Потім він повернувся на віллу Рачинської, замкнувся в своїй кімнаті, вікно якої виходило в сад на білі берези із свіжим зеленим листям. Чекаючи сигналу від Рокити, він заходився знічев"я ще раз гортати нотатки вчителя Рамуза.
Рамуз записав кілька суджень людей із найближчого оточення Стефана Баторія про стан його здоров"я, аж до останньої хвилини його життя. Смерть Баторія вразила всіх. Думки щодо цього були суперечливі. Твердили, що до самої смерті король мав прекрасне здоров"я, або навпаки: нібито його терзала якась невиліковна хвороба — нарив на гомілці. Смерть короля лишалася загадкою. Не було, проте, підстав пов"язувати її з візитом Ді і Келлі. Історики якось не дуже квапилися розгадати цю таємницю, хоч для них куди легше буває з"ясувати те, що колись для самих очевидців уявлялося нерозв"язною загадкою.
«Так, мабуть, буде і з нами, — подумав Альберт. — Тільки чи з"явиться колись у кого-небудь бажання з"ясовувати обставини смерті Крихняка або Рокити?»
В архівах управління державної безпеки в твердих оправах товстих швидкозшивачів, серед сотень телефонограм на цигарковому папері про вбивства й нальоти загонів Перкуна і Рокити, зберігаються маленькі пожовклі аркушики донесень про майора С-25, який розробив план із підкинутим парашутом і запропонував, щоб його самого послали в містечко Р. під виглядом агента-парашутиста. Окрім чисто й охайно надрукованих на машинці агентурних донесень, на подвійному, вирваному з зошита аркуші накреслено план кількох вуличок. На ньому крихітними квадратиками нанесені будівлі повітового УБ і повітового комітету партії, кольорові стрілки вказують, як наступав Рокита тієї пам"ятної ночі, коли загинув Крихняк. У великому конверті лежить кілька фотографій. Ось любительський знімок заупокійної меси, яку відправили тут же біля рову, з якого витягли тіла дев"ятьох бандитів, розстріляних за вироком військового трибуналу. На передньому плані ксьондз, а далі навколішках Рокита в мундирі, з військовим кашкетом у руці.
Обіч нього довга шеренга солдатів його загону: вони застигли зосереджені, серйозні, схвильовані урочистістю моменту. А ось фотографія Перкуна з поетичною присвятою: «Кохаю тебе, бо ти, як розквітла весняна квітка, як мелодія польської землі, як її стихія, як її страждання, її клич, її біль і надія». Разом із знімками — агентурне донесення, підписане «Нічний Дрімлюга», в якому повідомляється про те, де ночуватиме Перкун зі своїм штабом. А потім уже тільки копія судового вироку, численні протоколи допитів. І знову повідомлення про вбивства, вчинені Рокитою, зведення про операції повітового УБ й Корпусу внутрішньої безпеки, довгі списки комуністів і тих, що їм співчували, загиблих від рук Перкуна й Рокити…
На невеличкій карті Польщі червоним олівцем позначена траса маршруту вантажної машини з Рокитою та його людьми, машини, яку вів Альберт. Біля червоної лінії, що в"юнилася по карті, кількома хрестиками помічені контрольно-пропускні пункти. На зворотному боці карти приписка: «З метою повного забезпечення траси маршруту вислати на контрольно-пропускні пункти по три надійних співробітники УБ, доручивши їм безперешкодно пропускати вантажну машину марки ЗIС із майором Війська Польського за кермом. За всяку ціну не допускати, щоб машина була ким-небудь зупинена. Однак услід за ЗІСом послати спеціальну машину з людьми на випадок потреби втрутитися, якщо машину майора С-25 хто-небудь затримає в дорозі».
Альберт причинив вікно і ще раз поглянув на годинник. Наближалася друга за північ. Він був уже в мундирі й готувався вийти, але все ще зволікав. Відчував, що на нього налягають сон і втома, а він же невдовзі мав почати двобій зі смертю, в якому все вирішують секунди, зосередженість і швидкість.
Записку від Рокити він одержав о десятій вечора. Рокита і його штаб приймали план полковника Джонсона. О шостій ранку група в складі тридцяти найкращих людей Рокити разом із ним чекатиме Альберта в лісництві Граби.
«Саме там був убитий Куртман», — згадав Альберт. Цілковита тиша, що панувала на віллі Рачинської, діяла йому на нерви, дратував і власний страх, тривога.
Альберт закурив і підійшов до вікна. Раптом почулися кроки. У двері постукали.
— Зайдіть! — Він рвучко повернувся від вікна, забувши на мить про небезпеку: ремінь з пістолетом лежав на ліжку в протилежному кінці кімнати.
Увійшла Анастазія. Вона була в світлому легенькому плащі, голова запнута білою хусткою.
— Рокита прийняв план Джонсона? — спитала вона, ледь кивнувши на привітання.
— Авжеж. Я не розумію однак… — почав Альберт, та вона перебила його:
— Коли ви перекинете штаб Рокити?
«Вона прийшла мене вбити. Ніколи мені не довіряла. А тепер вона знає, хто я», — подумав Альберт, не зводячи очей із її рук, глибоко засунутих у кишені плаща. Він згадав про зброю, що лишилася на ліжку, перевів погляд на її обличчя, блідіше, ніж завжди, і схоже на гіпсову маску. «Отже, це станеться тут? Тут має відбутися все це? — із здивуванням подумав він. — Я буду ще одним із тих, кому не пощастило».
Альберт сказав:.
— Я гадав, що Рокита насамперед повідомить вас про своє рішення.
— Ви переоцінюєте мою роль. А крім того, я категорично відмовилася їхати до Желязного. В кляшторі я поки що в безпеці. Гадаю, що тут зможу бути кориснішою, ніж у лісі.
— Тоді чого ви прийшли сюди? У мене вам загрожує найбільша небезпека. В будь-яку хвилину можуть з"явитися люди з управління держбезпеки і викликати мене до Яруги.
ebooksa