У теперішній час деякі вірні дивуються з того, що Чесні Дари вручено було тому ловцеві, аби поніс їх у пустелю, і що ловець простий був і осмілився їх нести, бувши неосвяченим: їх-бо належить носити тільки самим єреям. Але нехай не чудяться такому, повчає їх звичай Церкви, що первенствує, оскільки не заборонено було і неосвяченим брати до рук Божественне причащання і нести зі собою в доми, що далеко від церкви відстоять, чи в далеку дорогу. Пишеться про те і в "Лимонарі", в главі 79, що в Селевкії правовірний раб одного єретика-купця узяв святе причащання, беріг у ковчежці. І невдовзі довідався про те пан його і захотів спалити святі таїни, всі частки пречесного Тіла Христового під подобою хліба, який проріс колосками, коли берігся у тому ковчежці, — явно-бо такий звичай був у перших християн. По тому святі отці заборонили неосвяченим приймати до рук і виносити із церкви Тіло Христове, а передусім святий Золотоустий те заборонив із такої причини.
Коли був він у Царгороді патріярхом, одна жінка славетна, взявши в церкві частку пречистого Тіла Христового, понесла в дім свій і змішала його із якимось чаруванням заради волхвування. Про це довідався святий Золотоустий і заповів по всіх церквах: відтоді нехай не даються до рук частки Тіла Христового, але ложечкою нехай подаються у вуста разом з божественною під виглядом вина Кров"ю. Раніше-бо не було ложечок у церкві, а частки Тіла Христового давалися вірним до рук, а свята Кров чашею подавалася. Відтоді, за повелінням святого Золотоустого, почало подаватися божественне причащання ложечкою, і тільки освяченим повелено його носити, а неосвяченим ніяк не торкатися, щоб не було якогось безчестя Чесним Дарам.
Місяця листопада в 10-ий день
Ці святі є від сімдесяти апостолів. Олімп та Родіон пішли за святим апостолом Петром, разом у місті Римі посічені були від Нерона. Сосипатр же (його в Посланні до Римлян святий Павло згадує) був Іконійським єпископом, з миром помер. Єраст, його в тому-таки Посланні згадує святий Павло, був спершу економ святої церкви Єрусалимської, по тому єпископ Панеадський, до Господа перейшов. Куарт же був єпископом міста Вирита, багато постраждав за благочестя і багатьох еллінів хрестив, заснув у Господі, а Тертій, котрий писав до римлян Павлове Послання, був другим єпископом в Іконії — тепер же всі вкупі наближені до Божого престолу, у вічних веселощах приймають од Нього воздаяння за багатоболісні свої подвиги і труди.
Коли царював у Римі нечестивий Диоклитіян, один князь, на ймення Максим, приступив до царя і сказав: "Володарю-царю, вожде богів наших і вчителю премудрий їхніх таїнств, молю твою благодать: звели мені пройти Киликійські та Кападокійські країни, щоб схопити і віддати різним мукам усезлобних християн, супротивних богам нашим і твоїй владі: у вогні попалю, у водах потоплю, на колесах роздроблю їхні тіла і поламаю кістки їхні, мечем заб"ю, звірам за з"їжу дам і, всяко погубляючи їх, знищу на землі пам"ять тих, що не поклоняються великим богам і не повинуються твоїй владі". Це почув цар і полюбив його та й каже йому: "Не тільки в Киликії та в Кападокії, але в усім царстві моєму даю тобі владу на викорінення нечестивого християнства, щоб примножив і возвеличив славу отецьких богів, владик наших, і всій землі помічників". Максим же, прийнявши від царя владу, вийшов із великою гордістю та силою на погубу неповинних людей християнських, ніби хижий вовк на овець чи рикливий лев на слабших звірів, сповнений злоби і непогамованої ярості. Досяг країни Кападокійської, ввійшов у місто, назване Тияна, і, коли запитав про християн, почув од громадян про одного лікаря, що був у тому місті, якому ім"я Орест, що християнином він є і щоденно людей настійливо навчає, щоб усі шанували Христа, і що каже він: "Немає іншого Бога, тільки один на небесах, і Його Син Ісус Христос".
