Житія Святих - Листопад

Якось у дорозі випробував його старець і запитав, кажучи: "Дитино Григорію, чи ж сумуєш за батьками своїми?" Той же відповів: "Господь наш мовив: "Хто більш, як Мене, любить батька чи матір, той Мене недостойний". Одначе помолися Богові, отче, щоб і батькам моїм дав добру втіху і мене, грішного, від ворожого зберіг уловлення".

Йшли численні дні, наблизилися до святого міста і зайшли до одного монастиря, що в дорозі трапився. Настав піст святої Чотиридесятниці, через те не йшли далі, але в тому монастиреві аж до Спасительних страстей пробули. Там побачив блаженний Григорій велике пощення й чування іноків, багато з них продовж усього тижня не приймали їжі і пробували без сну. Там побачив людей, що жили подібно до ангелів і які ненастанно славословили Бога в небесах; побачив інших, що виливали ріками сльози з очей, день і ніч стоячи на молитвах, бачив інші їхні численні труди й невимовні подвиги та й жахався, і бив у груди свої, кажучи: "Горе мені, що я є, що учиню, пригнічений та ледачий, як явлюся перед лице Боже, як у день судний доєднаюся до святих мужів?" І знову, не бажаючи втопити себе у глибині відчаю, сказав: "Коли Господь "до сокрушених серцем близький, — як каже Давид, — і смиренних духом спасає, то може й мене спасти, як тих, що приходять об одинадцятій годині і які нічого достойного не вчинили?" Чорноризці, бачачи його, зніченого лицем од печалі, втішали, гадаючи, що тужить за своєю країною та за батьками, і сказали: "Не шкодуй, дитино, що сюди з нами зайшов, сподіваємося на Бога, що знову в своїй країні будеш і побачиш живих батьків". Він же відповів: "Немає чужої країни в Бога, але всі Його є і скрізь доглядає всевидячим оком. Не про те я тужу, що зайшов сюди, ані про батьків своїх печалюся, а більше радію, що, батька й матір залишивши, знайшов Бога, Який турбується за мене. Але інша є печаль мого серця: молю ж вас, святі отці, щоб помолилися Господу про смирення моє". Чорноризці ж, почувши таку відповідь його, замовкли.

Коли ж настало свято Христового Воскресіння, вийшли до святого міста Єрусалима і поклонилися святим місцям. Зайшли до святого патріярха Макарія, щоб благословитися від нього. Патріярх же, уздрівши їх, рече: "Радуйся в Господі, авво Марку! Звідкіля привів ти до нас боговгодного юнака Григорія?" Старець же відповів: "Не ми його привели, владико, а Господь, Який бажає, щоб усі спасалися, і твої святі молитви". Здивувався Григорій, що і старця, і його зве патріярх на ймення, тож порадів, що довідався ім"я старцеве, — стільки-бо часу із ним ходив, а не знав імені його, ні інших двох братів, і не дерзнув питати когось із них — такий був Григорій блаженний мовчазний та нецікавливий. Тоді патріярх, глянувши на двох інших іноків, рече: "Пане Серапіоне, й ти, отче Леонтію, добре ви прийшли, дякую Богові, що дав вам силу дійти сюди й привести цього хлопця, що, духом запалений, Богові служить, упованням радіє, в молитві завше пробуває, — як про нього відкрив нам Господь". І йшов патріярх до церкви звершити Літургію, і всі були причасниками Пречистих Таїн.

На завтра авва Марко із двома братами, взявши благословення від патріярха, пішли відвідати братію, котра жила навколо святого Сіону. Не знав Григорій, що відійшли вони, і тужив вельми, що залишився без них. Патріярх же втішав його, кажучи: "Не відійдуть тії отці в свою країну, але спершу до нас повернуться". Тоді Григорій поклонився патріярхові й дерзнув запитати: "Звікіля є великі тії мужі?" Відповів патріярх: "Вони з міста Рима".

