Подібну річ вищезгаданий Софроній оповів. "Ішов, — каже, — якось у Пифлагони із блаженним Миколаєм, наслідувачем та співстраждальцем великого Теодора. Коли простували дорогою, вечір уже настав. Спочили на якомусь полі, де лежало багато покошеного сіна. Були там і якісь воїни, котрі шляхом ішли і які через пізній час стали на тому-таки полі і вогонь запалили, вечерю собі готуючи. Пізніше вночі той вогонь підкрався, і сталася велика пожежа, яка все сіно поїдала. Тоді збудилися воїни і всі на нас кинулися, гадаючи, що це ми запалили, і хотіли на нас накласти руки й мучити нас. Ми ж, не знаючи, що учинити, закликали в поміч великого Теодора, сказавши: "Отче преподобний, допоможи нам і збав нас молитвами своїми від напасті, що неправедно на нас наноситься". Коли це ми сказали, раптово впав із неба великий дощ і все вогненне запалення до решти загасив. Воїни ж, чудо те побачивши, упокорилися і припали до нас, просячи прощення".
На острові Сардійському був один доброчесний муж, котрий мав у себе писані слова повчань преподобного Теодора, — старатливо він те перечитував. Любив і пісні, які склав той отець на піст Великий, що тріоді, або трипісенці, називаються. Прийшли до того чоловіка якісь зловірні іноки, мимо йдучи шляхом, і жили в нього під час Великого посту. Побачивши складені преподобним Теодором співи й слова, почали їх гудити, кажучи, що нерозумно їх складено і буйства вони сповнені. Чоловік же той, що їх гостив, зневірився від їхньої бесіди і вже після того не прочитував корисних слів преподобного і не співав на утренньому співанні його трипісенців, як це мав звичай співати раніше. Так він розпустився, що однієї ночі преподобний отець Теодор з"явився до нього малий зростом, ніби живий, блідий лицем, лисий головою; услід же за ним інші іноки йшли, палиці в руках тримаючи, — ними повелів бити того звабленого. Коли били його, сказав отець: "Пощо невір"ям відкинув ти мої творіння, які спершу любив та пошановував? Пощо того не розміркував ти, що коли б не бачила у них користі Божа Церква, то не прийняла б їх; і не вигадливим псевдослов"ям ані через витійство вони складені, але в усьому здорові і смиренні мають слова, які можуть зворушити серце і замилувати душу. Солодка-бо суть і корисна тим, котрі істинно хочуть спастися". Так покаравши розпутного, відійшов. Коли ж настав день, муж той, лежачи на ложі, від биття мав тіло, повне синяків, які показував усім, розповідаючи, як був покараний. І тоді іноків, котрі звабили його, відігнав із безчестям від дому свого як винуватців його прогрішення і такої покари, а до преподобного Теодора відтоді більше, ніж раніше, віру мав і люб"язно перечитував писання і співи, ним створені, молячи його, щоб вибачив йому давніші прогрішення.
Від гробу ж преподобного Теодора численні подавалися зцілення. Один біснуватий до гробу його прийшов, і явився йому преподобний у нічному видінні і, подавши зцілення, здоровим учинив. Пробудився чоловік той, відчув себе звільненим від ворожого мучительства і прославив Бога та угодника Його, преподобного Теодора.
Ще один з"їв отруєну їжу і мав усі нутрощі хворобою охоплені, і вже до смерті наближався, цей прийняв олії, що була в лампаді при гробі преподобного, і в уста влив, відтак смертоносну оту труту виблював і здоров"я віднайшов, усе інше пробуло без шкоди.
Другий шлунком хворів вельми, а тільки на ікону преподобного подивився та ім"я його прикликав, одразу ж здоровий став. Ще інший, жахом охоплений, без розуму був, всіх боявся та жахався. Цього до гробу преподобного приведено, і єлеєм помазаний був, відтак від пристрасті тієї збавився і, маючи цілий розум, відавав подяку Богові та угодникові Його.
Інші чудеса численні молитвами преподобного Теодора при гробі його здійснювалися у славу Бога в Тройці єдиного, Йому ж від нас честь та поклоніння нехай будуть тепер, і завжди, і навіки віків. Амінь.