Почувши це, князь Максим повелів відтак Ореста схопити і на суді своєму поставити. Став, отож, святий Орест на нечестивому суді, глянув на нього князь оком гордим, і грізним голосом сказав до нього: "Хто ти є? Скажи нам ім"я своє!" Відповів святий: "Я є раб Господа мого Ісуса Христа, єдиного для всіх Бога, ім"я ж мені є християнин, Його ж бо є рабом, тому іменем тим хвалюся". Князь же рече: ."Оскільки дерзнув ти Христа називати Богом і себе заповів християнином бути, уже за це достойний ти покарання, одначе уцнотлився й принеси богам жертви, перш аніж перетерпиш муки". На це відповів святий Орест, кажучи: "Боги, що неба і землі не сотворили, погинуть". Я ж, коли ще хлопчиком був, навчився приносити жертву хвали Богові живому, Його ж шаную чистим серцем. Твоїм же перелюбним і марнотним бісам, яких ти богами називаєш, не поклонюся". Мовить князь: "Пощо нам не повідаєш імені свого, яке маєш од народження?" Відповідає святий: "Сказав тобі, що християнин я є, і те мені ім"я чесніше є й більше імені, даного від батьків, і більше всіх імен, у світі славних. Коли ж хочеш і те дізнатися ім"я, котре маю від народження, знай: від плотського народження названий я Орестом, а від народження християнського християнином звуся. А що більшим є народження духовне від плотського, то чесніше мені називатися християнином, аніж Орестом". Тоді князь, бажаючи лукавством звабити раба Христового, почав говорити: "Жалію молодості твоєї, Оресте, і шкодую добророзум"я твоє. А що почув, що в лікарській премудрості вправний ти є, то через те не зразу погубляю тебе, але раджу: повинуйся волі царській і відтоді будеш як син мій, приймаючи від усіх честь та славу. Дізнається і цар про тебе і численне добро від нього матимеш". Відповідає святий: "Не звабиш мене, княже, лукавими твоїми словами, я ж бо тимчасової честі не шукаю, ані безчестя свого за Господа не уникаю; що більше: готовий я за Нього всілякі терпіти муки, бо від Нього хочу віднайти благодать і від Його Сина у Царстві Небесному, дано-бо нам "владу дітьми Божими стати, тим, що вірять у ймення Його". Князь же рече: "Безумний і окаянний чоловіче, пощо зваблюєшся, називаючи єдиним Богом Христа, Його ж бо, наче злодія, юдеї розіп"яли?" Відповів Орест: "Коли б велику силу Розіп"ятого пізнав ти, то марнотних би ідолів звабу відкинув і поклонився б Тому, котрий воістину Бог є, народжений од істинного невидимого Бога, волею ж єство Боже із єством людським з"єднав і від пагубної диявольської зваби нас збавив". На те мовить князь: "Численними своїми брехливими словами нудиш вуха мені. Коли ж хочеш і мене привести до своєї лихої віри, знай, що богів своїх не покину і вашому Христові не поклонюся, тобі ж кажу: покинь Христа свого, а богам нашим принеси поклоніння та жертви, добре знаючи, що, коли це учиниш, сядеш біля мене зправоруч". Відповів святий Орест: "Я поклоняюся вічному Богові, Який добродіє щодо мене завжди, Господу моєму Ісусові Христу, і Йому служу, бісам же вашим жертв не покладу й пагубної вашої зваби причасником ніколи не буду".
Узяв же князь святого Ореста, повів його до храму ідольського, котрий був увесь золотом та сріблом прикрашений і наповнений багатоденними ідолами, й рече до нього: "Поклонися, Оресте, цим чесним богам!" Відповів святий: "Зваблюєш вельми, княже, не відаючи істини, це боги твої із золота, срібла, міді та заліза на звабу людську створені: не бачать, не чують, є-бо ділами рук людських, не можуть допомогти собі ні кому іншому добро творити — то заради чого маю їм кланятися?" Каже йому князь: "Скажи мені останнє слово, Оресте: чи поклонишся богам, а чи ні? Це ж бо чекають тебе муки". Відповів святий: "Гадаєш, княже, що боюся погрози твоєї? Не сподівайся застрашити мене муками, але чини, що хочеш, не знаєш-бо, що Господь мій Ісус Христос зі мною є, Котрий допомагає мені".
