помочі Божої озброївшись хрестною силою, пішов на персів і в певному місці, зійшовшись із Хоздроєм, переміг його і прогнав. Воював же землю Персидську сім років, беручи міста й полонячи села і численні полки Хоздроєві перемагаючи. Нарешті Хоздрой, не мігши спротивитись грецькій силі, побіг із землі своєї і, перевізшись через ріку Тигр, молодшого сина свого Медарса учасником свого царства учинив, на що, обурюючись, старший син його Сироєс намислив укупі і батька й брата убити, що і вчинив невдовзі. Після забиття отих був спадкоємцем царства Персидського Сироєс і послав із молінням та численними дарами до Іраклія, царя грецького, змирюючись йому і просячи, щоб перестав полонити його землю. Тоді Іраклій уклав із царем персидським мир, узяв із землі його хреста Господнього животворяще дерево, Хоздроєм від Єрусалиму полонене, що чотирнадцять років у персів було. І повернувся цар грецький із великими користями додому, радіючи і славлячи Бога за поміч його велику. Коли ж дійшов до Єрусалима, узяв цар чесне дерево на рамена свої, щоб понести на попереднє його місце (був-бо одягнений у порфиру царську, золотом і камінням коштовним оздоблену, маючи на голові вінця царського), тоді сталося чудо жасне: раптово-бо став у воротях тих, якими на лобне місце ходили, і не міг нітрохи із чесним хрестним деревом поступити, силою Божою утриманий, усім напрочуд у такій речі. Захарія ж, патріарх єрусалимський, що з усім народом єрусалимським вийшов назустріч царю із віттям та фініками аж до гори Єлионської, ішов із царем укупі і, поглянувши очима, побачив ангела Божого, як блискавку, що у воротях стояв, вхід перепиняючи і кажучи: "Не таким чином Творець наш те дерево сюди ніс, яким ви несете його". Те патріарх бачачи й чуючи, жахнувся і, звернувшись до царя, рече: "Глянь, царю, що неможливо тобі, одягнутому в багаті ризи, царськими прикрашені оздобами, понести дерево це святе, що його поніс Христос, який став убогим заради нашого спасіння. Коли ж бо хочеш понести хреста, йому, наслідуй, злидарству його. Тоді цар зняв із себе багряницю та вінця й одягся у просте та погане одіяння й поніс чесне дерево святого хреста без будь-якої перепони, йдучи ногами босими, і вніс у церкву на місце, з якого взято було Хоздроєм, перським царем, там знову благочестивий цар Іраклій хрестне дерево поставив. І була велика радість та веселощі вірним через повернення хреста Господнього й торжествували (як колись ізраїльтяни на повернення ковчега Заповіту від филистимів), хвалячи розп"ятого на хресті Христа, Царя слави, і поклоняючись підніжжю його святого хреста. Йому ж і від нас хай буде честь, слава і поклоніння тепер і завжди і навіки віків. Амінь.
Про чудо, що ним був пізнаний істинний хрест Христовий багато не погоджуються. Дехто каже, що дівиця мертва несена була на поховання і силою хрестною воскрешена. Інші кажуть, що то була вдовиця мертва, а від животворящого дерева ожила, ще інші повідають, що вдовиця якась, лежала хвора в домі, і була при смерті, до неї ото патріарх із царицею прийшов і хрести приніс, поклав на хвору і коли покладено було хреста Господнього, тоді встала здорова. Інші кажуть, що мертвого чоловіка несли до гробу і воскрес доторком до хреста Господнього. Никифор же Калліст, прозваний Ксантопул, у книзі 3-ій, у главі 29-ій, каже, що обидва чуда тоді хрестом Господнім створилися: і вдовиця, що в домі хвора лежала і вмирала, від воріт смертних до життя та здоров"я повернена, і мерця, що до гробу несли, було воскрешено.
У
Місяця вересня в 15-ий день
Коли знамення перемоги, чесний і животворящий хрест Господній, у висоту вознісся, тоді тезоіменитий перемозі святий Микита під знамення те прийшов. Учора-бо святкували Воздвиження хреста святого, що є світові непереможна перемога, нині ж пошановуємо святого Микиту, його ж бо ім"я тлумачиться: "перемога". Добрий той воїн Ісуса Христа став ніби під хоругвою під хрестом, щоб воювати супроти ворогів хреста святого за честь Розп"ятого на хресті. Хто ж воює за царя земного, хто за своє життя і марнотну славу, хто за тимчасові багатства; Микита ж святий воював за єдиного Господа свого Ісуса Христа, що є Царем усілякій істоті і славою лицю нашому, і багатством, що ніколи не висякне. Де ж і яким чином цей воїн воював за Христа, послухай.
