Валентин ЧЕМЕРИС
БІЛИЙ КОРОЛЬ ДЕТЕКТИВУ
Частина перша
ПРИВИД НА ВІЛЛІ “ДВОХ ЩАСЛИВЦІВ”
І
Приватний детектив Джордж Лі, залишивши в ангарі свою “Ластівку” - птахоліт дещо задавненої конструкції,
простував бузковою алеєю до вілли, що була стилізована під романтичну древню фортецю із зубчатою вежею в
центрі. У лівому крилі будинку Джо і наймав собі помешкання: кімнату з ванною, кухнею та окремим входом. Із
зовнішнього, парадного боку, себто з вулиці, вілла й справді здіймалась вельми грізними, футів двадцять п’ять
заввишки фортечними мурами, викладеними з грубезного каміння (насправді ж - імітація під дикий камінь), з
вузькими, як і годиться, віконцями-бійницями, через які так мало проникало в помешкання світла. З внутрішнього
двору-колодязя, у який сонце заглядало лише ополудні, та й то ненадовго, віллу-замок на першому й на другому
поверхах оперізували дерев’яні веранди, які вже почав підточувати шашіль і на які виходили двері та вікна сяк-так
умебльованих кімнат. А чого варта була назва - “Неприступна фортеця серед океану житейських бур”! Принаймні
так рекламував свою віллу її власник розбагатілий акціонер Банч. Дехто, стомлений суєтою Міста, наймаючи тут
собі житло, щиро сподівався заховатися за мальовничими зовні мурами від усіх спокус і пороків зурбанізованої до
краю цивілізації. Здаючи такі вілли (а їх у нього налічувалося кілька) за чималу плату, містер Банч і справді не
відчував ані житейських бур, ні пороків цивілізації... на березі Середземного моря, де в нього була розкішна вілла і
яхта в голубій затоці.
Було пів на десяту, літній вечір тільки-но ввібрався в сині сутінки, і після спеки злагідніле повітря приємно