Цей преподобний отець наш Євменій з молодості добродійним життям догодив Богові, ішов-бо вузьким шляхом, що до небес вів, слухаючи Того, котрий каже: "Силкуйтеся ввійти тісними ворітьми", хай до них зможе ввійти той, що відкладе два тяжарі: маєток і плоть. Відкладе маєток, коли його роздасть убогим, знаючи, що багатому тяжко ввійти в Царство Боже. Хто ж бо пристрастю багатьох багатств утяжений, у тісні небесні ворота ввійти зможе? Добре радив Господь тому юнакові, що про життя вічне запитав, сказавши: "Продай — каже — добра свої та й убогим роздай — і матимеш скарб ти на небесах". Хто служить мамоні, не може служити Богові, і, утяжений ваготою багатств вузьких дверей, небесних не пройде, як верблюд вуха голки. Хто тісноту хоче пройти, не тільки тягар, але й ризи відкладає; хто бажає бути в небі, не тільки ті добра, тобто тягар од надлишку непотрібний, але й потрібне, недостаток, як ризу, що тіло покриває і те убогим роздає наслідувач Господній.
Такий був Євменій святий, все вважав за зайве, всьо-го відкинувся, все полишив, щоб за Христом іти і Його знайти та придбати; добра ж, як ризу із себе зняв; убогих, голих, тих, що потребують, одягнув; сам же оголився від усього пристрастя земного і пішов тіснотою вбогості, тиснучись у вузькі ворота, що ведуть до небесного багатства. Відклав це преподобний й інше утяження — плоті, коли подвигами, трудами, повстримністю, постом, неспанням умертвляв свої вуди і тонкий зробився, відкидаючи всяке плоті догіддя і солодколюбство, прагнучи, як рече апостол, "від всього стримуватися"; стримувався він від усього, що плоть удебелювало і обрублювало думки, з чого народжуються пристрасті. Не давав сну своїм очам, доки душу й тіло очистив од пристрастей, став Святому Духу обитель. Так обидва відклав важкі тяжарі маєтків та багатопристрасної плоті, і був підготовлений, щоб пройти вузький шлях та ворота тісні, що у життя вели. Коли ж добродійне його життя засяяло, мов світло, і був усім на користь, тоді вибраний і виведений був на престола Гортинської церкви, де, як свічка на світильнику стоячи, паству свою просвітив і, ніби сонце, Церкву Христову ділами та словами осяяв. Так бо подобає бути світлу світу, щоб діло упереджувало слова, як сяяння упереджує світильника. І цей-ото святий, сидячи на престолі своєму, навчав дітей спершу ділом, образом буваючи стаду чистим та боговгодним життям, також навчав їх і словом. Спершу сам світлом був, а потім інших просвічував; спершу сам у законі Господнім день і ніч навчався, а тоді й інших повчав; спершу сам свято жив, а тоді й інших освячував; спершу своє сумління чистим чинив, а тоді сумління інших очищував. Був же і милостивий вельми, за ім"ям своїм Євменій, що тлумачиться "милостивий", мав життя виповнене милосердних справ. Батько був сиротам, убогим — багатство, тим, що просять, податель, скорботним утішник, а стражденним цілебник і чудотворець предивний. Якось змія великого, що кинувся на нього, молитвою умертвив, але більше чудо, що змія пекельного — диявола побив, наступивши на нього молитвою, і відігнав його від дорученого собі стада Христового. Не тільки-бо в Гортині, але і в Римі на бісів узброївся — досяг-бо Риму, багатьох знаменням та чудами здивував, духів лукавих од людей одігнав, болящих сцілив, посеред ворожнеч та гнівів миротворець був. Також Тиваїду досяг, у час бездощів"я молитвою із неба дощ звів і там з миром помер, почавши після тимчасового життя життя вічне і нескінченне. Тіло ж його святе перенесене було в Гортинь, до його престола і там поховано чесно.