Коли ж повернулися вони в Сіон, авва Марко взяв Григорія за руку і, схиливши його до ніг святого патріярха, сказав: "Отче святий, і цей є від стада Христового, має ж бо прийняти церковне правління і, ніби веслом, духовним ученням управить Церкву добре. Ти ж, отче, подбай про нього, щоб зберіг доброту душі своєї світлу, не осквернену юначими помислами". Мовив патріярх: "Бог вибрав його Собі від утроби матірньої і страхом Своїм огородив його, Він до кінця і збереже його". Відтак звів хлопця, побачив його слізного й каже йому: "Дитино, коли догідно тобі є, пробувай із нами, і Господь наш Ісус Христос улаштує тобі все на користь. Коли ж бажаєш іти з братією, то йди з миром". Григорій же відповів: "Ні, святіший отче, не хочу звідсіля відходити, одначе молюся, щоб сподобив мене Бог у житті цьому знову побачитися із цими святими отцями" . Чорноризці ж, попросивши від патріярха благословення та молитов, вийшли зі святого міста, а блаженний Григорій залишився в Єрусалимі при патріярсі Макарії.

Пішли ж авва Марко із Серапіоном та Леонтієм до Риму, і випало їм іти мимо Акрагантійського міста. І зайшли в нього, привітали єпископа Патаміона, і відпочили в єпископії його — саме настав празник святих апостолів Петра і Павла. Після ж свята хотіли вони йти й просити в єпископа благословення в дорогу. Коли ж прийшли із села батьки Григорієві Харитон і Теодотія до єпископа, які хотіли творити пам"ять синові своєму Григорію липня-місяця в перший день — у той-бо день Григорій звідтіля пішов. Плакала ж гірко Теодотія за сином, бо не було нічого, що б утішило її. Запитав авва Марко єпископа, кажучи: "Чому, отче, так плачуть люди ці?" Єпископ же зітхнув із глибини душі, просльозився й рече: "Ці люди мали одну дитину, яку я від святої купелі прийняв. Коли виповнилося їй вісім літ, привели до мене хлопця. Я ж повелів учити його книг. І такий дав йому Бог талант, що за два роки цілковито навчився читати, і співати, і писати. В дванадцяте літо батьки віддали його Богові моїми грішними руками, і освятив його в клирики, і доручив своєму архидияконові, щоб наставив його на шлях Господніх заповідей. І такий виявився той хлопець управний у Святому Писанні, що годі було знайти подібного і в усій Сицилії. Не знаю, однак, що сталось із ним, куди віддалився — раптово-бо безвісти пропав, і немало шукали його по всьому цьому острові, в містах, і селах, у горах, і печерах, і пустелях, але не могли знайти. Чи не вбив його хто та й заховав у землі, чи викрав і відвів у чужу країну, не знаю. Тепер же жалітимемо про нього до смерті. Батьки ж його почали творити щодо нього пам"ять у той день, у який загинув". Авва Марко, зирнувши на лице Харитонове, пізнав, що це Григорієвий батько, дуже-бо блаженний Григорій на батька свого схожий був. І рече Марко до батьків Григорієвих: "Пощо так плачете без міри за дитиною вашою, більше вам належить радіти й дякувати Богові, Котрий усе на користь будує". По тому мовив до єпископа: "Повели прийти сюди своєму архидияконові". І тоді повелів єпископ закликати його. Коли ж прийшов архидиякон, рече до нього отець Марко: "Скажи-но, чоловіче, куди зник хлопець, пощо панові своєму єпископу не відкриєш величі Божої, яка є щодо хлопця?" Архидиякон же від цих слів жахнувся, вклонився старцеві, просячи вибачення. Тоді почав повідати: "Спав я, — каже, — вночі на ложі своєму, і хлопець у тій-таки хоромині поблизу спочивав. І покликав його хтось дивно: "Григорію!" — він-бо, вставши, прибіг до мене, кажучи: "Пощо звав мене, пане?" Я ж сказав йому: "Не кликав я тебе, дитино". І знову вдруге був голос, що покликав: "Григорію!" Він-бо знову став переді мною і каже: "Пощо звав ти мене?" Я ж, збагнувши, що не людський це, а Божий поклик, мовив йому: "Коли тебе ще раз, дитино, покличе голос отой, відповідай йому: "Це я, Господи, що велиш Своєму рабові?" Відійшов він на місце своє і знову почув голос, що мовив: "Григорію, почута молитва твоя, іди ж до берега морського і знайдеш, що візьмуть тебе". Цей я голос чув, але не збагнув, про що йдеться, і заснув. На завтра ж устав і не знайшов Григорія, і відтоді дотепер не віднаходиться. Я ж почутого голосу не дерзнув з"явити нікому, боявся, аби не сказали, що брешу, і, не пойнявши віри словам моїм, не почали говорити, що вбив хлопця чи продав його в чужу країну". Це почувши, єпископ та батьки втішилися від печалі й прославляли Бога. Блаженний же Марко сказав: "Це так само, як у книгах Царів читаємо про Самуїла, так і в дні наші сталося Григорію; як отрока Самуїла, що спав у церкві, покликав ангел Господній, кажучи: "Самуїле, Самуїле", — і це було тричі, — такого-бо поклику й блаженний хлопець Григорій сподобився, воістину рівний буде пророкові Самуїлу. Послухайте ж і мене, що скажу про вашого хлопця. Коли були ми в Римі, пішов я із братією своєю в церкву святих апостолів Петра й Павла на молитву. Настала ж бо ніч, ліг я в одного чорноризця, і тієї ночі явилися мені у видінні два мужі пресвітлі, подібні святим апостолам, і сказали мені: "Вставай швидко із обома чорноризцями, сідай до корабля, пливи до Картагенського міста, і там знайдете мандрівника, хлопця на ймення Григорій Сициліянин, що прийшов од Акрагантійської церкви. Візьміте його й поведіте до святого міста Єрусалима, до патріярха Макарія. Повідаємо ж і патріярхові про хлопця того і повелимо прийняти його, бо лежить на ньому дух наш, як дух Іллі на Єлисеї". Сказавши це, явлені невидимі стали. Прокинувся я й пішов із цими братами своїми до пристані і, за Божим промислом, знайшли корабля, сіли в нього та й попливли, а невдовзі досягли й Картагенського міста, вийшли із корабля, зайшли до церкви мученика Юліяна й віднайшли Григорія в церкві — читав він там книги. Взяли ж бо його та й відійшли до Єрусалима і віддали його патріярхові". Почувши це, всі здивувалися вельми і славили Бога. Харитон же й Теодотія впали на землю, ніби мертві. І, піднявши їх, блаженний Марко рече: "Віддайте славу Богові, що відкрив вам про сина вашого: є він живий і живе чеснотливо". Покинули нарікати Харитон та Теодотія, а блаженний єпископ з усіма своїми воздали подяку Богові та авві Марку за таке про Григорія звіщення подякували й далі пробували вже без печалі.

