Аманда Белл кивнула й пішла з кімнати. Фасберже знов обернувся до Мері Стенз і люто зиркнув на неї.
— Що ж до вас, пані добродійко, то з вами я ще побалакаю по щирості.
Вона мовчки похилила голову, зовсім приголомшена таким поворотом справи.
Розділ двадцять п’ятий
Події розгорталися з дедалі більшою швидкістю. Того ж вечора рекламу “Врододію” було вилучено з усіх телевізійних програм — “до розслідування деяких фактів, що стали відомі”. Знайомих оголошень фірми “Черіл” бракувало й на сторінках багатьох вечірніх газет. Преса обережно, з оглядкою на закон про наклеп, згадувала про викривальний репортаж “Очевидця” і вміщувала детальні, ілюстровані фотографіями звіти про прибуття Лори Смайт у лондонський аеропорт. Редактори газет нараз виявили, що їхні сині олівці не встигають за розвитком подій. Біржові ціни на акції косметичних фірм катастрофічно впали. Було виряджено загони репортерів і фотографів розпитувати всіх осіб, причетних до цієї історії, і, звичайно, самого Пола Дарка.
Наступного ранку знялася буря. Провідні газети, розважливо й цілком слушно усунувши із своїх сторінок всі рекламні оголошення про “Врододій”, дали великі заголовки:
ТВОРЦІВ “ВРОДОДІЮ”
ЗВИНУВАЧЕНО В ШАХРАЙСТВІ
ПРОТИ “ОЧЕВИДЦЯ” ПОРУШЕНО
СУДОВУ СПРАВУ
ПРАВДА ПРО ЛОРУ СМАЙТ
ЗАЯВА ДАРКОВОГО ТАЄМНОГО АГЕНТА
Здавалось, історія з “Врододієм” раптом стала справою державної ваги. “Гардіан” повідомила:
“Сьогодні в Палаті громад буде зроблено запити з приводу зловживань рекламою, викритих у репортажі про косметичний крем “Врододій”, що його надрукував учора журнал “Очевидець”. Сподіваються, що голова ради торгівлі призначить комісію для розслідування фактів, пов’язаних з цією справою”.
Тим часом Пол Дарк чекав іншої бурі. Цілий ранок він просидів у своєму кабінеті, читаючи й перечитуючи репортаж про “Врододій” і намагаючись оцінити його з усіх можливих поглядів. Злободенно? Так. Образливо? Можливо. Правдиво? Безперечно. В інтересах суспільства? Поза всяким сумнівом… Але що буде з Мері Стенз? Як цей скандал вплине на неї?.. Вперше за багато тижнів його серйозно непокоїла доля дівчини, і він відчув непереборне бажання побачити її. Тепер, коли гарячкове напруження підготовки репортажу минуло, він почав усвідомлювати, як йому бракувало Мері; але разом з тим здавалося, що тепер вона живе в іншому, далекому й недосяжному світі.
Рівно о пів на дванадцяту на його столі вимогливо задзвонив телефон. Він зняв трубку.
— Дарк слухає.
— Говорить секретарка містера Хеннінгера. Містер Хеннінгер просить вас негайно зайти до нього в кабінет.
— Зараз іду.
Він поклав трубку й задумливо закурив сигарету, анітрохи не кваплячись побачити шефа. Важко було вгадати, що скаже йому Хеннінгер. Певна річ, він навряд чи висловить своє задоволення з приводу Даркового вчинку, але, з другого боку, жадати крові йому також начебто не випадає. Зрештою, правда залишається правдою.