Диявольскі почвари

Мельхіор мовчки кивнув. Він був здивований тим, що Кауденберг настільки відкрито висловив свою огиду до нової музики; він сам намалював диявольський псалтир з поліфонічною музикою на своїй першій Спокусі радше тому, що пам"ятав, як його старий учитель Білеам Панкрас ненавидів цю музику, найновіші мелізми якої прийшли з Італії.

- Але ж музиканти - справа побічна, чи не так? - за мить розсудив гість. - Вони лише показують нам, що все, чого ми не розуміємо за допомогою просвітленого зору чи слуху, схильне до недосконалості та поразки... Властива спокуса - це велика оргія, Мельхіоре, яку ми повинні розмістити в математичній середині - оргія, де єгипетський монстр впізнає своїх жінок і власних хлопців.

- Єгипетський? - запитав Мельхіор.

Магістр знову стишив голос, хоч той і залишався шорстким від злості.

- Запереченням спілкування ангелів, Мельхіоре, є спілкуванням болота, і ніде смердюча смерть болота не виявилася так ясно й огидно, як у обожнюванні жаби єгипетськими язичниками, мучителями євреїв. ... Чи можу я намалювати це для вас своїми словами? Чудовисько володіє знанням, але хибним знанням, воно володіє силою і розкішшю, але воно зловживає ними, щоб створити пекло; його свита - це гарем жінок зі зміями замість волосся, їхні животи - тріснуті гарбузи, що витрушують золоте насіння, або вони тримають на руках немовлят із нелюдськими рисами: коли вони вилупляться, вони стануть чортами, мавпами, котами та свинями, що щирять зуби... Жаба - вона великий розбещувач, Мельхіоре, її треба ненавидіти, як чуму, вона - чудовисько, яке влаштувало свій дім на суші та у воді, і завдяки своїй бісексуальності вона обіймає жіночість і мужність; з стегон її вилуплюються гадюки й повзуть до тернистого жіночого лона, а водночас похмурою піхвою заманює вона юнаків на свою жіночу гниль. Недовго проживуть юнаки, духи помсти вже таяться - один раз ужиті, їхні білі тіла падають, як забита худоба, на жертовний камінь, і біжать вони мов порожні бурдюки; кілька з них тікають і кидаються на худих шкапин - але марна їхня втеча з трясовини; вже болото затягує їх в трясовину, а хор кастратів навколо жаб"ячого болота голосніше знущається над ними...

Мельхіор прислухався до уїдливого, гнівно-різкого голосу, що зі злістю висікав слова, він бачив образи, які Магістр створював перед собою, він бачив не тільки наступаючі фігури в язичницькому пейзажі, він бачив також кольори: похмурий багрянець крові, що застигає й згортається, металево-блакитний колір диявольського шахрайства, сірчано-жовтий колір фальшивого кохання, білий і сірий колір смерті. Він був вражений мовчазною єдністю бачення, що пов’язувало його та його гостя, спільністю думок, яка хвилювала й запалювала його; вони мусили познайомитись, про випадковість не було й мови... Мельхіор вже малював у своїй свідомості картину тієї спокуси, і ця картина ставала ще повнішою, ще нещаднішою своїми потворами та сатанинськими хитрощами, бо до всіх нічних привидів, які викликав Магістр, до нього приєдналися десятки інших, викопаних із старих фантазій Мельхіора: він мав намір розсіяти їх по картині, як шабаш відьом. Він заспокоївся, коли господар Вільних Духів знову заговорив:

- Тепер, Мельхіоре, ми повинні нарешті подбати про те, що побачить наш достойний Антоній, про того Геракла на роздоріжжі... Я говорю про священне злягання.

На якусь мить він замовк.