Коли в часи святого рівноапостольного царя Константина Великого почала віра по цілому всесвіту поширюватися, тоді і в країні Готській, зобабіч ріки Істразасіяло, як світло в темряві, святе благочестя. В тій-ото країні народився, виховався і дістав освіту святий Микита. Теофіл же, єпископ готський, що і на Першому Нікейському соборі бувши, догмати православної віри язиком та рукою утвердив, той Микиту світлом віри святої просвітив і в троїчне сповідання охрестив. Невдовзі прадавня злоба, диявол, не терплячи зріти розширення віри святої і примноження християнського роду посеред варварської землі, помороченої ідолобіссям, підняв брань та гоніння велике на тих, що ісповідали ім"я Христове та вірили в нього, і напустив був князя землі тієї, на ім"я Атанарих, щоб убивав християн і знищував пам"ять їхню на своїй землі. У той час було готам розділення і війна міжусібна і розділилися навпіл: одна частина мала вождем Фритигерна, а друга Атанариха, лютого мучителя. Коли ж обидва ті купнорідні й одноплемінні сторони на брань із собою зійшлися та велику січу вчинили, тоді Атанарих, маючи більшу силу та хоробрість, здолав Фритигерна і переміг воїв його, і прогнав. Бувши переможений, Фритигерн утік у Грецьку країну до христоненависного царя Валента, шукаючи в нього допомоги. Валент же повелів усьому воїнству, що було в Тракії, іти на поміч Фритигерну супроти Атанариха. Зібрав-бо Фритигерн рештки своєї сили, й грецьке воїнсьво взяв від Тракії, і пішов на супостата "Дунай", свого. Переходячи ж ріку Істр, зробив знамення хреста святого і повелів носити перед полками своїми, і так на Атанариха найшов. Учинивши брань велику, силою хрестною здолали християни Атанариха і все його воїнство перемогли: одних мечами посікли, а інших живими взяли; Атанарих же з малою дружиною заледве втік. Відтоді почала більше примножуватись у готах православна християнська віра; бачачи-бо хрестну нездоланну силу, що була у бою, багато повірило у розп"ятого на хресті Господа.
Коли ж помер єпископ Теофіл, настав після нього Урфіл, муж добророзумний і благочестивий, — це він винайшов готське письмо і численні книги із грецької мови на готську переклав і ростив у варварів день у день святу віру у Христа. Сприяв же в тому дбанням своїм і святий Микита, був-бо великорідний і славний у тій землі, багатьох до Христа привів образом благочестя свого і богоодушевленими словами. Невдовзі нечестивий Атанарих знову на своє місце повернувся, владу й силу узяв і за наущенням бісовим підняв люте в своїй землі гоніння на християн, відомщуючи ганьбу свою, що від християн переможений та посоромлений був на брані. Тоді святий Микита ревністю до Бога розпалився, вийшов на брань супроти обох ворогів, супроти видимого й невидимого: воював на невидимого ворога, приводячи невірних до віри, вірних же укріплюючи до мученичого подвигу; воював і на видимого ворога, коли мучителя Атанариха викривав і докоряв у такому безбожжі та нелюдськості, адже безмежне множество вірних людей різним віддавав мукам. І переміг обох: і диявола побив, і мучительську суворість здолав — всі-бо види мук витерпів од тих, що намагалися страждальця доброго від Христа відвернути, і мучитель почудований був, що всією своєю силою не може одного раба Христового, як стовпа кріпкого й нерушного, до свого прихилити безчестя. І що ж чинить беззаконний? Замислив вогнем заморити його, не мігши вбити численними ранами, плоті терзанням та вудів дробленням. Але чого досяг нечестивий? Себе більшою ярістю спалив, аніж мученика, він-бо, хоч і в огні великому був, одначе не згорів тілом, душею ж, як Фенікс із попелу, на ліпше нове і безсмертне життя відродився, а мучитель і без вогню безбожжям згорів, душею омертвів і кісткам своїм уготував при пеклі в попіл розсипатися. Так Микита святий під знаменням хрестним за Христа воював і вийшов переможцем іменем та славою. Тіло ж його, від вогню неушкоджене залишено без поховання і лежало безчесно кинуте. Один же