Тоді повелів князь святого Ореста оголити й бити міцно там-таки в ідольському храмі, а святий, починаючи страждання, звів руки горі і сказав: "Поглянь із небес, Боже мій, і допоможи мені, рабу твоєму". Битий був святий без милосердя всіляким знаряддям: палицями, линвами і худоб"ячим жиллям — стільки був битий, що сорок воїнів змінилося і знаряддя зломилося та розтерзалося. І не було цілого місця від ран великих на тілі його, і нутро розсілося. Святий же доблесно терпів, і всі такому терпінню дивувалися. Коли били отак святого, сказав князь: "Принеси жертви богам, і відпущу тебе!" А страстотерпець нічого не відповів. Тоді повелів князь розпеченим залізом його ребра опалити, і поливав лютим оцтом його рани та й сіллю посипав. Відтак мученик, звівши руки горі, рече: "Боже, учини мені знака на добре — і нехай це побачать мої ненависники і хай засоромлені будуть". І, це сказавши, дунув на ідолів, котрі стояли у храмі, і тоді всі вони попадали і в порох розсипалися. Закликав-бо святий до князя, кажучи: "Де є міць богів твоїх, пощо собі не допомагають?" Побігли всі геть із храму, бувши страхом охоплені, вийшов і мученик, а коли вийшов, тоді весь храм потрусився і впав.
Князь же повелів відвести святого у внутрішню темницю і наказав сторожі, щоб не давали йому ані хліба, ані води, але нехай голодом та спрагою морений буде. А святий Орест, увійшовши до темниці, звів руки горі і молився, кажучи: "Господи Ісусе Христе, що навчив мене благочестя з юності моєї і Який відігнав од мене всіляку похіть, облуду та звабу, Котрий створив небо, і землю, і море заради людини, привів у мир святих своїх Авраама, Ісаака та Якова, молю Тебе, не полишай мене, бо я всього себе Тобі віддав. Учини, аби причасником став тих, котрі постраждали за Тебе і наслідували Твоє Царство". Так молячись, святий пробув сім днів у темниці без їжі та пиття. На восьмий день вивів його князь на свій суд і рече до нього: "Окаянний та нечестивий вороже богів наших, чи й далі ти ожорсточений і непокірний будеш? Знай, що коли не поклонишся богам, то лютіші на тебе покладу муки і немилосердно відніму життя твоє, а тіло твоє погане повелю у воді втопити. Відповів святий Орест: "Усякі муки готовий я терпіти, маючи знамення Господа мого Ісуса Христа, зображене на серці моєму". Тоді мучитель наповнився ярості, повелів принести двадцять залізних цвяхів, що були довжиною у п"ядь, і вбити святому Орестові у п"яти. Коли це вчинили, повелів його до дикого коня прив"язати і волочити, доки не помре. І вельми гнано коня, і волочив той його по дорогах та полях, по тернях та гострому камінні, і в тих муках святий страстотерпець Орест віддав духа свого у руки Господу — відтягнений був од міста за двадцять і чотири поприща. Тіло ж його повелів мучитель укинути у ріку, що звалася Фіва. Явився ж на тому місці якийсь чоловік, світлий, як сонце, котрий зібрав мощі святого, поховав на горі, що біля міста Тияна. Богові нашому слава тепер, і завжди, і навіки віків. Амінь.