Григорій же святий, живучи в Єрусалимі при святішому патріярсі Макарію, був од нього постановлений дияконом. Пробувши там деякий час, молив патріярха, щоб відпустив його в Єлонську гору відвідати отців, котрі там були. І був одпущений, тож учинив одного літа, що відвідував добрих подвижників і дістав од них добру користь. Забажав піти і у внутрішню пустелю, і сповідав свого помисла святим отцям, просячи від них молитов. Вони ж учинили щодо нього молитву та й відпустили його, кажучи: "Іди, дитино, з миром, віра та любов, які маєш до Христа, спасуть тебе". Зійшов із гори Єлеонської й поселивсь у пустелі, а по трьох днях, за Божим промислом, знайшов одного чорноризця, котрий молився шостої години дня. Той збагнув духом, що юнак Григорій шукає спасіння, закликав його до себе та й рече до нього: "Куди йдеш, дитино?" Він же відповів: "А куди Христос поведе в цю пустелю" Інок же рече: "Піди зі мною, дитино". Ішли вони двадцять днів, прийшли на якесь місце, з якого чорноризець показав Григорієві далеко відставлену келію і два фініки перед нею та й сказав: "У тій келії великий отець пробуває. Коли хочеш спастися, дитино, йди до нього; я ж бо в іншій край маю відійти". І, поклонившись один одному, розійшлися.