муж, на ім"я Маріян, родом із країни Киликійської, від міста Мопсвестія, вірою християнин благочестивий, той прийшов із якоїсь своєї потреби у землю Готську і затримався в ній на немалий час. Познайомився був із святим Микитою і дружню з ним любов мав, а найбільше тоді полюбив його, коли бачив, що міцно, аж до крові, за віру Христову стояв. Коли ж лежало кинуте святе тіло його, помислив Маріян, як би взяти те тіло улюбленого свого друга та мученика Христового і віднести його на батьківщину свою, але не міг через страх перед князем: заповів-бо князь, щоб ніхто не дерзнув піддати мученика похованню. Надумав же Маріян таємно його взяти вночі, тож коли настала ніч, наготувався вийти на замислене діло, але незручна йому була дорога, ніч-бо вельми випала темна та й дощ, через це у великій пробував печалі — не бачив куди йти і де знайти бажане. Печалився від того дуже, але Бог, котрий певного часу волхвів зорею до Вифлеєму скерував, то й Маріяна втішив у скорботі і, щоб знайти мучениче тіло, зручний шлях показав. Послав-бо певну небесну силу в образі зорі, що перед Маріяном засяяла і повів його як треба було. Отож та зоря, попереду Маріяна йдучи, нічну йому темряву просвічувала, він же із радістю за нею слідував. А дійшовши до тіла святого мученика, зоря стала вгорі. Маріян же, обвивши тіло святого чистою плащаницею, взяв його та й поніс, при тому його вела з"явлена зоря і провела Маріяна, що повертався, аж до воріт дому і зробилася невидима. Так Маріян дістав скарба свого, несучи із собою тіло святого мученика, дійшов-бо до міста Мопсвестія, поховав його чесно в домі своєму. Благословив Бог дім Маріянів заради страстнотерпця свого святого Микити, як колись дім Пантефрієвий через Йосипа і дім Аведдарів через кивот численними багатствами благословив. І був наповнений Маріянів дім подвійним багатством: земним та духовним, численні-бо дари подавалися від гробу святого всім, хто потребував, і сцілення бувало болящим. Збиралося ж усе місто і навколишні жителі до гробу святого, аж не вміщав уже дім Маріяновий тих вірних, що приходили, через це порадилися всі звести церкву на ім"я святого і в ній покласти мощі його, що й вчинили невзабарі, велике до того дбання приклавши. Коли ж збудована була церква і належними оздобами була прикрашена, відчинили гріб мученика і, взявши ковчега, несли до новозбудованої церквиці, там у землі поклали його. Маріян же на благословення дому свого взяв од святих мощів одного пальця і беріг його в себе чесно. Не міг більше нічого від мощів його взяти, бо й Авксентій, єпископ міста того, коли збудував церкву святим мученикам Тараху, Прову та Андронику, послав своє послання до міста, званого Анабарза, просячи громадян, щоб дали йому якусь частку від мощів святих мучеників на освячення новозбудованого храму; тоді молили його громадяни, щоб навзаєм дав їм частку від мощів святого мученика Микити на благословення їхньому місту. Поведів отож єпископ відчинити гроба святого мученика, і тоді камінь мармуровий, що був на гробі, надвоє розпався, не маючи ніякої причини того свого розламання. Один же із тих, що відчиняли гріб, дерзновенно торкнувся рукою своєю святих мощів, і тоді всохла рука його, і страх напав на нього, був-бо грім великий та блискавка із небес, і всі злякалися. Пізнав тож єпископ, що не доброзволить Бог роздроблювати мощі святого; взяв усохлу руку, приклав її знову до святого, кажучи: "О святий мучениче Микито! Зручніше тобі сцілювати, аніж шкодити, добрий-бо ти є і доброго наслідуєш, а коли, менше цього хочучи, покарав ти, то чи не за більше помилуєш його?" Коли це єпископ сказав, сцілилася всохла рука чоловіка того, і всі дивувалися чудесам святого мученика Микити і славили Бога. Єпископ же, не осмілюючись більше торкатися святих мощів, співав над ним достатньо співів, знов накрив чесно гроба, славлячи Отця, і Сина, і Святого Духа єдиного в Тройці Бога, Иому-бо належить усіляка слава, честь і поклоніння навіки. Амінь.