Місяця листопада в 12-ий день
Святий Іван киприянин був родом, син князя Єпифанія, вихований з юності в доброму, мав закорінений у своєму серці страх Божий, що став йому початком премудрості. Ввійшовши в літа, примушений був батьками взяти жінку і народив із нею дітей. Але невдовзі спершу позбувся дітей, по тому й подружнього союзу відкинувся, бо спершу діти померли, по тому дружина вслід за ними пішла — так Бог зволив, щоб Іван позбувся рабства плотського, а прийняв життя духовне, вільний відтак став, дякуючи Богові. І відтоді без будь-яких перепон почав служити старатливіше Господу, в частій управляючись молитві і в усіх богодогідних справах, а найбільше милосердний та милостивий був до всіх, хто у злидарстві бідував. Завдяки таким добродійностям прославляв його Бог поміж людей і не тільки від рівних йому, але і від царя був пошанований та славлений. І коли престол Олександрійський без пастиря став, цар Іраклій, за Божим уладженням, пошанував цього Івана тим саном, і, хоча він і не бажав, одначе схилився прийняти освячення і став пастирем Олександрійської Церкви. Почав же пасти словесних Христових овець; насамперед подбав паству свою очистити від єресі, котра тоді почала розростатися спершу від такого собі Петра, що прозивався Фуллоном, і Кнафея, антіохійського псевдопатріярха, котрий дерзнув до трисвятого огудні докладати слова, кажучи: "Святий Боже, святий кріпкий, святий безсмертний, що розіпнувся за нас, помилуй нас!" — начебто божество в Господі нашому постраждало. Таку єретичну огуду знищив святий Іван, сам же повернувся до виконання заповідей Божих і на добротворення людям жебрущим та вбогим, і нікого не полишив марно й печально відійти від себе, але всім, що потребували милостині, подавав, усіх у скорботах утішав, не словом тільки, а ділом голодних насичував, голих одягав, полоняників на свободу викупляв, про хворих та чужинців турботу маючи, — і була щедрота його, як ріка, що ненастанно і щедро текла і всіх, що прагли від неї помочі, напоювала.
На початку пастирства свого прикликав економів церковних і доручив їм, кажучи: "Пройдіть усе місто і перепишіть мені панів моїх". Запитали його економи: "Хто є панами твоїми, владико!" Відповів патріярх: "Їх-бо ви убогими і жебраками називаєте, ото і є пани мої, можуть-бо мене прийняти під вічні покрови і подати всіляку поміч до спасіння". Пішли-бо економи і переписали всіх убогих, скільки їх на вулицях, і в больницях, і на гноїщах перебувало, і було число їхнє сім тисяч і п"ятсот, і всім тим Іван святий постановив од маєтків церковних денний оброк на прохарчування.
У той час перси воювали Сирію і святий град Єрусалим спалили, і взяли чесне дерево святого хреста, і багато християн у полон відвели. Тоді блаженний Іван послав кораблі із пшеницею та золотом викуповувати полонян і допомагати тим, що в бідах пробували, і багатьох таким своїм милосердям од полону та вуз на свободу вивів і від бід збавив. А оскільки не кожен міг приходити й приступати до нього безборонно, бо не про кожного, хто до нього приходив, раби його звіщали, через те вибрав собі два дні на тиждень, середу і п"ятницю, в які з деякими чесними [людьми] при церковних дверях сидів, даючи кожному, хто бажав, безборонний до себе прихід, потреби його вислуховуючи, суперечки, що між братією траплялися, розсуджуючи, і говорячи: "Коли мені до Господа Бога мого завжди безборонний є прихід, і бесідую, молячись до Нього, і прошу в Нього, чого хочу, то пощо не маю дати ближньому своєму безборонного приходу до мене", — нехай звістить мені свою кривду й потребу і просить у мене, чого хоче. Належить боятися Того, хто сказав: "Якою мірою будете міряти, такою відміриться вам". Коли ж траплялося блаженному, що до нього, коли так сидів, ніхто не приходив, ніхто не просив чогось у нього, тоді скорботний уставав і зі слізьми заходив у дім свій. Іноді його запитували деякі, пощо нарікає й печалиться. Відповідав їм: "Тепер смиренний Іван нічого не здобув ані не приніс Богові за гріхи свої". Блаженний же Софроній, друг його, утішав, кажучи йому: "Воістину сьогодні веселитися тобі належить, отче, бо вівці твої живуть мирно, без змагань та сварів, як ангели Божі".
Звістили йому якось будівничі церковні, що якісь дівиці, добре одягнені, посеред убогих стоять, милостині просячи, і запитали його: "Чи належить подавати милостиню тим дівицям, як і іншим жебракам?" Відповів патріярх: "Коли Христові ви є раби і смиренного Івана послушники, то подавайте, як Христос повелів, не дивлячись на лиця, ані не запитуючи про життя тих, що від вас беруть; знайте, що не своє даємо, але Христове, даваймо ж, як Він повеліває. Коли ж гадаєте, що не стачить маєтка церковного на таку численну милостиню, я вашого маловір"я не хочу бути причасником: вірую ж Богові, що коли б від усього всесвіту убогі прийшли до Олександрії, милостиню від нас узяти бажаючи, і тоді не обіднів би той маєток церковний".
