- Отже, ви думаєте, як я? - швидко запитав Мельхіор.
Кауденберг продовжив тим самим стишеним голосом:
- Подякуй Творцеві за дар живопису, друже Хінтам. Бог дає свій знак... Ви слушно нагадали мені, що стан духу - це не бургундська спадщина, а стан спокою.
Мельхіор відповів так само тихо:
– І що цар Мелхіседек, як я прочитав у Листі до євреїв, є князем миру.
На обличчі відвідувача поволі з’явилося ніжне, величне світло, яке, здавалося, змінило все його єство.
- Бачиш, ось мій паж, - сказав він, не дивлячись на Мельхіора, - ось обранець, якого я тримаю, до вподоби душі моєї. Я вдихнув у нього Свого духа, і він принесе справедливість між народами. Він не буде кричати і стогнати, його голосу не буде чути на вулицях. Він не зламає тріснутої очеретини, не погасить розжареного гніту, але ж він навчить, як по-справжньому зберігати справедливість. Він не захитається й не вдасться в сумніви, доки не звершить справедливості на землі, і всі чекатимуть його закону.
Він замовк. Вони з Мельхіором сиділи нерухомо, тоді Магістр простягнув свій безіменний палець, вказуючи на
- Сховай цю картину, Мельхіоре, - доки не прийде день, коли леза Суду повернуться від мучених до мучителів... Вихід є...
Наступного дня після цієї розмови Карл ван ден Кауденберг повідомив Мельхіорові, що він не може більше залишатися в місті, його присутність потрібна в іншому місці. Але він знову повернеться, щоб забрати свої картини, і доти Мельхіор зможе доробити
Незабаром після цього до майстерні Мельхіора почали приходити серйозні громадяни, з якими багатий іноземець мав зносини, щоб також дати Мельхіорові замовлення; вони, мабуть, були зачаровані його кумедними картинами, бо всі вони хотіли більших чи менших картин, таких як "Полювання на сліпих". Цілу весну Мельхіор працював над цими замовленнями; він міг намалювати їх і раніше, але йому не хотілося створювати враження, ніби такі образи легко вислизають з його пальців. Він намалював «Сільський танець», де худоба на луках за фермами - корови, свині та кози - теж танцюють під музику примружених і горбатих музикантів; потім Карнавальна ніч, де він представив дику боротьбу між Товстим і Худим; бійка жалюгідних жебраків за бочку вина; і над усім цим тепер він також розкидав своїх гротескних чудовиськ-ізгоїв, які присідали десь на дахах, виповзали з гнойових куп, їздили на спинах п’яних або вільно ширяли в повітрі: лиски з нежиттю, плазуни щури в жіночих каптанах, блукаючі яйця, чубаті тварини - все те, що сексуально мучить, хаотично і опутано пристрастями. Іноді ці чудовиська були настільки малі, що іноді їх було непомітно з першого погляду, але Мельхіор був відомий у місті надто добре, тому люди шукали його диявольських виродків, їм навіть було весело відкривати їх і пояснювати їх значення, що давало людям багато весело, не кажучи вже про зображення, які самі по собі були надзвичайно смішними. Незважаючи на важкі часи, пани не торгувалися з художником, хоч це було для них другою натурою; очевидно, вони не хотіли бути гіршими за іноземця, який, як вони знали, також не торгувався з малярем за ціну; так вони ще й гаманці виймали.
Тепер у бургундських спадкових землях настав мир. Бунти й усобиці були придушені, селяни ще тихенько гомоніли, але вже не бралися за зброю; скрізь надійно зводилися твердині деспотів. Тим часом австрієць дійсно був обраний імператором; він зробив свого малолітнього сина, якого він породив від доньки герцога, регентом Нідерландів. Чиновники повернулися на свої посади, або знову посилили режим. Але важко було заперечити, що відновлена суворість означала відновлений мир, нове життя прийшло в міста, старий достаток поволі повернувся на ринки, а разом з ним і минула грайливість. Мельхіор дивився підозріло; на відміну від більшості громадян, він насправді не вірив у постійність цього миру – він не вірив насправді, оскільки знав, яким Божим наміром керує все творіння. У ті дні він знову взявся за стару тему: він хотів засудити сліпу жагу до мирських благ і володінь. Тільки цього наміру він не зміг виконати.
Одного разу до нього підбіг муляр-підмайстер у посипаному вапном фартуху і, задихаючись, доповів, що Мельхіор має негайно прибути до Кіліаана Бора, який лежить сильно поранений - на нього в церкві впали риштування. Мельхіор відчув, ніби під ним піддалася земля.
Він схопив хлопця, який стояв перед ним, важко дихаючи, блідий від страху:
- Мертвий...?
Хлопець похитав головою.
- Він живий... ще живий. Лежить вдома, священик вже надав йому останнє помазання. Він хоче тебе бачити.
Разом вони побігли до дому Кіліаана, у Мельхіора підкошувалися коліна. На бігу він запитав хлопця, як це сталося. Той відповів, що риштування впало раптово, ніби хтось підпиляв одну з опорних балок; воно, мабуть, прогнило від віку, так довго стояв риштування, і ніхто не помітив його зношеності.
ebooksa