— Він дістався туди, як там вона називається, субмариною класу Е?
— Ні, — сказав Метцґер. Едіпа зняла ще одну сережку.
— Він дістався туди суходолом, можливо, через Малу Азію?
— Можливо, — сказав Метцґер. Едіпа зняла ще одну сережку.
— Ще одну сережку? — спитав Метцґер.
— Якщо я відповім, ти щось знімеш?
— Я зроблю це, не чекаючи відповіді, — загарчав Метцґер, вивільняючись з піджака. Едіпа знов наповнила свою склянку, Метцґер ще раз ковтнув з пляшки. Потому Едіпа п’ять хвилин сиділа та дивилася телек, забувши, що має запитувати. Метцґер із зосередженим виглядом знімав штани. Здається, батько якраз мав постати перед військово-польовим трибуналом.
— Так це, — сказала вона, — попередня частина. Це тут його звільняють зі служби, ха-ха.
— Може, це він згадує, — сказав Метцґер. — Або це з ним траплялося двічі. — Едіпа зняла браслет. Так це і тривало: зміна сцен фільму, поступове звільнення від одягу, яке, здавалося, ніяк не наближало її до оголеності, пиятика, невтомний галас голосів і гітар, що линули звідкись від басейну. Час від часу показували рекламу, і щоразу Метцґер казав «належить Інверариті» або «значний пакет акцій», та згодом він обмежився лише кивками й усмішками. Едіпа похмуро глипала у його бік, відчуваючи, як потойбіч її очей розквітав головний біль, і все більше переконуючись, що з-поміж усіх можливих варіантів стати коханцями вони обрали той спосіб, який максимально сповільнює плин часу. Усе навколо втрачало ясність. Якоїсь миті вона пішла до ванної кімнати, намагаючись віднайти своє відбиття в дзеркалі, та не змогла. Вона була майже нажахана. Тоді згадала, що дзеркало розбилося і впало до раковини.
— Сім років нещасть, — сказала вона вголос. — Мені буде 35. — Вона зачинилась і скористалася нагодою, щоб навмання майже автоматично натягнути на себе ще нічну сорочку та спідницю, а також пояс-корсет і декілька пар гольфів. Здавалося, що якщо коли-небудь настане світанок, то Метцґер просто зникне. Вона не була впевнена, що хоче того. Едіпа повернулася до кімнати і побачила Метцґера в самісіньких трусах-боксерах, який, засунувши голову під ліжко, міцно спав з ерекцією. Вона також завважила черевце, яке до того приховував одяг. На екрані новозеландці та турки нанизували один одного на багнети. Галасуючи, Едіпа кинулася до нього, впала зверху і почала його цілувати, намагаючись розбудити. Він розклепив свої блискучі очі і пронизав її поглядом, який вона аж ніби гостро відчула десь поміж грудей. Із її легень вирвалося гучне зітхання, яке, здавалося, немов казкова повінь, змила з неї всю її суворість, і вона обм’якла поруч нього, занадто слабка, щоб допомогти йому остаточно роздягнутися; минуло двадцять хвилин борсання та крутіння, і тут їй спало на думку, що він нагадує збільшену, короткочубу, маленьку дівчинку з лялькою Барбі та незворушним обличчям. Можливо, вона раз чи двічі засинала. Коли вона знову прокинулася, то зрозуміла, що з нею вже злягаються; вона почала поступово наближатися до сексуального крещендо, усе було наче під час зміни плану у сцені, коли камера вже почала рухатися. Надворі розпочалася гітарна фуга, і вона рахувала кожен новий електронний голос, допоки не дійшла до шести чи близько того, і згадала, що тільки три «Параноїки» грали на гітарах; тож, вочевидь, інші також мали б під’єднатися.
Вони так і зробили. Їхню з Метцґером кульмінацію супроводжувало одночасне зникнення всього світла у номері, усе, включно з телевізором, раптово згасло, стало мертвим і чорним. Дивне відчуття. «Параноїки» вибили запобіжник. Коли знову з’явилося світло, а вони з Метцґером лежали сплівшись у розкиданому від стіни до стіни одягу та розлитому бурбоні, то телек явив батька, собаку та Малюка Ігоря, що потрапили в пастку всередині «Жюстін», у якій темнішало з невблаганним зростанням рівня води. Першим у супроводі купи бульбашок утопився пес. Камера впіймала великий план Малюка Ігоря, який галасував і тримав руку на пульті керування. Щось там коротко замкнуло, Малюка Ігоря жахнуло струмом, ним почало теліпати, і він страхітливо зарепетував. Завдяки одвічному голлівудському нехтуванню правдоподібністю батька не било електричним струмом, тож він зміг виголосити прощальну промову, вибачаючись перед Малюком Ігорем і собакою за те, що втягнув їх у це, і жалкуючи, що вони не зустрінуться на небесах: «Твої оченята востаннє бачать татка. На тебе чекає спасіння. А на мене — геєна». Наприкінці його страдницькі очі заповнили екран, звук прибувалої води став оглушливим, наростала ця дивакувата музика з фільмів 30-х років з потужною саксофонною секцією, а потім усе стихло і з’явився напис «Кінець».
Едіпа скочила на ноги, перебігла до іншої стіни, обернулась і визвірилася на Метцґера.
— У них не вийшло! — вигукнула вона. — Наволоч, я виграла.
— Ти виграла мене, — посміхнувся Метцґер.
— Що тобі про мене розповідав Інверариті? — нарешті спитала вона.
— Що з тобою не буде легко.
Вона заголосила.
— Вертайся, — сказав Метцґер. — Ну.
Трохи згодом вона сказала: «Я повернуся». Так вона і зробила.
3
ebooksa