Диявольскі почвари

— Тридцять дукатів! Але це втричі більше, ніж варті ці картинки.

Тетьє лукаво засміявся.

- Втричі більше, ніж вимагали б ви, — відповів він, — але це зовсім інша річ.

Мельхіор повернувся до майстерні, кинувся на ліжко й сміявся довго-довго, аж перехопило дух.

Тож Тетьє та Ірмлінда продовжували жити у верхній кімнаті, як і раніше, Мельхіор — у майстерні. Маленька червонолиця жінка ще не могла подолати свого збентеження й мовчазності до Мельхіора, але іноді з кухні чи кімнати нареченого й нареченої доносилися веселі, голосні розмови. Він очікував, що через цих двох у місті буде багато сміху й балачок, адже всі знали, з якою хитрістю Тетьє вмостився в його домі. Але незабаром він помітив, що його фактотум і його дружина не дуже про це піклуються; були й серйозніші справи.

Одним із перших Мельхіора на вулиці зустрів Лодовійк Дакенессе і ласкаво-доброзичливим тоном поцікавився його здоров"ям; виявилося, що він підійшов до Мельхіора лише для того, щоб повідомити йому деякі новини: до кінця літа молодий герцог Філіп, син Максиміліана, гідний чоловік іспанської принцеси, а отже, майбутній король Кастилії, вшанує місто візитом. Мельхіор помітив рум"янець марнославства на постарілому обличчі адвоката; Дакенессе насилу випрямив зігнутий торс:

- Знаєте, майстре Хінтаме, що після пожежі я бавився з Його Високістю при брюссельському дворі, щоб просити допомоги у відбудові нашого міста... А тепер він прибуває сам подивитися, як наше місто постало з руїн». - Мельхіор відчув, що старий адвокат глибоко вірить у те, що саме він своєю зворушливою місією сприяв, якщо не став причиною, візиту принца. — Справді лицарський юнак, — промовив Дакенессе голосом, сповненим благоговійної покори, — як могло бути інакше? Габсбурзька та бургундська кров! Не даремно його називають Красивим.

Він скерував свій погляд в небо.

- Але він також успадкував, якщо я не помиляюся, безрозсудність бургундців, — втрутився Мельхіор.

Адвокат вимушено посміхнувся.

- Ах, ви не повинні вірити всім чуткам про герцога, заздрості натовпу немає меж.

Він вклонився й незграбно пішов геть.

Про майбутній візит герцога вже говорив весь світ. Тетьє Роен, хоч одягнений, ситий і з дахом над головою, думав про своїх минулих менш щасливих товаришів:

- Якби він, тільки увійшовши до міста, — повторював він, — щедро насипав грошей!

У кращих шинках робили парі, чи герцог, як і його дід, візьме з собою в цю подорож для розваги своїх молодих дівчат і скільки їх буде. Перед ратушею, де сяяли нові карнизи зі свинцевих квітів і листя та гарніші, важчі флюгери з позолоченого заліза, була встановлена ​​дерев"яна скринька, куди громадяни могли кидати гроші – прийом герцога коштував дорого. Рада Двадцяти Чотирьох скликала художників і ювелірів, а також скульптора Леонардо і доручила їм намалювати ескізи пари тріумфальних воріт. Леонард, напівзніяковівши, сказав про це Мельхіору:

- Це тобі вони повинні були б доручити цю роботу — хоча б дозволити тобі взяти в ній участь.

Мельхіор обійняв старого друга:

- Ти думаєш, я цього хотів?

Леонард пробурмотів, що все-таки ганьба пропускати Мельхіора. Але той анітрохи не образився:

- Але ви ж про це думали, чи не так? Крім того, я не дуже чемно виразився про Його Високість при Дакенессе.