Виголошення лоту 49

Пісня Майлза

Для Фрагу я товстий, Весь час мені торочиш, Коли мене ти хочеш попустить. Але я в темі шарю, так, ага, А ти закрий губешник свій, ага, Для Фрагу може я й товстий Та все ж і не худий для Свіму[34].

— Як мило, — прокоментувала Едіпа, — а чого ти співаєш з англійським акцентом, якщо говориш без нього?

— То все через мій гурт, — пояснив Майлз, — «Параноїки». Ми ще новачки. Наш менеджер каже, що співати треба саме так. Ми дивимося купу англійських фільмів для засвоєння вимови.

— Мій чоловік — диск-жокей. — Едіпа захотіла допомогти. — Це лише тисячоватова станція, але, якщо у вас є якийсь запис, я могла б дати йому, щоб він поставив у ефір.

Майлз зачинив за собою двері і, хитро зблиснувши очима, почав іти на неї:

— Що ви за це хочете? Ви хочете того, що я думаю? Так, якщо хочете знати — я справжній пайола-пацан[35].

Едіпа схопила, що було під рукою, і це виявилася схожа на кроляче вухо антена від телевізора, що стояв у кутку.

— Ох, — зупинився Майлз, блиснувши очима з-під чуба, — ви теж мене ненавидите.

— Ти справді параноїк, — сказала Едіпа.

— У мене молоде гладеньке тіло, — сказав Майлз, — Я думав, що старші ципи задля цього і приїжджають. — Він забрався, лише вимотавши з неї півбакса за принесені сумки.

Тієї ж ночі заявився юрист Метцґер. Він виявився настільки гарним, що Едіпа навіть спершу подумала, що вони — хтось із тих, що нагорі, — у такий спосіб пожартували з неї. Він мав би бути актором. Він стояв у проймі дверей, — позаду нього у лагідних відблисках нічного неба мерехтливо мовчав видовжений басейн, — промовляючи «Місіс Маас» з нотками докору у голосі. Його величезні променисті очі із зухвалими віями розпусно усміхалися до неї; вона роззирнулася довкола, шукаючи рефлектори, мікрофони, кабелі камер, але був лише він і вишукана пляшка французького Божоле, яку, за його зізнанням, він торік відчайдушно і протизаконно провіз контрабандою до Каліфорнії прямісінько повз прикордонників.

— Агов, — промурмотів він, — я ж можу увійти після цілодобового прочісування мотелів у ваших пошуках, так?

На цей вечір у Едіпи не було жодних планів, окрім як дивитися по телеку «Бонанцу[36]». Вона вже перевдяглася у стрейчеві джинси та кошлатий чорний светр і розпустила волосся. Едіпа знала, що вигладає досить-таки привабливо.

— Заходьте, — сказала вона, — але у мене лише одна склянка.

— Я, — повідомив їй галантний Метцґер, — можу пити з пляшки. — Він зайшов і, не роздягаючись, вмостився прямо на підлозі. Відкоркував пляшку, налив їй трохи і почав розповідати. Тоді ж виявилося, що Едіпа не надто й помилялася, думаючи, що він актор. Десь двадцять з гаком років тому Метцґер був однією з тих зірочок дитячих фільмів, відомий як Малюк Ігор.

— Моя мати, — гірко сповістив він, — по-справжньому пресувала мене, хлопчика, як кошерний шматок яловичини в мийці, хотіла, щоб я був знекровлений і чистий. Інколи я задумуюся, — він заходився пригладжувати волосся на потилиці, — а що, як їй це вдалося? Це мене лякає. Ви ж знаєте, у кого такі матері розжалують своїх синків.

— Але ж ви не схожі на такого, — почала Едіпа й одразу замислилася.

Метцґер зблиснув двома рядами великих кривуватих зубів.

— Зовнішність не має значення, — відповів він. — Я живу всередині моєї зовнішності, і я ніколи ні в чому не певен. Мене це гнітить.

— І часто, — поцікавилася Едіпа, розуміючи, що це всього-на-всього слова, — у вас таке буває, Малюче Ігорю?