Житія Святих - Вересень

Так добре постраждали святі новоявлені мученики Михайло і Теодор, передавши душі свої в руки Господу, вересня в 20 день, в літо буття світу 6753, а від воплочення Бога Слова в літо 1245. Святі ж їхні тіла кинуті були на з"їжу псам і проздовж багатьох днів лежали цілі, ніхто до них не доторкнувся, так за благодаттю Христовою неушкоджені пробули. Являвся-бо стовп вогнений над тілами їхніми, що сяяв пресвітлими зорями, і свічі запалені в усі ночі бачили. Це уздрівши, вірні, що трапилися там у той час, узяли потай святі тіла їхні і поховали чесно. Після ж забиття тих святих мучеників безбожний Батий подвигнувся далі й пішов зі всіма ордами на північ і західні країни, тобто на Польщу та Угрів. І вбитий був проклятий від угорського короля Владислава та й прийняв лихий кінець лихому життю своєму. Той-бо наслідував пекло, а святі мученики наслідують Царство Небесне, славлячи Отця, і Сина, і Святого Духа вовіки. Амінь.

Мощі святого добровірного князя Михайла Чернігівського перенесено від Орди до Чернігова, тоді після багатьох літ із Чернігова в Москву були перенесені, лютого і 14 день. У Пролозі кладеться в цей день пам"ять святих отців Іпатія та Андрія, але про них дивись завтра.

Місяця вересня в 21-ий день

Пам"ять святого Кодрата

Святий апостол Кодрат був у числі сімдесяти апостолів, проповідував слово Боже в Атенах та Магнисії, де і єпископом був, і багатьох ученням своїм до світла богорозум"я привів і був, за словом Сираховим, як зоря рання серед хмар, хмара бо темна було еллінське безбожжя, чужі світлу доброчестя, і сиділи люди ті у тьмі та тіні смертній. Святий же апостол Кодрат словом Божим засіяв їм як світло велике, просвітив їхню тьму, скинув жертви погані, побив ідолів і розорив бісівські храми молитвою. І як колись зоря східним царям, так і він людям до Христа дорогу показав, і як рання зоря веде за собою сонце, так і він увів у світ велике світло віри і освітив морочні душі людські. Але тьма завжди ненавидить світло; безбожні-бо елліни, бачачи ідолів своїх, нищених від святого Кодрата і бісів прогонених, а злочестя їхнє викорінюване, підняли гоніння на апостола і, як другого Стефана, побили камінням святого Кодрата. Закиданий бувши камінням, живий віднайшовся благодаттю Христовою, тоді у вузи посаджений і голодом був довго дручений. Окаянні ж бо ідолопоклонники відняли тілесний харч тому, хто насичував душі не їжею погибною, але їжею, що пробуває у вічнім житті. І голодом морячи святого, самі загинули від голоду того, про який Писання [каже]: "Не голод на хліб ... але голод почути Божі слова". Не змігши його заморити голодом, того, що завжди з виші укріплюється божественним харчем, самі вічною померли смертю. Кодрат же святий хоча й помер після багатьох мук, одначе душа його в руці Божій живе і не торкнеться її мука. Скінчив подвига мучення при царі Адріяні, почав же вічне життя при Царі слави Ісусі Христі, із ним страждав, із ним і прославляється у царстві його. Святе ж його тіло покладено в Магнисії і виточує численні зцілення недужим.