Наблизився Григорій до келії великого старця і почув голос, що співав, ніби багато людей. Коли ж близько підійшов, почув, ніби троє співають. І коли до дверей приступив, чув тільки одного старця, котрий співав і кінчав час дев"ятий. Не дерзнув-бо постукати у двері, але стояв, жахаючись. Після ж закінчення свого правила святий той отець зирнув через двері й побачив юнака, що стояв. І пізнав відтак духом, хто то є, та й покликав, кажучи: "Дитино Григорію, зайди сюди!" — він же більше жахнувся, що йменням кличе його, зайшов до келії й побачив самого того старця — більше ж не побачив нікого й дивувався, що тільки один є старець, а чув же голос численного люду, що співав, — тож збагнув, що святі ангели із ним співали. Упав у ноги страцеві зі слізьми, говорячи: "Помилуй мене, отче, і моли про мене, грішного, щоб спас Бог душу мою". Старець же мовив: "Бог помилує тебе, дитино, і дасть тобі воздаяння за труди твої". Пробув же Григорій у святого того старця чотири літа і навчивсь у нього багато премудрості духовної та зовнішньої, звідав таїн та сказання Божественних Писань і став управним філософом та добромовним ритором. Старець, бачачи його в розумі та в чеснотах досконалим і провидячи, що це має бути велике світові світило, не захотів його більше в пустелі утримувати, але велів йому вийти з пустелі в поміч Церкві, котра воює. Пророкував йому, що має прийти на нього велика напасть од заздрісних людей, і навчив, щоб терпеливий та незлобливий був. Відтак учинив про нього молитву і, давши благословення, відпустив його від себе.

Відійшовши, отож, від старця, блаженний Григорій знову до Єрусалиму повернувся, і прийняв його патріярх із радістю. Пробув же в Єрусалимі одне літо та й рушив до Антіохії, по тому в Царгород, і пробував у монастирі святих мучеників Сергія та Вакха. Ігумен, бачачи його подвиги та пощення, що поздовж тижня не бере їжі, а віддається ненастанному читанню й писанню книг, звістив про нього патріархові Євтихію: "Прийшов, — каже, — до мого монастиря дивний диякон, красний видом та життям, у пощенні визначний і в усіх іночих подвигах нелінивий, вельми ж управний у Божественному Писанні, і гадається мені, що в теперішні часи не знайти другого такого в усьому цьому місті". Патріярх же, почувши те, був радий і, закликавши його чесно, бесідував із ним. І уздрів велику його премудрість, тож дякував Богові, що послав їм таку людину в час великої у Церкві бурі від єретиків та хвилювання. Невдовзі зібрано було в Царгороді П"ятий вселенський собор, у царство благочестивого царя Юстиніяна, на тому соборі святий Григорій великим виявився поборником та захисником благочестя і загородив єретикам вуста, що не могли вони відповідати супроти слів, які Григорій від святих книг промовляв, — і всі отці дивувалися на таку премудрість і благодать Духа Святого в Григорії. Багато хто, слухаючи його, казав: "Звідкіля є оцей чоловік, що віщає, ніби ангел чи як один зі стародавніх великих святих отців?" Звеселився через нього й благочестивий цар Юстиніян та й усі бояри, і цілували його всі отці, що прийшли на той собор, і численними похвалами ублажили його. Відтоді пошановував його вельми цар, і всюди про нього слава проходила. Побачив Григорій, що всі його славлять та пошановують, не захотів у Царгороді жити, але, уникаючи людської слави, пішов до Риму, і поклонився гробу святих апостолів та іншим святим місцям, і поселивсь у монастирі святого Сави, де пробував безмовно.

У той час помер єпископ Акрагантійський Теодор, котрий був після блаженного Патаміона, й учинилась велика незгода й крамола в людях того міста: одні-бо на єпископство вибирали пресвітера Савина, інші — Крискентія, а ще інші — Євпла, що був тоді архидияконом, інші ж на волю Господню покладалися, кажучи: "Кого Бог зволить, той буде нам єпископом". На це всі церковні старійшини, і міські князі, і громадяни, зібравшись, прийшли в Рим до папи (був-бо серед них і Харитон, батько Григорієвий) і стали перед папою трьома гуртами: одні — за Савином, другі — за Крискентом, а треті — за Євплом та Харитоном; одні-бо того, інші другого у папи просили. Архидиякон же Євпл із Харитоном та іншими говорили папі: "Кого Бог відкриє твоїй святині, того нам єпископом постав". Папа ж, бачачи поміж них незгоду і великі свари, повелів їм піти від лиця його. Мав він щодо цього печаль, і явилися йому вночі два чесні мужі в апостольському одязі та й сказали: "Чого сумуєш на незгоду людей акрагантійських? Адже приведені ними недостойні є єпископського сану. Перебуває ж у цьому місті чужинець, на ім"я Григорій, що раніше жив у монастирі святого Сави, тепер же, почувши про прибуття акрагантійських громадян, утік із того монастиря й ховається у монастирі святого Меркурія; того-бо заклич і постав єпископом Акрагану, потребує цього місто те, бо перебуває в чоловіці тім Дух Божий". Це сказавши, невидимі стали.