Ця свята мучениця Аріядна в царство Адріяна нечестивого за Христа постраждала, бувши рабою такого собі Тертила, старійшини Промисайського міста, країни Фригійської. Той Тертил, коли справляв у ідольському храмі празник народження своєї дитини, приносячи жертви і поклоняючись бісам, і торжествуючи з усіма домашніми та з друзями, та з сусідами своїми, та свята Аріядна залишилася вдома і не захотіла до капища ідольського зайти і празникувати з паном своїм. Розгнівався тоді пан її, бив без милосердя, тоді, підвісивши, кігтями шарпав її, по тому в темницю вкинув і довго морив голодом, щоб відкинулася Христа і поклонилася бездушним ідолам. Відтак випущена була з темниці і пішла за місто. Розкаявся-бо пан її, що відпустив, погнав услід зі слугами своїми, вона ж, озирнувшись, побачила, що гоняться за нею, і побігла. І наблизилася до якогось каменя, помолилася Богу, щоб збавив її від рук ворогів її, і тоді, за Божим хотінням, розпався камінь, і ввійшла свята до середини, камінь же знову стулився — ангел-бо Господній, з"явившись там здійснив те чудо. Гонителі зсум"ятилися зі страху і, вдарившись списами своїми, самі себе покололи і погинули. Так від руки їхньої, як птицю від сітки птахоловів, збавив Господь рабу свою, її ж молитвами хай збавить Господь Бог і нас од ворогів наших і з тією ж святою хай сподобить і нас торжествувати в радості небесній навіки. Амінь.
Місяця вересня в 19-ий день
За нечестивого Прова, що тримав скіпетри царства Римського, в Антіохії тоді начальним був Аттіка, що й Єлиодором називався. Коли творився душепагубний празник Дафнійського Аполлона, і нечестиві громадяни (як був у них звичай) цілий день отой управлялися в приношенні бісам жертв, у пияцтві та торжествах і в усіляких поганих справах, тоді прийшли туди із інших країн двоє невідомих чоловіків Трофим та Савватій, мужі благочестиві і поклонники істинного Бога. Вони, бачачи стількох багатьох душ осліплення та погибель, зітхнули тяжко і, змішавши слова зі слізьми, сказали до Бога: "Боже, котрий усе сотворив із небуття словом, а людину за образом своїм сотворив, ти з небес поглянь і вирви цих людей із руки супротивного". Коли це вони говорили, пізнали ідолопоклонники, ті, котрі бачили їх, що не є вони від злочестя ідольського, тож схопили їх та повели до вищезгаданого володаря та судді свого Аттіка Єлиодора, котрий, коли уздрів їх, то повелів розлучити один від одного. І поставив першого святого Трофима, запитавши його про ім"я, і життя, і віру. Він-бо відповів: "Ім"я мені є Трофим, народився від батьків вільних та доброродних, одначе не без безчестя підданий був гріху, доки Христовим хрещенням ліпшу прийняв свободу та доброродство". Суддя ж рече: "Якоїй ти віри". Відповів Трофим: "Я вже сказав тобі, але почуй ще ясніше. Я християнин, Христовий раб і Христові хочу бути жертвою". Суддя ж рече: "Чи ти чужинець чи громадянин?" Святий же, що воістину був чужий для світу, чужинцем себе називав. Знову суддя запитав його: "Чи ж читав ти царські повелення?" Відповів святий: "Прочитав, але що це нам?