- Мені б хотілося, друже художник, - продовжив він, - щоб ми зробили Антонія очевидцем посвячення, яке є долею просвітлених. У той момент, коли він усвідомлює своє майбутнє через бачення, він робить вибір. Болотна вакханалія залишається похмурою і безсонячною. Але над роздільною лінією, про яку я згадував, ми бачимо з нашим героєм сад, повний пальм і скель, вкритих квітами; на Горі Досконалості б"ють джерела світла й води: світло є символом відродженого чоловіка, вода - символом відродженої жінки. Але ми також можемо змалювати їх як бога та богиню. Його ведуть до весільного ложа молоді жриці, її - оголені жерці... Ця частина вашої картини має бути однорідною і гармонійною, сонячною і яскравою - найвищий тріумф тіла, якого можна досягти тут і зараз - звичайно, ще не остаточний рай, його ми намалюємо на правому крилі.

Він знову на мить замовк. Цікавість перемогла нетерпляче бажання Мельхіора негайно взятися до справи.

- Поговоримо про зображення пекла на лівому крилі Спокуси. Як вважаєте, мій друже Мельхіоре, чи не зобразити тут пекло скорботи? Муки відчуження, збірного місця деспотів, що йдуть і зігнулися під тягарем провини та покарання, які забули, що отримали свою владу від Бога заради блага народів, і тепер вони повинні горіти у власній фортеці; п"явки, які висмоктали життєдайне дихання у своїх побратимів, і тепер будуть задушені та повішені; вбивці, які зробили ідола з меча і тому керовані броньованими дияволами, повинні танцювати на лезах мечів, поки не впадуть без свідомості... Пекло - це земля ночі для всіх тих, хто зрікся свого покликання, тут ви можете дати волю своїй неприборканій уяві. Я впевнений, пане Мельхіоре, що ваше знання сатанізму - чи можна так це назвати? - йде далі, ніж моє...

Вони посміхалися одне одному, і в цій усмішці було їхнє нове розуміння.

- Можливо, - сказав через деякий час Кауденберг, - з раєм все трохи інакше, принаймні з тим, який я собі уявляю... Я думаю, мій друже, чи не можна було б його намалювати так, щоб там не було навіть відомих нам фігур, просто стан чистого екстазу, справжнє повернення до божественності, про що говорить Оріген; зрештою, це уявлення походить не від нього, воно є присутнім вже в містеріях стародавніх греків, які мали найглибші знання про життя до і після смерті, а якщо не знання, то, що не кажи, передчуття... Тому рай без форми, бо в ньому не видно жодної людської пари, навіть янгола... Але і так цей рай не порожній, Мельхіоре. Яке жалюгідне обмеження людських можливостей, що ми не можемо зобразити стан душі, що нам доводиться використовувати репрезентативний образ навіть для невимовних речей. Для посвячених у цій картині має бути щось пізнаване. Тому тут є scala sancta, не ті священні сходи, які ми бачимо в Римі, по яких треба повзати неприкритими колінами, а сходинки посвячення, якими обраний піднімається від однієї до іншої, доки не досягне того раю. А посеред раю, під куполом, зітканим із веселки, має лежати скарбниця, як печера відлюдника в горах. Фактично, це святиня Ковчега повернулася до свого первісного джерела, Ковчега Завіту. Цей грот має бути блакитним - яскраво-блакитним в очікуванні Месії та його приходу. У всякому разі, це буде ваше головне завдання: зробити кольори подібними до світла та вогню, позбавленими матеріальності ... І, нарешті, стовп підніметься вгору над Ковчегом – об’єднання та прозріння Старого та Нового Заповітів – ознака дітей Адама. Це вогненний стовп, який вів ізраїльський народ через пустелю, але водночас це відображення творчої сили Бога, яка підносить і тримає все, що існує... стовп Мелхиседека.

