— Видача пошти, — заверещали люди. І це справді була пошта, точнісінько як в армії. Гладкий хлопчак зі знесиленим виглядом видерся на барний шинквас і почав називати імена й кидати конверти у натовп. Фалопян вибачився і приєднався до інших.
Метцґер підніс окуляри та примружився крізь них на хлопця на шинквасі:
— У нього значок «Йойодини». Як гадаєш — що це означає?
— Мабуть, якась міжофісна пошта, — припустила Едіпа.
— Серед ночі?
— Може, нічна зміна? — Та Метцґер лише спохмурнів.
— Скоро повернуся, — знизала плечима Едіпа, прямуючи до дамської кімнати.
На стіні вбиральні серед виведених помадою непристойностей вона помітила повідомлення, охайно написане креслярським шрифтом:
ЗУЖИТІ? Едіпа зацікавилася. Під повідомленням простим олівцем був виведений символ, якого вона ніколи раніше не бачила — петля, трикутник і трапеція, отак:
Це могло означати щось сексуальне, та вона чомусь сумнівалася в цьому. Вона знайшла в сумочці ручку та переписала адресу і символ до записника, міркуючи: боже, ієрогліфи. Коли вона вийшла, Фалопян уже повернувся і сидів з кумедним виразом на обличчі.
— Ви не мали б цього бачити, — сказав він їм. У нього був конверт. Едіпа помітила поставлені ручним штемпелем ініціали ППС[59] замість поштової марки.
— Звичайно, — сказав Метцґер. — Доправляння пошти — державна монополія. Ви мали б бути проти цього.
Фалопян криво посміхнувся:
— Це все не настільки бунтарське, як здається. Ми використовуємо міжофісну доставку «Йойодини». Тишком-нишком. Але важко знайти кур’єрів, а обсяги у нас значні. Вони працюють за напруженим графіком і стають нервовими. Служба безпеки на заводі вже про щось здогадується. Вони пильно стежать. — Де Вітт, — вказуючи на гладкого листоношу, якого тягали та смикали вздовж бару, пропонуючи напої, яких він не хотів, — найзнервованіший з цьогорічних.
— І яку територію це охоплює? — поцікавився Метцґер.
— Лише в межах нашого місцевого відділу Сан-Нарцисо. Вони запустили схожі пілотні проекти у Вашингтоні і, здається, у Даласському відділенні. Але поки що у Каліфорнії ми й досі однісінькі. Деякі з багатших учасників — так ті обгортають цеглу своїми листами, а потім усе те — у цупкий папір і відправляють їх залізничним експресом, та я не знаю…
— Трохи скидається на відступництво, — поспівчував Метцґер.
— Це принцип, — погодився Фалопян так, ніби виправдовувався. — Задля збереження більш-менш прийнятного обсягу кожен учасник має відправляти системою «Йойодини» хоча б одного листа на тиждень. Інакше — штраф. — Він відкрив листа і показав Едіпі та Метцґеру.
ebooksa