Вона раптом змовкла. Допитливо вдивлялася в Альбертове обличчя.
Він мовчав. Повільно, маленькими ковтками пив чорну каву. Рачинська неспокійно ворухнулася в кріслі.
— На скільки ще років, скажіть, будь ласка, вистачить моєї вроди? — спитала вона зненацька прискіпливим, ворожим тоном. — О, час безжалісний! А тепер за найменшу допомогу підпіллю дають три роки в"язниці, і без будь-яких зайвих церемоній. А у в"язниці ж людина старіє вдвічі, втричі швидше…
Альберт відсунув порожню чашку й сягнув рукою в кишеню піджака.
— Ви, мабуть, захочете відмітити мене в міліції. Ось мій паспорт. Стара німецька кеннкарта.[8] В ній є штамп прописки і моя варшавська адреса.
Альберт спав до полудня. Потім викупався, з"їв обід, принесений йому в кімнату. Одягнув чорний костюм, витяг із чемодана невеличку шкіряну теку, поклав у неї дві книжки і зшиток із записами.
У вітальні стояли два чемодани, в передпокої роздягався високий худорлявий чоловік із кирпатим червоним носом і сивими скронями. Під плащем на ньому був військовий мундир.
— …Таке відчуття, наче мене били. Рюкзак і чемодани ледве рук мені не відірвали, — стогнав він, обмацуючи плечі.— Цілу ніч нав"ючений, як верблюд, пробирався лісом. Ми їхали легковим автомобілем. Нас затримали. Шофера вбили, мого товариша забрали з собою. Що з ним сталося, не знаю. Тільки над ранок мені показали дорогу до міста.
— У вас не забрали чемоданів? — здивувалася господиня.
— Е-е-е, в них немає нічого цінного. Білизна та кілька вимірювальних приладів, от і все. Селяни пишуть прохання в міністерство, щоб їм заново обміряли земельні ділянки, бо податки вираховують неправильно. Але як у таких умовах можна працювати?
Чоловік відрекомендувався Альбертові: землемір Ричалтовський. Господиня майже з острахом назвала запаморочливу ціну, за яку погоджувалася здати кімнату. Ричалтовський кивнув.
— У мене платять наперед, — мовила вона. Землемір не викликав у неї довіри.
Із задньої кишені штанів він витяг товсту пачку грошей. Відлічив кілька банкнотів.
— Ненавиджу готелі. Волію заплатити дорожче, тільки б мати спокійний сон. Мені ще у Варшаві дали вашу адресу.
— Не може бути!.. — жахнулася Рачинська. — Хто вам сказав про мене?
— Це байдуже. В кожному разі, цій людині можна довіряти. Не турбуйтесь, — заспокоїв землемір, поцілувавши руку господині.
— А ви давно тут живете? — звернувся він до Альберта.
— З учорашнього дня.
— Так, так, прекрасна вілла…
Альберт уклонився і сказав господині, що повернеться аж на вечерю.
ebooksa