У цей-таки день пам"ять святих священномучеників Іпатія та Андрія

Ці святі були від Лідійської країни, обидва вкупі ще дітьми книг навчалися в однім монастирі і всілякою добродійністю себе прикрашали, ішли від сили в силу. Віку ж бо мужнього досягши, Іпатій прийняв на себе іноче життя, щоб перебувати в безмовності, служачи Богові. Андрій же відлучився на користь людських душ і був клириком, наслідуючи слову Божому, навчаючи людей Христових у Божій церкві. Обидва ж повстриманість мали велику, і смиренномудрість, і любов до всіх нелицемірні. Про їхнє-бо чеснотливе життя довідався ефеський архієпископ, прикликав їх до себе і, діставши користь од їхньої бесіди, полюбив їх вельми і поставив за потребою Іпатія єпископом Асуанської Церкви. "Не годиться, — каже, — такому світильнику під спудом в пустелі прихованому бути, але на свічнику святительства хай просвічує Церкву Божу ученням"; Андрія ж священиком учинив. І були ці два світильники пресвітлі у Церкві Божій, що просвічували її премудрим ученням та чистим життям. По тому, коли Лев Ісаврянин, цар грецький, підняв огуду на святі ікони і по всьому царству дав заповідь, щоб викидали ікони із храмів Божих і щоб ніхто їм не поклонявся, тоді ці святі учителі, Іпатій та Андрій, супроти іконоборців багато говорили, навчаючи людей пастви своєї, щоб не слухали царевого безбожного повеління. Почув же про них цар, звелів привести їх до себе і вельми принуджував їх відкинутися від пошановування святих ікон і переконував їх мудрецями своїми, але не міг захитати міцних стовпів церковних. Зачинив їх тоді у темниці, довго тримав і всяко намагався привести до своєї однодумності. Також бити їх нещадно звелів, по тому з голів їхніх шкіру з волоссям здер і бороди їхні, смолою помазавши, запалив, і святі ікони багатоцінні на головах їхніх спалив. Вони ж усе це доблесно терпіли і живі залишилися силою Божою. По тому серед міста волочити їх звелів звіриноноровний Лев, який за ім"ям і життя мав, бо ім"я, як норов його, були звірині, і волочені були святі містом на посміх усім. Нарешті закололи їх, ніби овець, і так душі свої в руки Божі віддали, постраждавши за святі ікони. Тіла ж їхні чесні кинули псам на з"їжу, але вірні їх, таємно взявши, поховали з належною честю.

Євсевій-святий був у країні Фіникійській, потайний християнин. Коли ж настало гоніння велике на християн од еллінів, які, де могли, християн хапали і по-всякому мучили, тоді багато вірних тікали від рук еллінських, ховаючись по недовідних місцях. Тоді Євсевій розмислив слова Христові такі: "Кожного, хто мене визнає перед людьми, того перед Небесним Отцем моїм визнаю і я", — наповнився божественної ревності і пішов постати перед князем того міста та й сказав: "Чому безумствуєш, богоборче, гонячи паству Христову?" Князь же, глянувши на нього, рече: "Ти хто такий?". Він же відповів: "Христовий раб я є, котрого ти ворогом". Князь же, розгнівавшись, рече: "Звідкіля в тебе прийшло таке дерзновення окаянне, що постав переді мною, безчестячи мене, сущого князя?" Євсевій же відповів: "Ревність до Господа мого Ісуса Христа подвигнула мене, щоб викрив я сліпоту вашу, обезуміли-бо, поклоняючись бісу, а не Богу!" Тоді князь повелів оголити його і, підвісивши, шарпати тіло його; шарпаний був гострим залізом довго, аж кістки його з"явилися. Тоді оцтом та сіллю поливали й натирали рани його. Все це доблесно терпів Христовий ісповідник, ніби в чужому тілі страждав, і радів у стражданнях своїх, доповнюючи недостачу скорботи Христової в тілі своїм. Коли ж перетерпів ті муки, сказали мучителі: "Принеси жертви богам і живий будеш. Коли ж не принесеш, загубимо тебе до кінця". Він же відповів: "Ви мене погубите, Христос мій мене знайде, за Нього бо до кінця хочу терпіти. А хто витерпів аж до кінця — той буде спасенний". Побачивши, що непохитний він, мечем голову йому відрубали, і так зійшов на небеса прийняти вінця доброти від руки Господньої.