Коли гість вимовив останнє слово, Мельхіор відчув, ніби він і його провідник пройшли через історію творіння, закресливши широке й високе коло, коло, яке знову замкнулося. Уперше за кілька місяців він чітко побачив передчутий зв’язок між справами. Він сидів навпроти Кауденберга, схиливши голову, як і напередодні, коли Магістр відкрився йому як цар Мелхіседек. Він знову відчув шанобливе захоплення життєвою силою та непохитною впевненістю образів, які цар міг створити. Пристрасть до малювання, придушена на деякий час, знову пронизала все тіло художника, свербіла в пальцях. Кауденберг підвівся, поклав руку на плече Мельхіора:

- Ви хочете почати, ви знову сповнені нетерпіння. Залишу вас одного, а сам піду до церкви.

Кожен день Мельхіор працював над великою адамітською Спокусою. Карл ван ден Кауденберг продовжував відвідувати знатних людей міста, але завжди знаходив час, щоб сісти біля Мельхіора і, дивлячись на його роботи, розмовляти про речі, що живлять думки hommes intelligentes: не лише про біблійні книги, сенс і значення яких повинні бути читані між рядків, а й про магію та таємні знання народів Сходу – персів та індійців, яким їхні божественні таємниці відкривали справжню суть творіння та історію світу. Він говорив так, ніби знання про таємне життя Ісуса були записані перед ним чорним по білому, і він пояснив Мельхіору, що Христос у своїй людській подобі був учнем секти ессеїв, які, у свою чергу, зберегли таємну мудрість Піфагора, якому була відкрита гармонійна єдність будови Всесвіту і, таким чином, значення чисел.

- Правда, на думку інших вчених, ессеї знали найглибші вчення Мойсея і передали їх Христу через Іоанна Хрестителя, що зовсім не дивно; серед посвячених усіх часів і народів – сказав Кауденберг, - існує традиція знання, і людська душа, якщо її належним чином напружити й тренувати, може згадати своє найвіддаленіше минуле... навіть тисячі років.

Учитель говорив про Елевсін з його незліченними святилищами та про вкриту хмарами гору Хорив, про королівські Фіви в Єгипті та про Назарет, скромне гірське село, повне синіх польових квітів, як про центри, де великі таємниці стали плоттю і кров"ю. Вони пов’язані з віруванням адамітів, що стан райського саду можна відновити за допомогою піднесення жінки, що свідчить про справжнє просвітлення. Як інакше пояснити культ Великих Матерів: чи то Ісіди, Кібели або Діви Марії?

Мельхіор не завжди міг слідкувати доводам майстра. Часом Кауденберг втрачав звичайний самовладання, схоплювався, він говорив все швидше й швидше, пристрасно жестикулюючи, охоплений ентузіазмом, який, мов могутня хвиля чорної води, змивав усе, що жило в ньому, і залишав осад, аж поки серед повторюваних погроз і образ на нечисті секти минулого й цих часів, він перерахував і переплутував стільки імен, міст і філософій, що Мельхіор втратив нитку. Йому стало ясно одне: синьєр Кауденберг - або Мелхіседек, як Мельхіор таємно називав його під час цих зустрічей - давав зрозуміти, що такі пророки, як Ісая, Ісус Сірах[25] та Соломон, не стоять за Христом - вони прокладають Його шлях крізь століття, вони , можна сказати, побудували Його разом, у їхніх пророцтвах і притчах, як у Псалмах Давида, було те зовнішнє Одкровення, за допомогою якого навіть найпідліший смертний може слідувати Божому плану, як він розкривався через покоління. І Мельхіор добре розумів, що цей Мелхіседек, який так пишався своїм власним походженням, надавав великого значення юдейському витоку Одкровення, але він також розумів, що вчитель мав рацію, високо цінуючи пророків Старого Завіту як посвячених у божественний план.

Тим часом у місті - Мельхіор відчув це, хоч і бував в ньому тепер менше, ніж зазвичай, у товаристві Братства Зелених Шапок - уже ходили пошепки й чутки про тривале перебування заможного іноземця в домі художника.