Прокинувся від видіння папа, закликав до себе церковних старійшин і авву Марка, котрий тоді випадково прибув до міста зі свого монастиря, й оповів їм про своє видіння. І тоді з іншими церковниками послав двох єпископів, щоб розшукали й привели Григорія із честю. Вони ж пішли до монастиря святого Сави і запитали: "Де є чужинець той, котрий тут мешкає?" Відповіли чорноризці: "Перед двома днями відійшов до монастиря святого Меркурія". Вони ж і туди пішли. Святий Григорій хотів вийти із того монстиря: побачив-бо здаля єпископів, що йшли, і пізнав їх, бо раніше бачив їх на соборі в Царгороді. Збагнувши духом, що по нього йдуть, побіг у загорожу і заховався в саду. Ввійшли єпископи до монастиря і запитали про Григорія. Іноки сказали: "Сьогодні був тут один чужинець, не знаємо, куди відійшов. Єпископи ж узяли ігумена і, тримаючи його твердо, сказали, що коли того чужого чоловіка не поставить перед ними, то численної кари винуватцем буде. Ігумен же молив попустити йому трохи, щоб пошукав його, і шукав старанно, знайшов же Григорія у саду, який ховався між зела, схопив його із гнівом та й докоряв йому, кажучи: "Звідкіля прийшов ти сюди, о чоловіче, і які є гріхи твої? І що учинив ти, аж такі мужі чесні шукають тебе? Навів ти біду на монастиря нашого, іди-бо й відповідай за гріхи свої!" Блаженний же Григорій не відповів йому жодним словом, але пішов мовчки, ведений. Коли є привели його перед єпископів, тоді впізнали його ті єпископи, бо бачили його на соборі, як від усіх отців був хвалений, а від царя пошанований.

Уставши, отож, поклонилися йому і люб"язно обійняли його. Він-бо впав у ноги їм, кажучи: "Простіть мені, отці святії, що грішний я є! Пощо шукаєте моєї простоти?" Вони ж підняли його від землі, поцілували й сказали: "Святіший отець папа до себе кличе тебе". Здивувався ігумен, бачачи, що єпископи так Григорія пошановують, а він його приймав за злодійника, і жахнувся. Взяли ж єпископи Григорія і чесно до папи повели.

Увійшов Григорій до папи й до землі поклонився. Рече папа: "Добре, що прийшов до нас, дитино Григорію, благословенний Бог явив нам тебе", — і, вставши, цілував його святим цілуванням. Відтак сказав: "Дитино Григорію, Господь наш Ісус Христос закликає тебе на єпископство Церкви Своєї, яка в Акрагані, щоб через тебе спаслися ті люди". Він же відповів: "Прости мені, владико, не є я достойний такого сану". Папа ж рече: "Не чини переслуху, дитино, але бійся Бога і згадай, що багато хто переслухом прогнівив Вишнього". Григорій же відповів: "Дай малий послаб рабу твоєму, отче найчесніший, щоб розмислив і дав відповідь твоїй святині". Папа ж доручив його до часу авві Марку. Побачив Григорій авву Марка, радий був і припав до ніг його зі слізьми, кажучи: "Дякую Богові, що сподобив у житті цьому побачити мені тебе, улюбленого мого вітця". Авва ж Марко пішов із ним у кімнату, і всю ніч без сну пробули, вправляючись у духовній бесіді.

Хотів Григорій утікати до Іспанії, а найбільше, коли довідався, що батько його Харитон у Рим прийде. Але Авва Марко утримав його, кажучи: "Дитино, не  прогнівляй Бога і замість Божого благословення не наведи на себе прокляття". Він же відтоді замовк. По тому папа закликав акраганитян і запитав їх: "Чи вибрали когось згідно з-поміж себе на єпископство вашому місту?" Вони ж мовчали. Архидиякон же Євпл із паном Харитоном сказали: "Ми, владико, не маємо що відповідати, покладаємося на Бога і на твої святі молитви: кого Бог відкриє тобі, того даси нам, і приймемо його з любов"ю". Поглянув папа на Харитона і пізнав із подібності лиця, що то Григорієвий батько. Відтак рече: "Підемо до церкви й помолимося Богові, щоб явив нам, кого відає за достойного бути". Був тоді папа з єпископами і з усім клиром, молитви чинячи, у церкві святих верховних апостолів Петра й Павла, і Григорій був там із ними. Явився голуб в олтарі, поверх святої трапези літаючи, і сів на голову Григорія, і всі жахнулися від преславного того чуда. Папа ж рече: "Це явив нам Бог!" Його ж вибрав за достойного єпископського сану і посвятив його єпископом в акрагантійську Церкву. І всі громадяни акрагантійські зраділи від того й полюбили його як вибраного від Бога. Тоді пан Харитон пізнав, що Григорій син його є, подяку велику віддав Богові, що сподобив його бачити свого сина живого і в такому сані.

