— Ні, дякую. Так приємно вибратися із задушливого потяга.
— Так, подорож потягом — справжнє випробування за такої погоди.
— Сподіваюся, що вона затримається, я про погоду, — підтримала розмову Віра. — На жаль, англійське літо таке мінливе.
Не намагаючись бути оригінальним, Ломбард запитав:
— Ви добре знаєте ці краї?
— Ні, я тут уперше. — І швидко додала, вирішивши одразу ж чітко прояснити своє місце: — Я навіть свого роботодавця ще не бачила.
— Роботодавця?
— Так. Я — секретарка місіс Оуен.
— О, зрозуміло. — І непомітно його тон змінився, він став упевненішим, невимушеним. — Правда ж, це дивно?
Віра розсміялася:
— Ні, я так не думаю. Просто її секретарка раптово захворіла, і вона зателефонувала в агентство, щоб знайти заміну, а вони направили мене.
— Он як це трапилося. А якщо, припустімо, робота вам не сподобається?
Віра знову розсміялася.
— О, це тимчасово. Праця на час відпустки. У мене постійна робота в школі для дівчаток. Правду кажучи, я надзвичайно захоплена можливістю побачити Солдатський острів. Я стільки читала про нього в газетах. Він і справді такий чудовий?
— Не знаю. Я його не бачив.
— Справді? Гадаю, Оуени надзвичайно захоплені своїм островом. Що то за люди? Розкажіть мені.
Ломбард задумався: «Як незручно. Я мав би їх знати чи ні?» І швидко вигукнув:
— По вашій руці повзе оса! Ні… не рухайтеся. — Він різко змахнув рукою. — Усе, полетіла.
— Дякую. Цього року багато ос.
— Гадаю, це через спеку. Не знаєте, кого ми чекаємо?
ebooksa