І повідав їм на знищення маловір"я таку річ.
"Коли був у Кипрі, маючи п"ятнадцять літ, однієї ночі спав я, і явилася дівиця вельми красна і світло зодягнена, і вінка оливкового на голові мала. Ставши ж біля ложа мого, легенько штовхнула мене в ребра, і збудився я й побачив: не уві сні вже, але явно стояла переді мною. І запитав її: "Хто ти є і як дерзнула зайти до мене сплячого?" Вона ж, весело позираючи на мене очима та світлим лицем, тихими усміхненими вустами рече: "Я є старша дочка великого Царя і перша поміж дочками Його". Це почувши, я поклонився їй. Вона ж знову почала говорити до мене таке: "Коли візьмеш мене собі за друга, то я виклопочу тобі у Царя велику благодать і заведу тебе перед Нього, ніхто-бо перед Ним не має більше відваги, як я; я Його із небес на землю звела й учинила, що в плоть людську одягся". Сказала це і зробилася невидима. Дивувався пречудовному тому видінню і, розмірковуючи подумки, сказав: "Воістину Милосердя явилося мені у подіб"ї дівиці — про це свідчить вінок оливковий на її голові, котрий є знаменням милосердя. Свідчать і слова, мовлені від тієї дівиці: "Я, — сказала, — бога з небес на землю звела й воплочення учинила", бо Творець, бачачи людину, яка гине, захотів збавити її від погибелі, нічим-бо інший не зрушений був, тільки милосердям, і, прихиливши небеса, зійшов, милості заради, щоб помилувати творіння своє. А передусім милосердя до ближніх мати, і милостиню належить творити, коли хто хоче у Бога віднайти милість". Так подумки розмисливши, встав відтак і пішов до церкви сам, день уже світав. Ідучи, знайшов дорогою жебрака, голого, аж трусився від зимна, стяг із себе єдині ризи і дав їх тому злидареві, кажучи подумки: "Тепер пізнаю, чи істина є те, що бачив, а чи зваба", — і пішов. Перш ніж дійти мені до церкви, зустрів мене якийсь чоловік, у білі одежі одягнений, і дав мені в руки вузлика, у якому було зав"язано сто золотників, і сказав: "Прийми це, друже!" Я ж узяв із радістю, однак потім розкаявся, що взяв, кажучи: "Та ж не потрібно мені цього!" — і обернувся, бажаючи повернути тому, що мені дав, але при тому не побачив його, а, пошукавши ретельно, не знайшов. Тоді пізнав, що бачене істина є, а не зваба, і відтоді, коли що подавав убогому, хотів випробувати: чи воздасть мені Бог те, як каже, сторицею. Випробувавши кілька разів, переконався, що так воно і є. Нарешті мовив до себе: "Перестань, душе моя, випробовувати Господа Бога свого".
Ішов святий відвідати хворих (двічі чи тричі на тиждень ходив навідувати болящих), і один чужинець зустрів його та й попросив милостиню. Він-бо повелів слузі, щоб дав йому шість стрібляників. Узяв-бо срібляники той чужинець та й відійшов. Захотів-бо випробувати щедроту його, змінив ризи свої і побіг іншим шляхом. Зустрів блаженного Івана й молив його, кажучи: "Помилуй мене, пане, бо полоняник я є". Він же знову повелів дати йому шість срібляників. Слуга ж сказав патріярхові на вухо: "Владико, це той-таки жебрак, що взяв спершу шість срібляників". Патріярх же удав, ніби не чує, і повелів дати. Чужинець-бо взяв вторицею таку ж милостиню, знову змінив ризи свої і втретє на іншій дорозі зустрів патріярха і просив у нього милостиню. Слуга знову рече патріярхові: "Цей він є, владико, що вперше, а тоді і вдруге взяв по шість срібляників, тепер утретє просить". Тоді блаженний відповів слузі, кажучи: "Дай йому дванадцять срібляників, бо чи не випробовує це мене Христос мій?"