Приск же святий у Фрігії сповідував ім"я Христове і багатьох еллінів до Христа привів. Тоді схоплений був нечестивими й підвішений та шарпаний по ребрах глибоко, і, наче землю, тіло його кігтьми залізними зідрали, щоб сіялася кров мученика на зрощення і змноження Христової Церкви. Якісь нечестиві там стояли і на таке люте шарпання й мученицьку кров, що проливалася, дивилися, більшою як звірі розпалюючись ярістю. І витягли свої мечі й прокололи святого; його ж бо по всьому тілу покололи, нарешті голову йому відсікли. Так постраждав за свідчення Ісус Христове добрий ісповідник, його ж нині Христос ісповідує перед Отцем своїм, що на небесах, Иому-бо слава навіки віків. Амінь.

У той-таки день пам"ять святого священномученика Ісакія, єпископа кипрського. І святого єпископа Мелетія. У Пролозі в цей день кладеться преподобний Иона-пресвітер, батько святим ісповідникам Теодору й Теофану написаний, але в місяцеслові пам"ять його на завтра покладено.

Місяця вересня в 22-ий день

Cтраждання святого великомученика Фоки, єпископа Синопійського

У місті Синопійському був чоловік Памфіл, що мав у подружжі Марію, вони й народили блаженного Фоку, що з малих літ наповнений був благодаттю Святого Духа, щоб бісів від людей проганяти йому і недуги сцілювати. Коли ж виріс у зрілого мужа, через чеснотливе своє життя вибраний був на єпископство міста того і, сидячи на престолі своєму, добре пас словесних овець словом та ділом, приклавши до подвига свого велику працю, і явлені були всім його добрі діла, за які прославляється Отець Небесний, бо навернув багатьох людей од облуди їхньої, відвернув еллінів од ідолопоклоніння і привів до пізнання єдиного Бога. Коли ж захотів Господь сподобити його вінця мученицького, звістив своєму рабу те своє бажання у видінні таким чином: голуб із висоти прилетів, маючи у дзьобі своєму вінка із квітів; його ж на голову блаженному поклавши, провістив людським голосом, кажучи: "Вже чаша твоя наповнилася, яку тобі належить випити". Від цього видіння святий зрозумів, що мають бути йому за Христа муки. Ми ж із цього пізнаємо велике його добропригодження Богу, як сподобився ще в тілі з небес бути вінчаний. Так преблагий Бог праведних угодників своїх любить, славою та честю їх вінчає і покладає на головах їхніх вінці.

Був той Фока святий чистотою своєю душевною та тілесною — Жених небесний, із ним-бо небо з"єднатися хотіло, вінця на нього наклавши, але вінець той був прознаменуванням вінця ліпшого в світлиці Спасовій, яким вічно має бути вінчаний, аби веселитися на весіллі Агнця. Після преславного того знамення схоплений був на мучення у царство Троянове від князя Африкана, що довго принуджував святого, щоб приніс жертви ідолам, але він сам себе хотів принести в жертву Богу. І, коли не покорився і не віддав ділу рук людських тієї честі, яка єдиному Богові, що на херувимах сидить, подобає, тоді князь повелів до дерева прив"язати святого, терзати члени його, і було тіло його ранами дроблене й на частини розшарпане; як хижі птахи, голодні бувши, нападають на трупа, так терзали мучителі чисте тіло Христового страждальця. Але він перетерпів доблесно і чув голос із висоти, що укріплював його і так через укріплювача його Ісуса переміг муки, страждаючи ніби в чужому тілі, не жалів він плоті своєї за ісповідання Того, котрий душі своєї не пожалів, але за нас на хресті поклав її і, мов райську прохолоду, страждання за Христа Господа поклав, котрий за нас постраждав. Що ж бо вірному рабу Господньому не стерпіти заради божественної до Господа свого любові? Коли б з усього світу зібрано було на нього мучителів і всі муки, то він готовий був усі за улюбленого свого терпіти, кажучи з Давидом: "Готове серце моє, Боже, готове серце моє!"Тоді поклали його мучителі на сковороду, вогнем розпалену, але сковорода охолола, перемагає-бо духовний вогонь до Бога, розпаленого серця, силу вогню відчутого, і в усіх муках, скільки їх на нього нанести могли, переможцем виявився: воїнство-бо ангельське і світло Боже безмірне охрест нього з"являлося. І був у темницях світлом небесним просвічений, у вузах звеселений надією небесної свободи, у скорботах ангелами втішений, у ранах Ісусом укріплений. По багатьох же різних муках укинений був у розпечену лазню і там, помолившись, віддав дух свій у руки Божі і вінчався вінцем переможним у церкві тих, котрі торжествують. Тіло ж його святе вірними поховане було чесно і численні при гробі його чудеса здійснювалися.

