— Нас знімають? — сухо запитав Метцґер.
— Та ладно, усе по-справжньому, — заторохтів Ді Пресо. — Ну ж бо. — «Параноїки» відчалили, задкуючи «Ґодзиллою II» від пірса, розвернулись і під загальні крики рвонули, як кажан із дупла, ледь не перекинувши Ді Пресо з юта. Озирнувшись, Едіпа змогла побачити, що до їхнього переслідувача доєднався ще один такої ж статури. Обидва — у сірих костюмах. Вона не могла розгледіти, чи тримали вони в руках щось на кшталт пістолетів.
— Я залишив свій автомобіль на іншому боці озера, — сказав Ді Пресо, — але я знаю, за ним хтось стежить.
— Хто? — спитав Метцґер.
— Ентоні Джингеррейс, — грізно відповів Ді Пресо, — він же Тоні Ягуар.
— Хто?
— Ex, sfacim’[65], — Ді Пресо знизав плечима та плюнув у кільватер. Вовтузячись і намагаючись зіштовхнути один одного за борт, «Параноїки» співали на мотив «Adeste Fideles[66]»:
Едіпа зіщулилася подалі від них і спостерігала за Ді Пресо. Якщо він справді грав роль Метцґера у пілотному випуску, як той стверджував, то підбір акторів був типово голлівудський: ні в їхній зовнішності, ні в поведінці не було геть нічого спільного.
— Отже, — сказав Ді Пресо, — з приводу Тоні Ягуара. Це серйозний тип у Коза Нострі[67].
— Ти ж актор, — сказав Метцґер. — Що тебе з ними пов’язує?
— Я знову адвокат, — відповів Ді Пресо. — Цей пілот ніколи б не купили, Метце, хіба що ти розстараєшся і утнеш щось таке потужне, як Дерроу[68]. Може, викличеш суспільний інтерес якимось сенсаційним захистом.
— Наприклад?
— Наприклад, виграв би судовий процес, який я проваджу щодо спадку Пірса Інверариті. — У притаманній лише йому манері Метцґер холодно втупився у нього. Ді Пресо розреготався і поплескав Метцґера по плечу:
— Ось так, друже.
— Кому що. Краще поговори про це й з іншим виконавцем заповіту. — Він відрекомендував Едіпу, Ді Пресо ввічливо торкнувся окулярів. Раптом стало зимно, сонце сховалося. Вони втрьох стривожено роззирнулися і побачили нависле над ними блідо-зелене громаддя зали засідань, із якою вони вже майже зіштовхнулися. Здавалося, її високі стрільчасті вікна, оздоблені фігурним куванням у вигляді квітів, усеохопна тиша та застигле повітря ніби чекали на них. Дін, «Параноїк» біля стерна, підвів катер точно до невеликого дерев’яного причалу, і всі зійшли на нього, а Ді Пресо нервово попрямував до пожежної драбини.
— Хочу перевірити свою машину, — сказав він.
Едіпа і Метцґер, тягнучи провіант для пікніка, піднялися сходами вздовж балкона, вийшли з-під тіні будівлі й нарешті піднялися металевою драбиною на дах. Це було як іти поверхнею барабана: вони чули, як їхні власні кроки відлунювали у порожнечі під ними, а ще — захоплений вереск «Параноїків». Вилискуючи водолазним костюмом, Ді Пресо видирався збоку на склепіння. Едіпа розстелила ковдру і налила напої у чашки з білого пресованого пінопласту.
— Він ще там, — сказав Ді Пресо, спускаючись. — Треба буде втікати.
— Хто твій клієнт? — запитав Метцґер, подаючи текіловий коктейль.
— Тип, який мене переслідує, — заявив Ді Пресо, тримаючи в зубах чашку так, що вона повністю закрила його ніс, та водночас грайливо поглядаючи на них.
ebooksa