— Подумай гаразд, Поле, перш ніж іти на такий ризик.
— Я вже про все подумав. Це єдина нагода надрукувати репортаж — поки нема Бомона. І я його надрукую, Брендо.
— Ну що ж… — невпевнено мовила вона. — Зичу всілякого успіху. Може б, я якось непомітно чим-небудь тобі допомогла?
— Ні. Це моя особиста справа.
Він поклав трубку й присунув до себе аркуш паперу. Тоді взяв ручку й великими друкованими літерами вивів:
АФЕРА “ВРОДОДІЙ” -
ІСТОРІЯ, ЯКУ НАМАГАЛИСЯ ПРИХОВАТИ
Потім висунув шухляду письмового столу й витяг з неї розбухлу теку з рукописом і фотографіями, що мали порушити самовдоволений спокій Фасберже та його спільників.
Аманда Белл писала листа Лорі Смайт, якого мали приставити до Голлівуду того ж таки дня авіапоштою. Основна тема листа була цілком таємна, і вона вирішила написати його сама, щоб навіть секретарка не дізналася про зміст. Писала швидко й упевнено, тонким і прямим, майже чоловічим почерком. У листі говорилося:
“Люба міс Смайт!
Як Ви знаєте, Вам треба приблизно через кожний місяць проходити додатковий курс лікування у доктора Престона, аби підтримувати Вашу красу на сталому рівні. Ми вважаємо за небажане, щоб доктор Престон вилітав з цією метою до Голлівуду, бо такі його подорожі неминуче привернули б увагу, якої він і фірма “Черіл” воліють уникнути. Що ж до Вас, то Ви, безперечно, могли б кожного місяця приїздити до Лондона під приводом виконання певних договірних зобов’язань щодо фірми “Черіл”. Щоб приховати справжню мету Ваших відвідин, ми організуємо через рекламне агентство відповідні фотозйомки і т. ін. Протягом Вашого нетривалого перебування в Лондоні Ви зустрічатиметесь з доктором Престоном у потаємному місці.
Фірма бере на себе всі пов’язані з цим клопоти, а також витрати на подорож літаком в обидва кінці. Оскільки минуло майже два місяці, відколи скінчився основний курс лікування, ми вважаємо, що Вам слід найближчими днями зробити перший такий візит. Якщо підтвердите згоду телеграмою, я дам відповідні розпорядження”.
Вона підписала листа, вклала його в конверт і чітко вивела вгорі: “Особистий. У власні руки”. По тому конверт ковзнув у дротяний кошик з написом “До відправки”.
З хвилину місіс Белл непорушно сиділа за столом, звівши очі на протилежну стіну, де висіло найновіше, щойно з-під друкарського верстата, рекламне оголошення фірми “Черіл”. То була збільшена кольорова фотографія: звернене до глядача Лорине обличчя в усій своїй красі, з тонким, елегантним написом унизу.
“
“Ефектно, — подумала місіс Белл, запалюючи сигарету з фільтром. — Це діло переростає в самостійний бізнес. Ніколи ще косметичний виріб не здобував такої гучної слави. А я сягнула нових висот у рекламі. Думаю, тепер усі ми маємо право передихнути й трохи спочити на лаврах. Останні три місяці були справжнісіньким пеклом, але нам пощастило перебороти труднощі й дати відсіч усім намагань ням зірвати кампанію”.
Вона підморгнула Лориному зображенню на стіні.
“Тобі поталанило, — мовила в думці. — Сказати правду, ти не заслуговуєш на те, що ми тобі дали. Та тепер уже все воно твоє, і, сподіваюся, ти триматимеш його міцно”.
Лора Смайт не відповіла нічого, та в довершених рисах її обличчя, як і в кожної справжньої красуні, прозирав ледь помітний смуток.
Розділ двадцять четвертий