У той-таки день житіє і страждання другого Фоки, святого, званого садоводом

У тому-таки Синодському місті був в інший час другий Фока, котрий сад-город собі поблизу моря влаштував і в ньому різне посадив зілля і, продаючи від нього, і сам собі харч мав та й убогих наділяв; інше ж від саду-городу свого зілля клав при дорозі, щоб подорожні брали; вельми був дружелюбений та гостинний і більше в душі своїй сад духовний, аніж природний, уладнав, насаджуючи чистих думок квіти і приносячи плоди чеснот, щоб могла називатися від Духа Святого свята та душа садом. "Замкнений садок, — рече, — то сестриця моя", сад, що багатоплідний: "А плід Духа: любов, радість, мир, довготерпіння, добрість, милосердя, віра, лагідність, здержливість". Замкнений, щоб злодій не ввійшов, не може сюди ввійти ветхий злодій, що обікрав у райському саду праматір нашу, диявол; не обкраде чеснот святого Фоки, що зі страхом своє спасіння з"єднав, слухаючи апостола, котрий говорить: "Будьте тверезі, пильнуйте! Ваш супротивник — диявол — ходить, ричучи, як лев, що шукає пожерти кого".

Жив отак святий і пройшла чутка про чеснотливе його життя поміж людей, чеснотливість-бо, як свічка запалена, утаїтися не може, але в темній ночі віддаля сяє; так і святий Фока, який посеред тьми, посеред роду невірного та розпутного благочестям сяяв, до світла пізнання багатьох наставляючи. Дійшла чутка про нього і до нечестивого князя тієї країни; звіщено йому було, що Фока в Розп"ятого вірить та й інших у слід собі навертає. Князь же тоді послав слуг, щоб забили раба Христового, і пішли слуги, шукали Фоку, щоби вбити. Він же зустрів їх і запитав: "Кого шукаєте?" Вони-бо відповіли: "Фоки шукаємо". Фока ж рече:"Поверніть до мене, панове мої,і я вам повім про нього". І прийняв їх у дім свій і пригостив достатньо, так-бо ворогам своїм належить творити за писанням: "Якщо голодує твій ворог, нагодуй його, а як спраглий він, напій його". І коли слуги добре вином розвеселилися, запитав їх Фока: "З-за якої вини шукаєте чоловіка того?" Вони ж звістили йому таємницю, кажучи: "На мучення шукаємо. Послав нас князь, щоб убити його, бо не шанує богів, але Розп"ятому поклоняється". Фока рече: "Молю вас, панове мої, потерпіть до завтра, в домі моєму ївши й пивши, а завтра я вам його віддам, ніхто-бо його так не знає, як я, і недалеко від мене мешкає, зараз кудись відійшов, прийде ж не гаючись, і я сам у руки ваші приведу його". Вони-бо, послухавши його, торжествували в домі самого Фоки, якого шукали. Він же собі в той час улаштовував гріб у саду своєму і все до поховання потрібне приготував, а все, що мав, роздав убогим і пробув ту всю ніч у молитві, готуючись до смерті. Коли ж настав ранок і слуги, послані князем встали, то сказали йому: "Чи є Фока, якого ти обіцяв оддати в руки наші?" Він же весело рече: "Є, панове мої, творіте з ним, що бажаєте". Кажуть-бо слуги: "А де він є?" Фока ж відповідає: "Я є Фока, якого ви вбити шукаєте. Я є Ісус Христовий раб, що мерзьких ваших богів відкидає, мене ж умертвіте". Вони ж, це почувши, здивувалися й знітилися, не бажаючи рук своїх кровавити кров"ю такого доброго чоловіка, пригощенням якого й добродійністю досить задовольнялися. І хотіли