- Це звучить незвично для ваших вух, майстре? - відповів відвідувач. - Ти ж звик так чітко говорити картинками… - Він підвівся і став перед Мельхіором. Низьким, приглушеним голосом він продовжив: - Я буду вести вашою рукою, майстре Мельхіоре, бо я бачив, що це єдина рука художника в наш час, здатна створювати картини, які говорять голосніше за слова. Пам"ятаєте, я обіцяв, що буду вашим учителем? Ні, Мельхіор Хінтам, це вам обіцяв Карл ван ден Кауденберг. Карл ван ден Кауденберг - це ім’я, схоже на плащ мандрівника, який накидають, щоб приховати його справжній одяг, - голос гостя впав до шепоту. - Це ваш цар дасть вам невідомі та ще не намальовані образи, його ім’я - це ім’я людини, яка благословила патріарха Авраама і якому Авраам дав десятину - царя, який не має ні батька, ні матері, ні предків, який не знає початку днів і не знає кінця життя, що зрівнявся з Сином Божим... Перед тобою стоїть священик і князь миру навіки віків – цар Мелхиседек!
Мельхіор зрозумів, що стоїть на колінах. Рука Мелхіседека лягла на його голову легким, приголомшливим дотиком. Можливо, Магістр сам змусив його прийняти цю позицію, але Мельхіор не відчував нічого, крім поваги, жаху й покори. Він не наважувався підвести очі, поки над його головою не пролунав тихий владний голос:
- Так, Мельхіоре, це наша перша справжня зустріч, і долею призначено, щоб вона відбулася у вас удома. Під твоїм власним дахом я благословляю тебе, як я благословив Авраама, віднині ми пов’язані між собою на добро і на зло.
Мельхіор здригнувся, передчуття небезпеки знову тяжко обтяжило його душу, так що він не міг вимовити ні слова.
Магістр допоміг йому підвестися; в його худому, смаглявому обличчі була лагідна велич; напевно, урочистість царської влади пройняла його з ніг до голови. Він повільно відвернувся від Мельхіора, ніби цього вечора було досить.
- Проведіть мене до ліжка, Мельхіоре», - сказав він, і той поспішно запалив свічку й відвів Кауденберга до своєї кімнати, наче слуга, що приносить пожертву своєму князю.
Цієї ночі Мельхіор не міг заснути, знаючи, що неподалік лежить таємничий Мелхіседек; бо те, що спочатку здавалося відкриттям, насправді огорнуло незнайомця ще більшою та глибшою таємницею. Чому саме Мелхіседек?.. Неспокійні роздуми художника раптово перервала думка, що його власне ім’я та ім’я таємничого царя мають спільні перші шість літер; Можливо, це була випадковість, але Мельхіор Хінтам був схильний не приділяти занадто багато місця випадкові. Шість літер, шість символів шляху спасіння, він згадав роздуми свого старого глухого вчителя Білеама Панкраса про приховане значення числа шість: за шість днів був створений світ, у шостий день з’явилася людина, у шостий оберт світу, шостого робочого дня, о шостій годині Христос помер на хресті. Між життям окремої людини та життям істоти існували зв’язки, відомі лише небагатьом; те, що проголошувалося як закон, наука та блаженна віра, могло бути лише спотвореним відображенням цих прихованих зв’язків.
Наступного дня Мельхіор і Кауденберг, ніби домовившись, зустрілися рано вранці в майстерні. Поки магістр розповідав, у Мельхіора склалося враження, що він описує закінчену картину, яку тепер намагається словами вкласти в пам"ять Мельхіора.
- Я бачу перед собою не такого святого, як твій Антоній, - сказав він, - старого, зневіреного, знесиленого постом і спокусами - взірець християнської стійкості, що підкорює і перемагає плоть; не такого Антонія, який, здається, опановує недовірливу силу уяви в цій формі... Мій святий, ми й далі будемо його так називати, він молодший, у розквіті сил, це людина, ознайомлена зі світом, яка все ще має повну свободу вибору; як на мене, ти можеш його намалювати по власному образу серед спокус.
Якусь мить він допитливо дивився на Мельхіора незбагненними, двозначними очима. Мельхіор опустив голову.
- Цей Антоній має вибір між великим ангельським одруженням, під час якого він підносить своє тіло до вівтарів Бога, а через занурення у солонуваті, чорні води пріапічного блаженства він стає здобиччю диявола... Коротше кажучи, ми намалюємо історію людини: землю, небо і пекло.
Мельхіор підвів очі.
- Це має бути триптих? Той, який Франц Калс порадив мені зробити з тієї
І він розповів відвідувачеві про мавпочку єпископа і про те, як канонік побачив і розсудив його
- Чоловіки Церкви живуть і думають так, як живуть і думають в епоху Сина, - сказав він. - В певному сенсі ви не можете їх звинувачувати. Для них спасіння - це завжди вмирання. Для нас, просвітлених, це вхід до найвищої повноти життя... Тому для нас пекло - зовсім не кінець, а перехідна станція, не вічна кара, а тимчасова; тому спасіння від пекла можливе.
Мельхіор глянув на нього широко розплющеними очима. Кауденберг заспокійливо кивнув.
- Знову злякалися, майстре Хінтаме? Що б ви сказали, якби я пішов ще далі і назвав пекло місцем мук, яке кожен з нас несе в собі, і яке сам може знищити?
- А зішестя Христа в пекло, Його їзда на спині сатани? - прошепотів Мельхіор.
Кауденберг зневажливо клацнув язиком.
- У епосі Сина, Мельхіоре, кінець якої нам дано бачити, все, що стосується Сина, пояснюється як людська реальність. В епосі Духа, яка відкриється для нас, ми побачимо реальність очима Духа, і кожна річ, окрім матеріального значення, стане символом.
ebooksa