Він подумав:
«Я повинен пристрелити її так само, як Крихняка. Але я знаю, що не зумію цього зробити. Я міг би зв"язати її, проте вона дуже добре володіє зброєю і навряд чи дозволить мені відібрати її. А коли навіть я і зв"яжу її, як це буває в кіно, то перш ніж опинюся в Яруги, хто-небудь звільнить її. Адже, мабуть, вона прийшла сюди не сама!»
І ще Альберт подумав:
«За годину я мушу виїхати до Рокити…»
— Я проведу тебе, — запропонував він.
Анастазія підвелася з ліжка. Обсмикнула на собі сукню і плащ.
— А ти все-таки вмієш бути джентльменом, — глузливо мовила вона.
Внизу, у вітальні, панувала цілковита темрява. Вони йшли навпомацки, торкаючись одне одного ліктями, як тоді у кляшторному підземеллі.
«Може, пристрелити її тут?» — подумалось йому.
Вулиця була порожня. Тільки коли вони проходили через сад, Альбертові на якусь мить привиділися серед кущів обриси кількох постатей.
— Де твої хлопці? — поцікавився він.
— Стережуть мій велосипед на старому єврейському кладовищі. Знаєш, де це?
Альберт спитав:
— Поїдеш просто до Рокити?
— Чому ти питаєш про це?
— Я хочу, щоб ти переказала йому: хай він прихопить із собою харчів принаймні днів на три. Так наказав Желязний.
Вона кивнула.
— Гаразд. Я скажу йому. Але навіщо, коли жоден з наших хлопців туди не поїде.
Коло білого паркану, що оточував якусь стару садибу, Анастазія попередила:
— Далі мене проводжати не треба.
ebooksa