неї. Джо переступив з ноги на ногу - далі стовбичити перед вікном було нічого. Та й говорити нема про що, а
добрими порадами, які анічогісінько не важать, сусід ситий по горло, - тож детектив пішов верандою до своїх
дверей. Стромив великий палець у щілину дактилоскопічного замка (остання новинка фірми Томпсона!).
Електронний охоронець, блискавично впевнившись із відбитка пальця, що це господар, безшумно відчинив
броньовані двері (зовні вони були закамуфльовані фільонками під дерев’яні) і так само безшумно, зачинив їх,
тільки-но господар переступив поріг.
Весело насвистуючи, Джо зайшов до кімнати, зняв куртку, кинув її на диван, розстебнув комірець сорочки, впав
у крісло біля каміна і з насолодою випростав ноги. Ху-ух!.. Нарешті він приплив до своєї затишної гавані.
Відкинув голову на спинку крісла, напівлежав так якусь мить, насолоджуючись спокоєм та відчуттям, що він
вільний аж на цілу ніч, абсолютно вільний, і нікуди не треба йти, і нічого не треба вирішувати, а оскільки він
холостяк - то не плачуть діти й не пиляє жінка... Розкіш!.. І Джо смачно потягнувся...
Затишно потріскував стилізований під старовину камін. На полиці - колекція кумедних дерев’яних фігурок
лісовиків, водяників, чортів, відьом, домовиків та інших представників нечистої сили минулих століть, за
фігурною бронзовою решіткою - весело танцювали невгамовні язички полум’я, лижучи соснові поліна.
В акваріумі плавали яскраві тропічні рибки і переливалися всіма барвами далекого коралового раю...
Спалахували сонячні зайчики, мирно хиталися пишні риб’ячі хвости - хотілося ось так сидіти і споглядати за грою
рибок та кольорів і ні про що не думати. Розкіш!..
Джо запалив сигарету і голосом вишколеного офіціанта сам себе запитав: “Що містер бажає?..” І своїм,
звичайним, відповів: “Каву і... Ні, спершу ванну на годину, потім каву і сон... Одну хвилинку... Сну, будь ласка,
годин на десять. Ні, стривайте! Сну замовляю цілу добу. Спати то спати, хай йому чорт! (Вдома він частенько