Один купець, багатство якого втопилося в морі, вельми зубожів і попросив святого, щоб допоміг йому, бо є у великій скруті. Святий же дав йому п"ять літрів золота. Він-бо, взявши золото, накупив усього багато і, сівши на корабля, рушив морем до іншого міста. Захвилювалося море, і вдруге потопив усе, тільки сам ледве живий урятувався із води. І прийшов знову до святого Івана, звіщаючи, що трапилося йому. Іван же рече до нього: "Мав ти інше золото, неправдою зібране, і змішав його із золотом церковним, яке я тобі дав, через це обидва загинули". І знову повторно дав йому золота десь так літрів на десять, але і втретє у злопригоді той купець постраждав, а вся купля його в морі загинула, і вже не смів являтися перед лице патріярхові, але сидів у домі своєму, ридаючи, посипаючи попелом голову свою і й бажаючи сам себе погубити. Довідався про це святий, закликав того купця і мовить йому: "Пощо знемагаєш од печалі, уповай на Бога, і не залишить тебе. Гадаю, що через те трапилося тобі таке, що мав ти корабля, неправедно узятого". Сказавши це, повелів дати йому церковного корабля, який був повний пшениці, і відпустив його. Купець же, взявши даного йому корабля із пшеницею, рушив морем, і раптово знявся сильний вітер, і понесло корабля в невідомий край. Побачив купець у видінні добродійника свого, святого Івана Милостивого, патріярха Олександрійського, який на кормі стояв і керував кораблем, став отож добронадійним, що його молитвами те безвісне плавання приведе до доброго кінця. Плив-бо двадцять днів і двадцять ночей, пристав до берега у Вританії, а був тоді у країні тій голод великий. І довідалися люди, що прийшов корабель із пшеницею до міста їхнього, зраділи вельми й почали купувати. Продав-бо купець той пшеницю добре, взявши за половину золото, а за половину чисте оливо. Повертаючись, побував у Декаполі, де хотів продати оливо, але побачив, що все воно перетворилось у золото, і, так збагатившись, із радістю повернувся до Олександрії і всім повідав дивне те чудо, що збулося милостинею та молитвою святого Івана.
Ішов якось святий до церкви, і приступив до нього чоловік чесний і доброродний, його ж бо маєтка злодії покрали, і втрапив у зубожіння велике. Помилосердствував щодо нього патріярх, що такий чоловік чесний та славний раптово від великого багатства у великі нестатки прийшов, сказав на вухо слузі, повеліваючи церковним економам, щоб дали тому чоловікові п"ятнадцять літрів золота. Побачили економи, що мало є золота у церковній скарбниці, не послухали повеління патріярхового і тільки п"ять літрів дали, а десять притримали. Коли повертавсь із церкви у дім святий патріярх, приступила до нього жінка одна вельми багата і славна й подала до рук його хартію, в якій написала, що дарує на церкву п"ятсот літрів золота. Прийняв-бо хартію патріярх і, прочитавши її, збагнув од благодаті Духа Святого, який у ньому жив, що не все дала жінка ота, що поклала в розумі своєму дати, — так Бог уладнав через те, що не все дали економи тому убогому чоловікові, якому Іван повелів дати п"ятнадцять літрів. Прийшов-бо додому, закликав економів і запитав їх: "Скільки дали чоловікові, злодіями обкраденому?" Вони ж збрехали, кажучи: "П"ятнадцять літрів золота, як повелів ти, владико".
Святий же викрив брехню, і скупість, і непослух їхній і рече їм: "Через вас забрав Бог тисячу літрів золота, бо та благочестива жінка хотіла дати нам тисячу п"ятсот, але оскільки ви не послухали мене й утримали десять, через те наладнав Бог жінку, щоб утримала тисячу. Коли мені не вірите, то самі звістіться про це". І, пославши, закликав чесну ту жінку, й перед іконами запитали її, кажучи: "Скажи нам, пані, скільки із любові своєї до Бога намислила ти до церкви принести золота?" Вона ж, бачачи, що не утаїться від святого її намір, мовила: "Воістину, владико, кілька днів тому написала на хартії подати у святі твої руки тисячу і п"ятсот літрів золота. Коли ж минули ті дні, розгорнула хартію і знайшла, що невідь-як загладжено тисячу, тільки п"ятсот залишилося. І помислила подумки, що не доброволить Господь більше як п"ятсот літрів віддати твоїй святині, — і учинила так". Це почувши, злякалися економи вельми й посоромилися, припали до ніг святого й просили прощення.
Якось через нашестя чужоплемінних стеклося багато люду до Олександрії — і учинився голод великий. Святий же Іван, живлячи без числа голодних людей, витратив усього маєтка церковного, ще й заборгував тисячу літрів золота. Був же один клирик, що пойняв другу жінку після смерті першої, і, не мігши більшого сану сподобитися, написав до патріярха таке: "Маю багато пшениці, яку всю через твої руки хочу віддати Христу, ще і золота сто і п"ятдесят літрів обіцяю, тільки учини мене дияконом". Святий же закликав його і докорив за святокупство, кажучи: "Пізнай гріха свого і бійся Гієзієвої кари, сильний Бог і без твоєї пшениці та золота живити нас у день голоду". Так тому клирикові говорив, і прийшов вісник, звіщаючи, що від Сикилії два церковні кораблі прийшли з великою кількістю пшениці. Це почувши, патріярх упав на коліна, дякуючи Богові, котрий не полишає тих, що уповають на Нього.
ebooksa