Адже між благочестям та звабою бісівською є така різниця, як між днем та ніччю". Від тих слів упав у гнів мучитель, звелів Трохима святого, оголивши, простягти і бити без милосердя. І битий був мученик довго, що й земля кров"ю його обагрилася. Тоді повелів суддя перестати бити його й каже: "Принеси жертви богам, Трохиме, бо коли не принесеш, то пошлю тебе у Фрігію до Діонисія-мучителя". Був же той Діонисій вельми лютий, що нелюдським своїм катуванням прославився у світі. Відповів святий Трохим: "Не годиться мені на те зважати: чи від тебе чи від іншого забитий буду, бо чи Єлиодор, чи Діонисій замучить мене, однака мені смерть буде, в обох-бо є один намір, щоб убивати тих, котрі захотіли доброчесно служити Богові". Від цих слів у більший гнів упав суддя і повелів на дерево повісити святого й терзати його. І тоді стали охрест спекулятори [кати] із гострим знаряддям, яким ріжуть плоть мученику, до кісток розтерзують, нутрощів його сягаючи. Він же терпів, тихо й покірливо кажучи: "Господи допоможи рабу твойому!" Суддя ж рече до нього: "Де є Христос твій, Трофиме?" Він же відповідає: "Христос мій є з усіма, що закликають його істиною, і від мене не відлучиться. Це є відоме знамення Христової в мені присутності, що легко терплю такі муки, яких витерпіти неможливо єству людському, коли б не було при ньому Божої помочі". Після тих мук укинений був святий Трофим у темницю.
Приведений був на суд блаженний Савватій, і тоді рече до нього суддя: "Не запитую тебе, чи ти християнин є, скажу спершу: якого ти сану?" (Те ж бо слово християнин таке нечестивому мерзьке було, що й чути його не бажав, як у того, в кого болять очі; не може бачити всім доброприємного світла, так і він, маючи поморочені душевні очі, не терпів ними позирати на світло імені Христового і через це і сказав: "Не запитую тебе, чи ти християнин є?" ) Святий же Савватій відповідає: "Мені, о судде, і сан, і достойність, і вітчизна, і слава, і багатство Христос є, Син Божий, завжди жи вий, Його-бо промислом всесвіт стоїть і управляється", Суддя ж, дерзновенну відповідь мученикові собі кладучи за безчестя, в ярість упав і вдарив його по щоці, кажучи: "Так відповідай, як запитую тебе! І перш, ніж погублю тебе муками, приступи до богів і принеси жертви!" Святий же докорив богам їхнім і посміявся над безум"ям їхнім і безбожжя їхнє викрив. Тоді за повелінням мучителевим підвішений був і кігтями залізними шарпаний аж доти, доки кістки його оголилися від відпалої плоті й нутрощі його розтерзані були і вже слугам, котрі мучили, не було чого терзати на ньому, бо все тіло відпало, тільки кістки висіли, і через це відв"язали його від дерева, і тоді
Коли відійшов святий Савватій до Господа, залишивсь у муках блаженний Трофим, і суддя, втративши надію прихилити його до злочестя, намислив послати його у Фрігію до мучителя Діонисія, якого раніше згадувано. Написав тож до нього послання, звіщаючи про Трофима, скільки мук витерпів і що виявився міцніший тих, що мучили його, Христа ж єдиного шанує, а всіх богів оганьблює і в ніщо ставить. Таке послання написавши, вивів святого із темниці і повелів його взути в чоботи залізні, що мали в собі безліч гострого цвяшшя, і в тих чоботях вести в дорогу його. Взяли його воїни й повели і заодно змушували його бігти поруч із ними; вони-бо на конях, а він піший у залізних чоботях із цвяхами колючими, ногами йшов, упереджаючи піших та кінних і змочуючи шлях святою кров"ю. Там воістину прескорбний був шлях, що вводив у життя; ішов-бо: скільки змірив кроків, стільки нових на себе прийняв ран на ноги, а скільки нових було ран, стільки перетерпів болей та скорбот. Одначе Господь сам є путь, що укріплює раба свого на шляху і за кожен крок воздаяння йому готує. Йшов же три дні, дійшовши