По небагатьох днях акрагантійські люди, взявши благословення від папи, поверталися із новопоставленим єпископом у свою країну. Коли ж ішли вони мимо Панормського міста, зустрів їх єпископ того міста із клиром та з усім народом і прийняв їх люб"язно — почув-бо про добре життя Григорієве і просив його, щоб увійшов до церкви та й подав людям благословення. Коли входив святий Григорій до Господнього храму, прибіг до нього один юнак, вельми прокажений, і з криками мовив: "Помилуй мене, рабе Христовий, і помолися за мене Богові, щоб полегшив мені тяжку цю хворобу від прокази". Святий же рече йому: "Во ім"я Господнє будь цілий од недуги своєї!" — і тоді інок зцілився та й очистився від прокази, і стала плоть його, як у дитини малої, і всі славили Бога, кажучи: "Благословенний Бог, який творить чудеса через угодника свого". Вийшли-бо із Панормії і наблизилися до Акрагана, і зустрів їх ігумен монастиря Пресвятої Богородиці, що був перед містом. Коли ж увійшов до того монастиря святий Григорій, упав перед ногами його один німий та глухий чорноризець. Ігумен же почав відривати того чорноризця від ніг Григорієвих, святий же Григорій каже до ігумена: "Покинь його, брате, хай звістить нам, чого вимагає". Ігумен же сказав: "Юродивий він є, владико, і ані не говорить, ані не чує". Святий же зітхнув і, руки до небес звівши, помолився. Тоді підняв чорноризця із землі й рече: "Во ім"я Господа нашого Ісуса, Який повелів глухому й німому бісу вийти зі свого творіння, заговори, брате, й почуй, і слав Бога, Який тебе створив". Чорноризець відтак заговорив і почав велеголосно волати: "Великі діла твої, Господи, які учинив заради праведного цього чоловіка!" Запитав же блаженний чорноризця, скільки той років має, відколи не говорив? Чорноризець відповів: "Не пам"ятаю, владико, коли говорив чи коли чув". Ігумен же рече: "Двадцять літ є, владико, відколи постриг його, а вісім років мав, коли постригся, і досі німий та глухий був, тепер же зцілився твоїми молитвами". Охопив усіх жах від того, що сталося, і дякували Богові, що такого чудотворящого єпископа дав їм. І відпочив до ранку Григорій у тому монастирі.

Назавтра пішов до міста. Почули люди, що новий єпископ іде, запитували один одного: "Хто став єпископом? Чи Савин, чи Крискентій, чи Євпл?" А довідавшись, що жоден із них не сподобився єпископаства, але якийсь муж чужий, на ім"я Григорій, подивувалися. Ще почули, що чудотворцем є і зцілив чорноризця, німого та глухого, і жахнулися. І вийшла вся множність людей йому назустріч, і благословилися від нього. Він же руки свої на всіх накладав, благославляючи. Вийшла й Теодотія, мати його, зі старицями, не знаючи, що це її син. Коли ж побачила його, впізнала й каже: "Це воістину син мій є, котрий був загинув і віднайшовся". Григорій же, побачивши матір свою, рече: "Радуйся, пані Теодотіє, мати моя!" Вона ж, наповнившись невимовної радості, сказала: "Благословен Бог, що вибрав тебе пасти своїх людей і сподобив мене бачити тебе, дитину мою солодку!" По тому ввійшли до церкви, співаючи із людьми. І коли звершував Святу Літургію святий Григорій, один із достойних побачив благодать Святого Духа, що зійшла на нього в голубиному образі й отінила його, як це було й при посвяченні. Принесено було багато недужих до церкви, і на них святий Григорій покладав руки свої, подаючи їм здоров"я, аж усі дивувалися й говорили: "Цей є подібний святому Григорію Неокесарійському, чудотворцю!" І була велика радість у місті.