У
Місяця вересня в 16-ий день
У царство Діоклитіяна-нечестивого володів од нього Халкидоном антипат Приск. Цей, бажаючи сотворити празника бісові, що зветься Арей, його храм та ідол був у Халкидоні, послав грамоти свої в навколишні міста та села, іменем царським повеліваючи всім зібратися в Халкидон на празник і щоб приніс кожен, хто скільки може, жертву Арею. Погрожував у грамотах своїх великими муками тим, хто б не послухав повеління і не прибув на того празника, його ж час за вісім днів призначив. Коли ж настав установлений день бісівського празника, зібралася велика кількість людей із худобою, яку на жертви привели, і творили празник із торжеством, приносячи в жертву вівці та воли і поклоняючись бездушному ідолові, а більше бісові, що в ньому жив. Тоді християни, що там були, бридячись тим богомерзьким празникуванням і боячись грізного антипатового погроження, ховалися там і там і в таємних збиралися місцях, творячи служби істинному Богу нашому Ісусу Христу. Був же від мучителя старанний розшук: чи не є хто супротивний повелінню його і чи не є хто, що не поклонився ідолу Ареєві, і знайшли християн у супротиві мучителю, котрі не послухали його повеління і не віддали бісові тієї честі, що належить подавати самому істинному Богові. Розгнівався мучитель, що не слухають його в тому християни, звелів розшукувати їх на мучення. В одному місці потаємному ховалися християни, молитви діючи, сорок дев"ять, була поміж них дівиця прегарна, на ймення Євфимія, доброрідна, дочка Филофрона-синклитика і матері Теодорасії, благочестивих батьків. І сповіщено було мучителеві про тих християн, що переховувалися, їх же всіх повелів схопити і поставити перед свій суд. Тоді ж, за повелінням мучителевим, люті слуги, ніби звірі, на ловитву готові, кинулися на Христове словесне стадо зі зброєю, хоромину ту, в якій вірнії таємно служили Богові, обступили довкола, щоб жоден із них не втік, і, двері відбивній, немилосердно по одному геть витягли і всіх, схопивши із безчестям та наругою, до антипата повели — тягли-бо святих як овець на заколення. Стали перед гордим мучителем смиренні раби Христові, готові аж до крові стояти за честь Господа свого. їх-бо побачивши, гордий володар рече: "Чи ви є супротивними царському й моєму повелінню, що зневажаєте жертву великого бога Арея?" Вони ж відповіли: "Царевому і твоєму, антипате, повелінню, що не буде супротивне небесному Богові, повинуватися належить, що ж супротивно Богові, цьому повелінню не тільки не коритися, але й спротивляться належить. Коли б нам веліли те, в чому мали б коритися владі, то ми б віддали кесареві кесареве, але оскільки повеління ваше є богопротивне і богомерзьке, бо велите шанувати тварин більше Творця, поклонятися і приносити жертви бісу, а не вишньому Богові, через це повеління вашого ніколи не послухаємо, бо є ми поклонники істинні істинного Бога, котрий живе на небесах". Тоді мучитель розтулив брехливі вуста свої і, вигостривши, як лезо, улесного язиіса свого, начинив хитросплетену мову свою лестощами й обіцянками дарів та почестей, відводячи із правдивого шляху до свого пагубного ідолопоклоніння тих, що їх Христос здобував своєю чесною Кров"ю, погрожуючи їм і лютими муками, якби не захотіли вчинити того, що цей радить і наказує. Святі тож відповідали: "Дари