фригійського міста, названого Синад, і там воїни дали Діонисію писання від Єлиодора, щоб прочитав. Тоді святого Трофима поставити перед собою повелів і, побачивши його, запитав: "Чи ти є Трофим?" Мученик же відповів: "Трофимом звуся, я ж є раб Христа, істинного Бога, в нього-бо вірити не посоромлюся ніколи". Діонисіи же рече: "Іще в непокорі пробуваєш, а марнотного того й марного закликаєш Христа, що є винуватцем смерті багатьох. Але коли спершу не хотів ти Його відкинутися, то тепер надію, що на Нього ти мав, покинь. Богам принеси жертви, щоб уникнути мук лютих і смерті, і в мирі доживеш дні свої". Мужній-бо Трофим відповів: "Смерті я хоч би й хотів збутися, але неможливо, бо коли не вб"єш мене ти, то саме єство все одно має вмерти, смертю ж бо належить віднаходити життя, що без міри ліпше й більше від цього зла наповненого й короткотривалого, а які є майбутнього життя блага, того не може тлінне око зріти, ані вухо чути, ані на серце людини зійти. Такого-бо життя полонений я великим бажанням і радію, чуючи від тебе про смерть, якою мені погрожуєш". Тоді Діонисіи, увесь ярістю дихаючи, повелів Трофима сирими жилами бити, а коли били його, то казав мучитель: "Тільки вустами скажи, Трофиме: "Подам жертви богам", — і тоді збавишся від муки". Він же, і рани, і слова мучителя в ніщо кладучи, мовчав. Тоді слуги оцет із гірчицею змішаний у ніздрі йому вливали за повелінням мучителевим. Потім на дереві підвісивши, різали руки його, довгі та глибокі творячи рани, і витікали потоки крові від ребер його. Він же терпів, кажучи до себе: "Багато скорбот для праведних, та збавить Господь з них усіх". Те чувши, Діонисіи рече: "Марнотна є надія твоя, Трофиме, і марнотні помисли твої, хто-бо з небес прийде до тебе від теперішніх бід збавляти, раджу-бо тобі: поклонися богам і допоможеш собі". Святий же посміявся з безум"я мучителя й рече: "Бога мого істинного та живого не відкинуся ніколи!" Діонисіи же із ярістю до слуг каже: "Жорстокіше мучте його!" — і почали катувати вельми. Святий же молився: "Поглянь із небес, Боже мій, і збав мене від сіток тих, що ловлять, адже ти є терпіння моє, Господи!" Мучитель же повелів оцет із сіллю лити на рани його, величезний викликаючи в нього біль. Блаженний же рече до судді: "Міцною нині плоть мою вчинив ти, хай не зітлиться від накладених на неї ран!" Тоді свічками запаленими опаляли ребра його, але й так не був переможений нездоланний Христовий воїн, після того вкинутий був у темницю. Був там муж один на ім"я Доримедонт, саном синклитик, перший у радах, християнин благочестивий, але потайний через страх перед мучителями. Той часто приходив потай до темниці, до святого мученика Трофима і, омиваючи кров його, й отираючи струпи його чистим полотном, і обв"язуючи рани, в усьому догляд щодо нього мав. Але недовго та його добродійність перед мучителем утаєна була; незабаром-бо приспів богомерзький празник, названий Діоскорія, тобто день Кастора та Полюкса, і відзначався всенародно богомерзький той празник у місті Синадському. Діонисій же з усіма боярами та радниками своїми поклонялися ідолам, у той час і помітив, що немає поміж них Доримедонта. Послав за ним, щоб прийшов празникувати з ними. Блаженний же Доримедонт тим, що прийшли, відповів: "Християнин я є, не подобає мені на бісівські празники приходити". Те почувши, Діонисій повелів примусом привести його до себе і запитав його: "Чому не прийшов з нами на празника?" — і звідався, що той істинний є християнин. Одначе не хотів його в той день судити, повелів узяти його під сторожу. Послав же до нього одного із друзів своїх, переконуючи, аби покаявся і повернувся до їхніх богів. Він же, яро на нього позирнувши, каже: "Відступіте від мене всі, що беззаконня чините!" — і знову мовчав, і