відійти, мовлячи: "Скажемо князю, що шукали всюди Фоки і не знайшли". Він же кланявся їм, хапаючи за ноги їхні й молячи, щоб творили їм повелене. "Нічим, — каже, — не віддасте за моє вам добродійство, як тим, що мене від плоті звільните і до бажаного Христа пошлете!" Так святий Фока бажав звільнитися і з Христом жити, так дбало хотів за Христа, Господа свого, кров пролити, таку мав любов до Бога: "Ліпша бо милість твоя над життя" це тимчасове. І так умолив слуг, прийняв вінця мучення, мечем-бо голову йому відсікли, і перейшов від земного саду до небесного. Святі ж його мощі поховані були в уготованому ним-таки гробі, над ними пізніше, коли засяяло благочестя, збудовано було церкву в ім"я його, і багато хто з вірних від святих мощів Христового страж дальня, як від джерела, що невсякні води чудес виточували, почерпували благодать: одні від хвороб сцілення, інші в печалях утіху, а інші в бідах прийняли поміч молитвами святого мученика Фоки. І не тільки в тому місті Синопійському, але і по всесвіті, на землі й на морі, всім, хто з вірою ім"я його закликали і вдавалися до його помочі та молитов, великий у потребах добродійник та помічник швидкий з"являвся. Через те, хто на морі плавав, мав звичку Фоку святого закликати в поміч; безліч разів-бо являвся їм наяву, інколи вночі перед настанням хвилювань будив керманича корабля, що спав при кормилі, іноді сам видимо розпростирав вітрила, іноді з"являвся, стоючи на носі корабля, мілину моря виглядаючи, іноді являвся, коли ходив морем. І звеличене було ім"я святого Фоки на багатьох кораблях, котрі плавали на Червоному морі і на Андріятському, і по океані. І пісні ті, що корабельники мали звичай співати, прикладали на похвальні співи святому Фоці, тож повсякчас ім"я його було на вустах людей, що виходили в море, на кораблях і творили діяння в численних водах. І не тільки в потребах, а і у відрадах своїх там присутнього мали Фоку святого; звичай-бо їхній був такий: коли на трапезі чи на якісь учті сиділи, відділяли частку харчу чи пиття святому Фоці, але оскільки не могло то бути, щоб з ними явно святий на трапезі сидів і їв та пив із ними, а безтілесний та невидимий не потребує ані їжі, ані пиття, через те один із них купував ту частку святого Фоки і клалася та ціна в особливе коритце. Так чинили в усі дні, частину трапези своєї святому уділяючи, і один за другим ту частку купували: сьогодні один із них, а завтра другий, а позавтра — третій, почавши від першого аж до останнього частку ту купували й осібно збирали її ціну. Коли ж до берега де приставали, кошти ті, від поданих часток святого Фоки зібрані, роздавали вбогим, недужим, сиротам ічужинцям; тривав той звичай у них багато літ але до того часу, доки вороги хреста святого Божим допустом за гціхи наші всі оті країни взяли, віру святу до кінця смирили і християн змалили. Одначе й тепер святий Фока, спільний усіх заступник, не перестає нам на морі світу цього в кораблі малочасного життя нашого плаваючим допомагати і до небесного пристаниська плавання наше скеровувати теплими своїми за нас до Бога молитвами, ними-бо від усякого потоплення, хвилювання ж та й бурі хай збавимося тепер, і завжди, і навіки віків. Амінь.