Почав же святий Григорій пасти Церкву Божу, велику турботу про убогих маючи і болящих зцілюючи та проганяючи лукавих духів. Батько ж його Харитон не відступав од церкви, постом і молитвами день і ніч служачи Богу. Також і матір його Теодотія, всі піклування житейські відкинувши, дбала про спасіння своє і служила хворим та й тим, котрі бідують у вбогості, своїми руками живлячи їх та одягаючи. І так Григорій святий із батьками своїми прикрашав Христову Церкву, бувши всім зразком чеснотливого життя.

Минуло кілька років, і вийшов блаженний подивитися місто та й відвідати болящих та вбогих; і котрі із громадян мали недужих своїх, ті клали їх на дорозі, де добрий лікар святий Григорій хотів іти, — і на всілякі хвороби діставали цільбу доторком рук його. Була у пресвітера Савина дочка розслаблена, яка на ложі лежала і не мала зовсім моці тілесної, що й рухнутися од себе не могла, але інші її перевертали. Почула її матір, що єпископ мимо їхнього дому має йти, винесла дочку свою поза двір і поклала на дорозі. Коли ж наблизився Григорій, припала жінка до ніг блаженного, плачучи й кажучи: "Помилуй мене, рабе Божий, і змилосердься над дочкою моєю, бо розслаблена вона". Запитав її святий: "Чиє ти подружжя?" Вийшов Савин, пресвітер, і, поклонившись, каже: "Раба твоя, пане мій, дружина моя є". Запитав їх святий: "Чи давно так хворіє дочка ваша?"

Вони ж відповіли: "Дев"ять років, владико, відколи розслабилася". Святий же учинив молитву, ознаменував дівчину хресним знаменням та й сказав: "В ім"я Ісуса Христа, встань, дівице, і зведись на ноги свої!" І тоді встала дівиця здорова й подяку воздала зцілителю своєму. Люд же, ходячи услід його, дивувався від преславних чудес, які чинилися від нього.

По кількох літах диявол, який ненавидить добро, підняв бран на святого, бажаючи прогнати його із престолу через того пресвітера Савина, дочці якого святий дав зцілення, і через Крискентія. Ті обидва були в тому місті пресвітерами, і з них кожен єпископства собі бажав, і гнів мали поміж себе, а в ті дні здружилися і постали ворожнечею на святого Григорія. Тож, підняті дияволом, мовили поміж себе: "Доки повинуватися будемо цьому чоловіку, який є волхвом, котрий волхвуванням своїм чудеса чинить і дивує простих людей? Чи ж не знаємо, що утік звідсіля і пробув у якогось волхва, і від нього навчився чарівничого вміння? Тепер же прийшов і нітить людей, кажучи, що є він чоловік Божий, а є він бісу подібний: не їсть, не п"є, як біс", — такі огуди й брехні на праведного від заздрості говорили. Навернули до лихої своєї ради і декого із клириків та й громадян і клялися один одному не спочити, доки не проженуть із міста Григорія. А замість нього хотіли поставити якогось Єлевсія-єретика, котрий відпав од пресвітерства і від собору, що був у Лаодикії, проклятого, що прийшов тоді таємно до Акрагану і ховався в одного громадянина Теодора, — святий Григорій не знав про нього. Бачив же святий Григорій того Єлевсія раніше на Сході і змагався з ним щодо воплочення Христового і здолав його у диспуті. Той же по тому проздовж трьох місяців ховався в Акрагантійському місті і підняв на заздрість та гнів тих пресвітерів і деяких інших злобних людей супроти святого Григорія. Порадилися вороги й найняли одну жінку юну, лицем красну, норовом же безсоромну й перелюбну, на ймення Євдокія, щоб сказала в лице єпископові перед усім народом, що той із нею бував. Вона ж спершу не хотіла того учиняти, кажучи: "Не поймуть мені віри громадяни, всі-бо його мають за ангела Божого, й боюся наговорювати на нього, щоб не побили мене камінням люди". Вони ж обіцяли зберегти її без ушкоди і множеством золота переконали її зволити на лукаву їхню раду й шукали догідного часу, щоб навести на нього напасть та безчестя.