— І так і ні, — відповів він по хвилі, ніби трохи вагаючись. — Перші чутки поширилися років вісім або десять тому, тобто за кілька років до смерті Браго. Років п"ятнадцять-двадцять тому серед персоналу санаторію було кільканадцять мешканців Пунто-де-Віста. Здебільшого жінки, що виконували роботу на кухні, в саду. Чоловіки працювали в котельній… Потім, коли інститут очолив Бурт і заходився провадити свої експерименти, а особливо, коли, після його смерті, прийшов Боннард і ліквідував останні відділення санаторію, там залишилося з Пунто всього кілька чоловік. Та й вони в принципі працювали лише за межами інституту. Боннард не довіряв тутешнім селянам і добирав собі персонал із столиці. Зрештою, тих кілька чоловік з Пунто — садівник із дружиною та три прибиральниці — теж пробули там недовго. Саме тоді, як уже я казав, вісім чи десять років тому, і пішли чутки, ніби в інституті Бурта бродять привиди. Можливо, ці чутки поширив сам Боннард, аби селяни з Пунто не тинялися поблизу інституту. А втім, спочатку це були дуже примітивні байки: про духів в образі котів, собак і навіть мавп. Цей примарний звіринець буцімто блукав уночі коридорами та підземеллями і своїм виттям наганяв страх. Розказували жахливі нісенітниці найчастіше ті, хто ніколи не був в інституті. Ви знаєте, як це буває… Навіть розповіді тих, що працювали на території інституту, були цілком суперечливі. Я трохи цим цікавився і розпитував особисто декого… Тоді в інституті тримали багато піддослідних звірів; це, напевне, й було джерелом вигадок. В усякому разі, до моменту смерті Браго весь старий персонал розбігся.
— Коли почали говорити про духів в образі людей? — спитав я.
— Я знаю, до чого ви хилите, — підхопив да Сільва. — На жаль, я не певен, що ці розмови не з"явилися ще до смерті Браго. В кожному разі, лише в останні роки оповіді стали якоюсь мірою логічними. І коли я казав про дивовижний збіг між цими байками і тим, що ми сьогодні почули, то я мав на увазі тільки деякі, найосмисленіші розповіді. А цей збіг, на мою думку, не може бути випадковим.
— І я так гадаю, — сказав я, запитливо поглядаючи на Альберді, але він мовчки дивився на да Сільва — підозріло й зацікавлено водночас.
— Спробуємо зіставити факти, — вів далі господар. — З того, що сказав Ігнасіо, випливає: Маріо стверджує, ніби його батько, Хосе Браго, перебуває в підземеллях інституту. Більше того, Ігнасіо був свідком розмови Маріо з кимось, хто видає себе за хлопцевого батька. Але ж Хосе Браго помер шість років тому. Його прах шість років пролежав на кладовищі в Пунто. Опріч того, експертиза довела, що перед смертю Хосе Браго піддавали, м"яко кажучи, недозволеним експериментам. Поміркуймо, сеньйори, а чи не може бути, що… — він на мить замовк, аби підкреслити незвичайність припущення, — що експеримент і далі триває.
— Не розумію… — прошепотіла сеньйора Долорес, із жахом дивлячись на полковника да Сільва.
— Я не нейрофізіолог і навіть не лікар, — повільно почав господар, старанно добираючи слова. — Даруйте, сеньйори, що я наважуюсь висловити припущення, не підкріплене переконливими доказами. Наше знання фактів дуже обмежене, а мої наукові знання не менш скупі… Колись я читав про деякі експерименти, що провадилися, правда, тільки на тваринах, найчастіше на котах або мавпах. Досліди полягали у відокремленні мозку від організму. Це було багато років тому і, напевно, не треба сумніватися, що нині в цій царині зроблено серйозний крок уперед. Зіставимо це з певним фактом, що його виявив професор Гомез: за кілька місяців до смерті у Хосе Браго було вийнято мозок. То, може, цей мозок, штучно підживлюваний, живе й досі? Ще замолоду я читав десь, що серце курки, відокремлене від тіла і підтримуване штучно, жило десятки років. Воно безперервно билось, хоч курки давно вже не було…
— Жахливо… — простогнала сеньйора Долорес.
— Таж! Жахливо! — підхопив да Сільва. — Але саме це найкраще могло б пояснити, чому те, що діється в інституті, оточене такою суворою таємницею. Можливо, невдачі у дослідженнях над нейродином Боннард пробує надолужити вівісекційними експериментами… Обнародування правди неминуче привело б сеньйора професора і його колег на лаву підсудних.
— Ви справді допускаєте можливість такого експерименту? — озвався я. — Професор Гомез вважає, що мозок у Браго виймали поступово, частинками, шляхом численних операцій протягом кількох чи кільканадцяти місяців… Не кажучи вже про те, що, прийнявши гіпотезу, ніби мозок Браго живе, спілкується з Маріо і навіть пише нові твори, ми повинні припустити, що Боннард зумів розв"язати чимало дуже складних проблем. Адже це був мозок, оснащений штучними органами чуттів і штучними виконавчими органами.
Да Сільва спохмурнів.
— То ви кажете, Гомез твердить… — він замовк. — Я не знаю, на жаль, подробиць експертизи… Однак, можливо, Гомез помиляється, — в голосі господаря забриніла надія.
— Його вважають видатним ученим.
Господар надовго задумався.
— Власне… це вже не має значення. Я надаремне морочу вам голови безглуздими припущеннями. Найближчими днями ми й так дізнаємось правду. Найважливіше — вже не вдасться приховати, що в інституті Бурта діються вельми дивні речі… І що громадська думка приголомшена виявленими фактами. Мушу сказати — досі все складається добре. Навіть ваш сьогоднішній приїзд і оце повідомлення Ігнасіо… Навіть те, що Маріо залишився в інституті. Сеньйоре, адвокате, а чи не зробите ви сьогодні ввечері візит Боннардові? Не можна гаяти часу… І втрачати нагоди.
— Ми якраз туди їдемо. Утрьох, — поквапився я відповісти.
Да Сільва шанобливо глянув на мене.
— Я бачу, сеньйор адвокат орієнтується в ситуації…
— Про те, що Маріо в інституті, ми знали вже до обіду, — озвалася сеньйора Долорес. — І ми, власне, приїхали, щоб забрати Маріо.
Господар ледве міг приховати подив.
ebooksa