У той-таки день житіє святого пророка Йони

Святий пророк Йона син був Аматин. Цього пророка мати, овдовівши, жила в Сареті Сидонській, і та вдова прогодувала Іллю-пророка в час голоду, більше ж вона живилась від нього, бо "дзбанок муки не скінчиться і не забракне в горняті олії" в домі її, коли прийшов пророк. Йона ж був малий хлопець, розболівсая й помер. І рече вдовиця до Іллі: "Що тобі до мене, чоловіче Божий? Прийшов ти до мене, щоб покарати мій гріх та щоб убити мого сина". І рече Ілля до жінки: "Дай мені сина свого". І він узяв його від неї і виніс його в горницю, де він сидів, і поклав його на своєму ліжку. І кликнув до Господа й сказав: "Господи, що знаєш удову, що я в неї мешкаю, чи ж скривдиш її убиши її сина". І дунув на хлопця тричі і покликав Господа й рече: "Господи, Боже мій, нехай вернеться душа цієї дитини в неї". І було так: воскрес-бо хлопець, маючи бути прообразом воскресіння Христового в китовому череві. Коли ж виріс, жив чеснотливо, безпорочно дотримуючись усіх заповідей Господніх, добродогодив же Богові настільки, що сподобився пророчого дару і пророкував про муки Господні і про запустіння Єрусалима, і про кончину: "Колись, — рече, — уздрять камінь, що кричить тонким голосом і жалісливим, і від дерева віщання Богу, тоді наблизиться спасіння і підуть усі народи в Єрусалим на поклоніння Господнє; буде Єрусалим омерзений у запустіння звірів, і тоді прийде кончина всякому диханню". До цього Йони було якось слово Господнє, що звістило: "Устань, іди до Ніневії, великого міста й проповідуй в ньому, бо прийшло волання злоби його до мене". Йона ж, розмірковуючи, подумки сказав: "Коли ж не повірять словам моїм ніневітяни і почнуть мене мучати?" Злякався-бо і, вставши, втік у Тарсис, од лиця Господнього сховатися бажаючи, але нема такого, що сховається від нього, Господня-бо є земля й кінці її, хто ж сховається від того, що скрізь є і все наповнює. Втікши прийшов Йона в Йоппію і знайшов корабля, що їхав у Тарсис і, давши плату за проїзд, ввійшов у нього, бажаючи пливти до знаміреної країни. Господь же, бажаючи покарати раба свого і виправити його малодушшя, підняв великий вітер на морі, і була буря велика. Корабель же, посеред хвиль мечучись, розбивався і вже мав бути розбитий. "І налякалися моряки і кликали кожен до своїх богів, і викидали ті речі, що були на кораблі, до моря, щоб полегшити його. А Йона зійшов до споду корабля і ліг, і заснув", і хропів. "І приступив до нього керманич корабля, і сказав йому: "Чого ти спиш", чи не чуєш біди, яка найшла, адже гинемо? "Уставай, заклич до свого Бога — може, згадає цей Бог за нас, і ми не загинемо". "І сказали вони один до одного: "Ідіть і кинемо жеребка, та й пізнаємо, через кого нам це лихо" від Бога, хто з нас є грішніший? "І кинули вони жеребки — і впав жеребок на Йону. І сказали до нього: "Об"яви, через що нам це лихо? Яке твоє зайняття, і звідки ти йдеш? Який твій край і з якого народу?". І рече до них Йона: "Раб Господній я є і Господа Бога небесного, я пошановую, що створив море і сушу. І согрішив перед ним, злякавшись, і тепер тікаю від лиця його. " І налякалися ті люди великим страхом", почувши це. "І вони казали до нього: "Що ми зробимо тобі, щоб утихомирилося море, щоб не заливало нас. Бо море бушувало все більше". І рече до них Йона: "Візьміть мене, і киньте мене до моря і втихомириться море перед вами, бо я знаю, що через мене оця велика буря на вас". І взяли Йону й кинули його в море, і зупинило море хвилювання своє. "І