і почесті твої, що нам їх обіцяєш, здавна відкидаємо від себе і ненавидимо їх, і вважаємо їх за посліддя Христа ради, маємо-бо небесні добра, більші й ліпші від усіх благ земних. Земнії-бо блага є тимчасові і непостійні, небесні ж вічні і незмінні, а гірких мук твоїх, якими нам загрожуєш, не тільки не боїмося, але й бажаємо їх вельми понести, щоб явилась у нас сила й міцність нашого Бога, щоб ви дивувалися їй і, ваших богів богомерзьких силу пізнавши, поганьбилися. Але яка тобі потреба є мову свою продовжувати і слова розкидати; почни, яке намислив, діло і випробуй; більше-бо в нас буде старання до терпіння, ніж у тебе до мучення". Тоді мучитель почав мучити їх вузами та ранами, і були святії проздовж дев"ятнадцяти днів по-різному мучені, на всяк день рани на рани приймаючи, голод і спрагу терплячи. Мали із собою святу діву Євфимію, молоду й красну, казали до неї, укріплюючи її: "Йди на подвиг, діво, заради Жениха Небесного; йди на подвиг, щоб страждайням догодити Йому; йди на подвиг, щоб стріти Його із мудрими дівами, хай полюбить тебе, як наречену свою і в світлицю свою тебе заведе". По тому на двадцятий день поставлені були на суд, де запитував їх антипат: "Чи після покари хочете бути послушливі нашому повелінню?" Тоді святі мученикі із святою Євфимією відповіли, кажучи: "Не сподівайся антипате, відкинути нас із праведного шляху, скоріше можна стерти гори на землі і здвигнути зорі на небесах, аніж зможеш од істинного Бога наші серця відторгнути". Цими словами роздратований, мучитель повелів довго бити їхні лиця, але, бачачи, що не може нічого досягти, нарадив послати їх до царя, а перш ніж пошле, повелів посадити їх до темниці. Коли ж вели їх до темниці, побачив антипат святу Євфимію, діву юну й гарну, що поміж тих святих мучеників ликом, як місяць поміж зір, сяяла, цю-бо захотів як вовк вівцю від стада Христового забрати. Вона ж, звівши очі й руки на небо, закричала: "Не покинь мене, вселюб"язний мій Женише Ісусе Христе, на Тебе-бо я уповаю, не віддай звірям душу, що любить Тебе і ісповідає ім"я Твоє святе; не дай порадіти ворогові моєму щодо мене, укріпи мене, немічну рабу Твою, щоб не здолало мене беззаконня!" Мучитель же, бажаючи привести її до свого безбожжя, всілякі образи зваби віднаходив словами добрими, й дарами численними, і всілякими обіцянками, вловлюючи дівоче серце. Але вона мужньо говорила: "Не гадай, о мучителю, що слабкість мою можеш своїми звабами хитрими прихилити на своє беззаконня та безчестя; хоч і жінка є єством, і немічна плоттю, і в молодих літах, одначе мужніше моє серце від твого і міцніша моя у вірі святій сила від хоробрості вашої, і більший, за благодаттю Божою, Христа мого, маю розум над усіх ваших язичницьких витій, з ними-бо мудрими бути гадаєте, а безумніші є більше всіх невігласів, бо не бажаєте пізнати істинного Бога, а біса собі за Бога маючи. Не звабиш-бо мене своїми хитросними словами, як колись змій праматір нашу, і не осолодиш мені світу цього гіркого з його насолодами, а все це за полин вважаю заради найсолодшого Ісуса мойого, і не переможеш сили, що в немочі з"являється, всіма своїми бранями, сподіваюся-бо на Христа свого, що не полишить мене, не відніме міцної помочі своєї руку від мене, аж доки знесена бісівська голова жіночими не потопчеться ногами".
