Едіпа знала їх напам’ять. На 15-центовій темно-зеленій марці випуску «Колумбової Виставки» 1893 року («Колумб сповіщає про своє відкриття») обличчя трьох придворних куртьє[201] праворуч, які отримують цю звістку, були невловимо змінені, щоб показати вираз неконтрольованого переляку. На 3-центовій випуску «Матері Америки», погашеній у День матері[202] 1934 року, квіти ліворуч внизу «Матері» Вістлера[203] були замінені венериною мухоловкою, беладонною, сумахом отруйним та іншими рослинами, яких Едіпа ніколи не бачила. На випуску 1947 року з нагоди сторічного ювілею поштової марки та на честь великої поштової реформи, яка ознаменувала початок кінця для приватних кур’єрських служб, голова вершника «Поні Експрес» внизу ліворуч була повернута під неприродним, несумісним із життям, кутом. На 3-центовій марці насиченого фіолетового кольору стандартного випуску 1954 року на обличчі статуї Свободи блукала ледь помітна загрозлива посмішка. Випуск з нагоди Брюссельської виставки 1958 року, де на фото павільйона США, зробленого з повітря у Брюсселі, безпомильно вгадувався силует коня з вершником, що стояв дещо віддалік крихітних відвідувачів виставки. Була ще марка «Поні Експрес», яку Коен показував їй під час перших відвідин, Лінкольнівська 4-центова «Поштобий звір США», зловісна 8-центова авіапоштова, яку вона бачила на листі татуйованого моряка в Сан-Франциско.
— Інтригує, — сказала вона, — якщо тільки ця стаття не підробка.
— Це досить легко перевірити, — Бортц дивився їй прямісінько в очі. — Чому б тобі цього не зробити?
Зубний біль посилювався, їй ввижалися безтілесні зловісні голоси, від яких годі було заховатися, м’яка пітьма дзеркал, із яких щось намагалося вийти, і порожні кімнати, що чекали на неї. І не існувало таких гінекологічних тестів, щоб визначити, чим вона вагітна.
Одного дня їй зателефонував Коен, щоб сказати про остаточну домовленість щодо продажу з аукціону колекції марок Інверариті. Трістерові «фальсифікати» мали йти лотом 49.
— І ще дещо тривожне, міз Маас. На сцені з’явився новий заявний учасник аукціону, про якого ніколи не чув ні я, ні жодна з місцевих організацій. Таке рідко трапляється.
— І що з того?
Коен пояснив, що бувають наявні учасники аукціону, присутні на аукціоні особисто, та заявні учасники, які надсилатимуть свої ставки поштою. Ці ставки аукціонна організація запише у спеціальну книгу заявок, звідси й назва. Й у цьому разі ім’я осіб, ставки яких відбуватимуться за «книгою», не розголошується.
— А як вам тоді відомо, що це новий учасник?
— Чутками світ повниться. Надто він потайний — працює через агента К. Морріса Шрифта, дуже шановану, доброчесну людину. Морріс учора зв’язався з організаторами аукціону, щоб повідомити їм, що його клієнт хоче заздалегідь перевірити наші фальсифікати лоту 49. Зазвичай це не викликає жодних заперечень, якщо відомо, хто хоче оглянути лот, і якщо він готовий сплатити всі поштові збори та страховку і повернути увесь вміст упродовж 24 годин. Але Морріс щодо цих питань поводився досить загадково — не назвав ні імені свого клієнта, ні надавав будь-якої іншої інформації про нього. За винятком того, що, як Моррісу відомо, він не належить до цього кола. І зрозуміло, що вони як консервативний аукціонний дім вибачилися і відмовили.
— І що ти про все це думаєш? — спитала Едіпа, уже й так усе знаючи.
— Що наш таємничий покупець може бути від Трістеро, — сказав Коен. — Вони побачили опис лота в аукціонному каталозі. І хочуть вберегти від непосвячених докази існування Трістеро. Цікаво, яку вони ціну запропонують.
Едіпа повернулася до «Палат Ехо» і аж до заходу сонця пила бурбон, а потім запала глибока темрява. Тоді вона виїхала з готелю та якийсь час ганяла автострадою з вимкненими фарами, щоб подивитися, що з того буде. Та янголи її берегли. Невдовзі як перейшло за північ, вона опинилася в телефонній будці у безлюдному, незнайомому і неосвітленому районі Сан-Нарцисо. Замовила розмову з «Грецьким Способом» у Сан-Франциско, потім мелодійному голосу на тому кінці дроту описала вугруватого пухнастоволосого Інаморато Анонімного, із яким там розмовляла, і чекала, а тим часом їй на очі наверталися незбагненні сльози. Минуло півхвилини бряцання склянок, вибухів сміху, звуків музичного автомата. Тоді він підійшов.
— Це Арнольд Снарб, — схвильовано сказала вона.
— Був у туалеті для хлопчиків, — сказав він. — Туалет для дорослих забитий.
Не довше ніж за хвилину вона йому швиденько розповіла про те, що дізналася про Трістеро і що сталося з Гілеріусом, Мучо, Метцґером, Дріблеттом і Фалопяном.
— Тож ви, — сказала вона, — єдиний, хто у мене залишився. Я не знаю і не хочу знати вашого імені. Та я мушу знати, чи ви перебуваєте з ними у змові. Чи була підлаштована ця випадкова зустріч і розповідь про поштовий ріжок? Бо для вас це міг бути лише розіграш, а для мене кілька годин тому він перестав ним бути. Я напилась і поїхала ганяти цими автострадами. Наступного разу я можу бути ще менш розсудливою. Заради Бога, життя людського, будь-чого, що ви там поважаєте, будь ласка. Допоможіть мені!
— Арнольде, — сказав він на тлі відлуння гамору з бару.
— Досить, — сказала вона, — вони мене задовбали. Віднині я більше не граюся в ці ігри. Ви вільні. Звільнені. Можете мені розповісти.
— Уже надто пізно. — сказав він.
ebooksa