був як людина, що не чує і не має на вустах виправдання. На завтрашній день сів мучитель на суді і, покликавши Доримедонта, рече до нього: "Зваблений, чоловіче, ти був учора, коли відступився від богів і відкинув царське повеління, — чи ж не догідно тобі від усіх пошанованим бути і не останнє поміж нас місце мати?" Відповів святий: "Люблячи істинного Бога, ні у віщо всю честь та славу кладу. Яка користь більше інших гордитися і в багатоцінні одягатися одежі, і бездушним поклонятися ідолам, адже все те є тимчасове й марнотне, що відлучає від Бога і скеровує у геєнну вогненну". Багато мучитель і лестощами, і погрозою намагався відлучити святого Доримедонта від Христа, а коли не досяг нічого, повелів оголити його й підвісити, і палицями залізними розпеченими опалити ребра його. І казав беззаконний: "Побачу, чи Христос прийде допомогти йому". Святий же в муках прикликав ім"я Господа Бога свого, ганьблячи богів язичницьких і словами своїми ранячи мучителеві серце більше, аніж він палицями тіло його. Діонисіи же кинувся до слуг, які мучили святого, і докорив їм, бо не можуть перемогти одного, що ганьбить богів їх, аби замовк. Вони ж, ярості наповнившись, кігтями залізними лице святому здерли і повибивали зуби йому, але й так не змогли примусити замовкнути богомовних вуст, що Христа ісповідували і що ганьбили бездушних ідолів. Тоді вогонь під ним запаливши, на розжареному вугіллі поставили його. Він же, ніби по червоних квітах ходячи, радів у стражданнях своїх, виявляючи готовність більші й лютіші терпіти за Христа муки. По тому мучитель повелів відвести його в темницю, а святого Трофима вивести знову на катування. Його ж бо підвісили і кігтями залізними дерли тіло йому, спершу поновлюючи рани, а по тому палицями розпеченими викололи йому очі; святий же, страждаючи, дякував Христу, тоді знову в темницю був укинений.
Порадився Діонисіи із радниками своїми, як погубити Трофима та Доримедонта, котрі не зважають на жодні муки, і вирішили віддати їх на з"їжу звірям. Повелів же мучитель наготувати голодних звірів і влаштувати видовище, а коли настав той день, в який мали святі бути з"їдені звірами, вийшов Діонисіи зі всіма радниками та слугами своїми на видовище, і люд численний зібрався. Тоді виведені були святі мученики Трохим та Доримедонт голі і оструплені, які мали все тіло як цілковиту рану. Поставили ж їх на видовище і випустили ведмедицю, вона ж, із ярістю кинувшись, побігла до них, а коли до них наблизилася, тоді ярість свою перемінила в покірність. Святий же Доримедонт, бажаючи швидше вийти із тіла і з Христом жити, взяв ведмедицю за вухо і роздратував її, щоб швидше бути від неї розтерзаним, вона ж ніби соромилася його, схилялася і відвертала голову свою. Мучитель ж ярився більше звіра і сам себе пожирав, бачучи непошкоджених святих од тієї ведмедиці. Тоді випустив на них парда, але й той, наче пес, лизав ноги їхні. По тому випустив лева, одначе й той попереднім уподібнився, ставши ніби покірливе ягня. Розгнівався ж мучитель на того, що доглядав звірів, і пригрозив йому смертю, коли не роздрочить звірів, щоб тих двох християн з"їли, і коли той хотів роздрочити лева, то лев кинувся на нього і розтерзав пана свого. Всі ж люди, бачачи таке чудо, дивувалися й пізнавали силу великого Бога та Спаса нашого; один лише беззаконний мучитель пізнати не бажав, але більшою покривався тьмою безум"я, ганячи Христа і рабів його волхвами називаючи. Тоді повелів мечем відсікти їм голови. І так святі мученики Трофим та Доримедонт після багатьох лютих мук померли, забиті мечем, нині ж до безсмертного життя, до святого Савватія доєдналися і торжествують із ангелами, славлячи святу Тройцю, Отця, і Сина, і Святого Духа, єдиного Бога, що від усіх славиться навіки. Амінь.