налякалися ці люди Господа великим страхом, і приносили Господові жертви, і складали обітниці". І повелів Господь киту великому пожерти Йону. "І був Йона в середині цієї риби три дні та три ночі", стоячи й молячись, простер свої долоні на образ хреста і кликав до Господа в печалі своїй. Господь же милосердний, караючи, покарав його, але смерті не віддав, бо "звелів рибі — і вона викинула Йону на суходіл". Він же опинився на землі і уздрів світло дня, і небо, і землю, і море, і поклонився Богу, що збавив від зітління життя його. По тому "було Господнє слово до Йони вдруге таке: "Устань, іди до Ніневії, великого міста і проповідуй на нього те слово, що я говорив був тобі. І Йона встав і пішов до Ніневії ... А Ніневія була місто велике-превелике, на три дні ходи. І зачав Йона ходити по місті — на один день ходи — і проповідував, і казав: "Ще сорок день — і Ніневія буде зруйнована. І ніневітяни вірували в Бога й оголосили піст і позодягали верети від найбільшого з них аж до найменшого. І дійшло це слово до царя Ніневії, і він устав зі свого трону і скинув плаща свого з себе і покрився веретою та й сів на попелі". І він звелів наказати в Ніневії: хай зберігають поста три дні не тільки люди й худоба, і води хай не п"ють. І одяглося все місто у верети, і піст прийняло, і кликнули старанно до Бога, і звернув кожен із шляху свого лукавого, і каялися. Побачив Бог навернення їхнє, помилував і не навів на них зла, яке хотів був навести, а сотворив із ними за невимовним своїм милосердям. Йона ж після третього дня вийшов із міста, (і вийшов на гору), "поставив собі там куреня, і сів під ним у тіні", аж поки побачить, що буде в місті". І побачивши, що нічого лихого місту не сталося, опечалився печаллю великою і рече до Господа: "О Господи, чи ж не не моє слово, поки я ще був на своїй землі? Тому я перед тим утік до Тарсису, бо я знав, що ти Бог милостивий та милосердний, довготерпеливий та многомилостивий ... А тепер, Господи, візьми мою душу від мене, бо краще мені смерть від мого життя"^т. "І виростив Бог рицинового куща, і він вигнався понад Йону, щоб бути тінню над його головою", щоб покрити його від вару сонячного. "І втішився Йона від цього рицинового куща великою радістю" і спочив під ним той день. "А при сході зірниці другого дня повелів Бог черв"якові, і він підточив рицинового куща і той усох". І було сонце, палячи варом на голову Йони і знемагав Йона, і впав у відчай, і рече: "Краще мені смерть від мого життя". І промовив Бог до Йони: "Чи слушно запалився ти за рициновий кущ?" А той відказав: "Дуже розлютився я — аж на смерть". І сказав Господь: "Ти змилувався над рициновим кущем, над яким не трудився і не плекав його, який виріс за одну ніч і за одну ніч згинув. А я не змилувався б над Ніневією, цим великим містом, що в ньому більше дванадцяти десяти тисячок люда", що навернулися до мене і покаялися. Повернувся ж Йона з Ніневії, не залишившись у землі своїй, а забрав матір свою і пішов у землю Асирійську, в країну іноплемінну, казав-бо: "Візьму усю зневагу собі, оскільки збрехав, пророчачи Ніневійському місту". Коли ж померла мати його, поховав її біля Ливана Девориного. Поселився ж у землі Асирійській, помер там і похований був у вертепі Кенезеєвому, провістивши Христове Різдво за вісімсот літ. Тепер же перед Христом Господом на небесах стоїть і образом лиця Його насичується, славить Його з пророками та апостолами і з усіма святими вовіки. Амінь.

У той-таки день житіє Петра святого, що раніше митарем був