Тоді оганьблений мучитель вельми розгнівався і мерзьку свою любов, що до неї виявляв, перетворив у ярість: повелів приготувати мучильне колесо, що мало в собі безліч гострих ножів, прилаштованих до того діла, щоб усе тіло відрізано було від кісток і посічене. До того колеса прив"язали святу діву, що хрестним знаменням огороджувалася, а коли слуги почали повертати коло, тіло її відрізувалося, а суглоби сіклися. Вона ж, старанну до Бога молитву творячи, сказала: "Господи Ісусе Христе, просвічення душі моєї, джерело життя, подай спасіння тим, що сподіваються на Тебе, прийди на поміч мені, аби відомо стало всім, що Ти є Бог один, і звісне уповання буде тим, що мають надію і що не прийдуть лихі, ані наблизиться рана до тіл їхніх, що Тебе, вишнього, поклали як пристанище собі". Так вона молилася і стало колесо, і слуги знеможені попадали; ангел-бо Божий, прийшовши, зламав коловорота і святу дівицю, знявши з колеса, зцілив од ран, і всю здоровою учинив. Вона ж, ціла зійшовши, радісно заспівала, дякуючи Богові і всемогутню силу його прославляючи. Те бачачи, мучитель і всі, що там були, нічого не тямили і чудувалися вельми на чудо це, одначе де злоба засліпила очі розуму, там нічого не вдіяло те велике чудо; не могли-бо пізнати міцної руки істинного Бога; бачачи, не бачили і, слухаючи, не розуміли — закам"яніло-бо серце їхнє, і знамення те чудесне приписали волхвуванню. По тому повелів мучитель розпалити вельми піч, щоб у вогонь святу вкинути; коли ж розпалювали піч і запалав великий вогонь, свята мучениця одяглася в броню трьох юнаків, тобто в молитву, а супроти вогню природного розпалила вогонь дбалої любові до Бога і, очі до неба звівши, сказала: "Боже у вишніх живий, який доглядає смиренних, що у Вавилоні трьох юнаків, ради Твого закону вогню відданих, цілими й непошкодженими з вогню через святого ангела зберіг, і росу Ти їм послав із висоти, Ти й мені, рабі Твоїй, будь помічником, котра заради Твоєї, Христе мій, слави йде на подвиг". Так сказала і знаменням хресним, ніби другою зброєю узброїлася, стояла готова на вогонь і чекала, доки вкинуть її. Два ж воїни, Віктор і Состен, яким повелено було мученицю у вогонь кинути, побачили якесь дивне видіння, що у вогні діялося: уздріли-бо ангелів Божих, що в печі вогонь розкидали і погрожували їм: хай не дерзнуть торкнутися нареченої Христової. Це бачачи чудо, речуть до мучителя: "Не можемо ми, антипате, до чесної цієї діви своїми поганими торкнутися руками і у вогонь її кидати, хоч і голови наші відсічеш, бачимо-бо чудо предивне, якого твої не бачать очі, і ліпше нам твій витерпіти гнів, аніж світлоносних осіб, що погрожують нам із полум"я вогненого". Це почувши, розгнівався мучитель на них і, гадаючи, що вони християни і через це не хочуть кидати у піч дівицю, посадив їх до в"язниці, іншим же двом, імена яких Кесар і Варій, доручив зробити повелене. Ці, схопивши діву, до печі кинули, і тоді вогонь великий із печі випав і на лиця тих, що кидали, метнувся, і на тому місці спалив їх у попіл, а інших слуг далеко відігнав. Свята ж серед печі, як у палаці світлім і в росі прохолодній, торжествуючи, співала пісню юнаків: "Благословенний ти є, Господи Боже, Отець наших, і оспіваний, і вославлений навіки!" І було чудо преславне: не торкнувся до неї вогонь, ані риз її, сам-бо Жених її нетлінний Христос Господь таємно у піч прийшов до нареченої своєї святої і небесною прохолодою оросив її. Коли ж погасла піч, вийшла свята діва ціла і здорова, всім на подив од такої речі. Мучитель же, не тямлячи, що зробити, до темниці її кинув, кажучи: "Цієї ночі придумаю, що вчиню чарівниці отій!" Тоді Віктора і Состена привівши до себе, ярився на них і погубити їх обіцяв, коли не поклоняться ідолам. Вони ж відповідали: "Досі помилялися, не знаючи істини, нині ж пізнали єдиного Бога, що небо і землю створив, йому віруємо і кланяємося; твоїм же богам, яким ми раніше кланялися, не знаючи зваби бісівської, відтепер не будемо поклонятися; ти ж твори з нами, що хочеш, у твоїх руках тіла наші, але душі наші в Божому захисті". І засудив їх мучитель на з"їдення звірям. Ідучи на місце святих, де звірми мали бути з"їдені, молилися Богові старанно, щоб милостивий був до них, і, залишивши гріхи давнішнього свого блуду та невір"я, помістив душі їхні з тими, що вірували в нього. І тоді з небес божественний голос прийшов, до миру їх закликаючи; його ж почувши, з радістю віддали душі свої в руки Божі, тіл же їхніх не торкнулися звірі, і поховані були вірними таємно.
Коли минула ніч і настав ранок, сів мучитель на судищі, і виведена була з темниці свята Євфимія, а йдучи співала весело:
ebooksa