У країні Киликійській нечестивий князь Дометіян сів на коня зі слугами своїми і поїхав на лови. Пройшовши велику пустелю, і горби, і стрімкі місця, гонив і ловив звірів. Уздрів в одному місці віддалік безліч звірів і поміж них чоловіка старого, що ходив і зі звірми, як і з людьми, розмовляв. На них кинулися ловці, і розбіглися звірі, чоловіка ж того піймали і до князя привели. Гадаючи, що то волхв, що чарівництва творить у пустелі, запитав його, хто він є і яке ім"я йому? Він же рече: "Християнин я є, ім"я моє Зосима". Зв"язали його і привели до міста. І сів князь на судищі і запитав його про волхвування та чарування: яким чином очарував звірів, що серед них неушкоджений жив і з ними, як із людьми, бесідував. Відповів Зосима: "Живу в пустелі не задля чарівництва, але християнин я є, не можу з невірними в місті жити, тож пішов у пустелю, зволяючи ліпше жити із звірми, аніж із лихими людьми і ворогами Господа мого Ісуса Христа. Маю бо такого мого життя образ інших святих отців від християнства нашого, що від світу відійшли і в пустелі жили, їм-ото й наслідувати, наскільки можу, намагаюся. Бог же знає тих, що служать Йому і думає про них, він і мені влаштовує за благістю своєю: покорив мені на втіху диких звірів, і жив я з ними, від Господа втішаючись, на нього всі сподіванки свої поклавши". Тоді князь рече: "Чи ти, злий старче, Назарянина шануєш? Гаразд, маю йти до Назарету і там тебе міцно скатую, відтак чи Назарянина відкинешся, чи зле позбудешся життя свого, отже, й наявні назаряни, бачачи твої муки, застрашаться". І послав його, закованого, перед собою у Назарет. Згодом і сам до Назарету прибув і, призначивши час суду, поставив Зосиму й рече: "Визнай своє чарівництво, як ти звірів очаровував був". Він же християнином себе визнав. І повелів підвісити його князь головою вниз, і камінь великий прив"язати до шиї його, і кігтьми залізними шарпати його. По тому знову запитав його: хай визнає чари. Зосима ж рече: "Христос, Бог мій, той послав мені звірів на втіху у пустелі". І мовив князь: "Коли звірі слухаються Бога твого, повели, хай прийде один звір, і всі з тобою повіримо". Зосима ж простяг чесні руки свої горі й помолився, кажучи: "Господи Ісусе Христе, Сине Божий, послухай раба твого, пусти сюди лева страшного, хай мені послужить". І раптово вскочив страшний лев у місто, і всі, побачивши, розбіглися; і прийшов лев підтримати каменя, що був прив"язаний до шиї Зосимі. Закликав же князь із міста, кажучи: "Зосимо! Вгамуй звіра, щоб тебе відв"язати". Зосима ж повелів звірові покірливим бути, князь же наказав звільнити святого від вуз і хотів послати його до царя. Зосима ж помолився Богу і віддав дух свій, а лев відійшов у пустелю. Християни ж, опрятавши тіло святого, поховали його чесно, славлячи Отця, і Сина, і Святого Духа, славленого навіки.
