Міс Брент сухо відказала: «Дякую», і, схиливши голову, сіла в таксі, дверцята якого таксист тримав відчиненими.
Суддя Ворґрейв попрямував за нею.
Капітан Ломбард сказав:
— Я почекаю із міс…
— Клейторн, — підказала Віра.
— Мене звати Ломбард. Філіп Ломбард.
Носильники виклали валізи на таксі. Ворґрейв із притаманною юристу обачністю звернувся до міс Брент:
— Гарна сьогодні погода.
— Так, справді, — озвалася та.
«Дуже статечний старий джентльмен, — подумала вона. — Таких рідко зустрінеш у пансіонатах на узбережжі. Очевидно, у місіс чи міс Олівер вишукана компанія…»
— Ви добре знаєте ці місця? — запитав Ворґрейв.
— Я бувала в Корнволлі й у Торкі, але вперше опинилася у цій частині Девону.
Суддя продовжив:
— Я теж ці краї зовсім не знаю.
Таксі рушило.
Водій другого таксі запропонував:
— Можливо, присядьте в машину, поки чекаєте?
— Ні, дякую, — рішуче відмовилася Віра.
Капітан Ломбард розсміявся.
— Та стіна, освітлена сонцем, набагато приємніша. Чи, можливо, ви хочете увійти всередину вокзалу?
ebooksa