Цього життя списувачу, який готував його до цього видання друком у святій великій чудотворній лаврі Києво-Печерській, у літо від Різдва Христового 1685, коли вже закінчив писати страждання святого мученика цього Ореста, в одну ніч посту перед Різдвом Христовим, як трохи заснув перед утреннім церковним співанням, звістилося про нього ще більше й таке. Явився йому в сонному видінні святий цей мученик Орест, з веселим лицем позираючи на нього, і сказав йому: "Більше я вистраждав за Христа мук, аніж ти написав". І, це прорікши, оголив груди свої і показав у лівому боці велику рану, що наскрізь до нутрощів сягала, й рече: "Те мені залізом пропекли". По тому відслонив праву руку до ліктя і показав рану на ній супроти ліктя та й сказав: "То мені перерізали", — бачив-бо я в тій рані жили перерізані. Також і ліву руку оголив і на тому ж місці таку ж показав рану й мовив: "І тут мені перерізали". По тому схилився, оголив ногу до коліна й показав над литкою з другого боку супроти коліна рану; також, і другу ногу по коліна оголивши, показав таку ж рану на тому ж місці. "А це мені, — каже, — косою підсікли". Ставши ж зправоруч і дивлячись у вічі списувачу тому, рече: "Бачиш, що більше я за Христа постраждав, аніж написав ти!" Гадав тоді списувач: "Який це є Орест: чи не той, що один із п"ятичисленних мучеників є?" На це супроти думки його святий мученик відповів: "Не той я Орест, що із п"ятичисленних, але той, котрого ти нині житіє писав". Коли ж те йому казав, почув дзвін, що почав благовістити до утрені, і зникло видіння.
Місяця листопада в 11-ий день
Святий мученик Мина єгиптянин був родом, вірою ж християнин і саном воїн під владою трибуна Фирмиліяна пробув у Котуанській митрополії. Царювали тоді Диоклитіян та Максиміян, нечестиві царі. Коли ж од них вийшло повеління в усі країни, щоб були мучені та вбивані всі християни, які не поклоняються ідолам, і коли були вірні всюди принуджувані до ідольських жертов, тоді блаженний Мина, не терплячи бачити такої біди й не бажаючи зріти пошанованих бездушних ідолів, покинув воїнство своє й рушив у гори в пустелю, ліпше зволяючи жити зі звірами, аніж із людьми, що не відають Бога. І пробував, блукаючи по горах та пустелях, повчаючись у законі Господньому, постом та молитвами очищаючи свою душу і день та ніч служачи єдиному істинному Богові.
Минуло багато часу, відправлявся якийсь празник великий бісівський у місті Котуанському, на який багато язичницького люду зібралося. Чинили всілякі ігри, видовиська, кінські перегони та боріння свої на честь нечестивих богів — на ці видовища все місто з високих місць захоплене дивилося. Того празника духом провидів святий Мина, розпалився ревністю по Бозі і, покинувши гори й пустелі, прийшов до міста і зайшов у середину арени. Став на високу місці, на якому його всі могли б побачити, і велеголосно закричав: "Знайшли мене ті, що мене не шукали, явився я тим, що мене не питали!" Коли це святий зголосив, усі на арені повернули очі свої на нього і, замовкши, подивувалися дерзновенню його. Був там і князь міста того, на ймення Пиррос, той відтак повелів схопити святого і запитав його: "Хто ти є?" Святий Мина на прослух усьому народові загорлав, кажучи: "Я є раб Ісуса Христа, Котрий царює на небі та землі". Знову запитав князь святого: "Чи мандрівний ти, чи тутешній мешканець, і звідкіля в тебе таке дерзновення, що осмілився так посеред арени горлати?" Коли це сказав князь, а святий на слова його ще не відповів, один із наближених воїнів пізнав його і вигукнув: "Це воістину є Мина-воїн, котрий був під владою трибуна Фирмиліяна". Князь же рече: "Чи ж був ти воїном, як ці про тебе говорять?" Відказав святий: "Так є, був воїном і в цьому місті пробував, але, бачачи беззаконне людей зваблення від бісів, які поклоняються ідолам, а не Богові, то й скинув сан воїнський та й вийшов із міста, щоб не бути причасником беззаконня та їхньої пагуби, і блукав досі в порожніх місцях, втікаючи від співперебування нечистих людей — ворогів Бога мого. Тепер же, почувши про ваш богомерзький празник, возревнував по Бозі моєму і прийшов викрити сліпоту вашу, а проповідати єдиного істинного Бога, який створив небо й землю словом і який утримує весь усесвіт" . Почувши те, князь повелів повести святого у темницю і стерегти його до завтра, а сам увесь той день вправлявся у празникуванні та глядалищах.
ebooksa