Місяця вересня в 20-ий день
У дні царства Троянового жив у Римі один воєвода на ім"я Плакида, доброродний і славний, і над інших
Був Плакида одного дня, за звичаєм своїм, зі слугами своїми на звіриному лові. Знайшов стадо оленів і, владнавши кіннотників, почав гонити оленів. Побачив же оленя в усьому стаді найбільшого і погнав за ним, і відлучився олень від стада, відлучився й Плакида від своїх з малим загоном, гонячись за ним; слуги ж, що слідцем ішли, знемоглися і залишилися віддалік. Планида ж сам, маючи швидкого коня, погнав далі за оленем у пустелю. Довго ж він гнався й далеко забіг; олень тоді зійшов на великого каменя й став на ньому. Сам Плакида приїхав близько, гадаючи подумки, яким чином зловити того оленя, і дивився на нього. Бог же щедрий, влаштовуючи всяким чином спасіння людям і маючи знання долі, наставляє на шлях істинний; він уловлює ловця не як Петром Корнилія, але як Павла явленням своїм. Довго стояв Плакида і на оленя дивився, і явився йому Христос Господь таким чином: хрест вельми світлий посеред рогів оленячих з"явився, на нього-бо Плакида дивився й побачив подіб"я плоті до хреста прибитого за нас Ісуса Христа. Дивувався на дивне те видіння і почув там голос, що до нього казав: "Чого мене гониш, Плакидо?" — і тоді із цим божественним голосом напав страх на нього і звалився з коня на землю, лежачи ніби мертвий. Ледве ж отямився й рече: "Хто ти є, Господи, скажи мені?" Господь же рече до нього: "Я є Ісус Христос, такий Бог, що заради спасіння людського, одягшись у плоть, волею постраждав і хреста перетерпів; ти ж, мене не знаючи, шануєш: добрі-бо твої діла і численні милостині зійшли перед мене, і надумав спасти тебе, і через це явився тобі на цій тварині, щоб уловити тебе в пізнання мене й приєднати до вірних рабів своїх; не хочу-бо, щоб людина, праведні діла творячи, у ворожих сітках ув"язнувши, загинула". Устав-бо Плакида із землі, не бачив нічого й рече: "Нині, Господи, вірую, що ти Бог є небес та землі і Творець усього живого, Тобі-бо поклоняюся єдиному, іншого Бога окрім тебе відтепер і знати не хочу! Молю ж тебе, Господи, настанови мене, що маю чинити?". І був голос до нього, що сказав: "Іди до ієрея християнського і похрестися від нього, і той тебе навчить спасенному путі". Це почувши, Плакида наповнився радості й замилування і, впавши на землю зі слізьми, поклонився Богові, що йому явився, і шкодував, бо доти не відав правди і не знав істинного Бога. Радів духом, що сподобився такої благодаті, яка його до пізнання привела і на шлях праведний настановила. Сів на коня, повернувся до своїх із веселим духом, нікому не оповівши, що сталося. Коли ж повернувся із лову в дім свій, відвів на осібне місце дружину свою і звістив їй усе, що бачив та чув. Вона ж рече: "Я минулої ночі чула когось, що казав до мене: "Ти, й чоловік твій, і сини завтра прийдете до мене і пізнаєте мене, Ісуса Христа, істинного Бога, що дає спасіння тим, що люблять мене". Не відкладаймо, але скоро вчинімо те, що повелене нам". І наступної ночі повелів Плакида пошукати, де ієрей християнський живе; довідавшись же, де дім його, взяв жінку й дітей, і деяких із вірних слуг своїх, і пішов у дім ієрея, на ймення Іван; йому ж бо все докладно звістив про Господнє з"явлення і просив од нього хрещення. Той же, почувши це, прославив Бога, що збирає і язичників — добровгодних людей — собі, і, навчивши їх святій вірі, сказав їм усі заповіді Божі, достатньо їх навчив і, молитву сотворивши, хрестив їх в ім"я Отця, і Сина, і Святого Духа. І дано було Плакиді у святому хрещенні ім"я Євстатій, дружині ж його Теопистія, синам же їхнім Агапій і Теопист. І причастивши таїн божественних, ієрей відпустив їх із миром, кажучи: "Бог буде з вами, що просвітив вас світлом пізнання свого і закликав у насліддя вічного життя; в ньому-бо, коли баченням його насичуватися буде, пом"яніте й мене, духовного батька вашого". І відійшли у дім свій, купіллю хрещення відроджені й наповнені невимовної радості: освітила-бо благодать Божа їхні душі і всолодила серця, що здавалося їм ніби на небесах вони, а не на землі.
ebooksa