Мабуть, я роззявив рота від подиву. Бротонс дивився на мене, жодного разу не моргнувши, протягом кількох нескінченно довгих хвилин. Нарешті, коли я відчув уже піт на спині, начальник архіву та дон Басиліо дружно зареготали. Я дозволив їм нареготатися донесхочу моїм коштом, аж поки їм забракло дихання й вони стали втирати сльози. Дон Басиліо вочевидь зустрів споріднену душу у своєму новому колезі.
– Ходімо, хлопче, – сказав Бротонс, прибравши лютий вираз зі свого обличчя. – Пошукаємо твого документа.
Архіви газети були розташовані в одному з підвалів будинку, під приміщенням, у якому стояла велика ротаційна машинерія, породження поствікторіанської технології, що здавалася схрещенням страхітливого парового локомотива та машини для виробництва блискавок.
– Дозвольте відрекомендувати вам ротаційну машину, більше відому під назвою «Левіафан». Будьте обережні, бо розповідають, ніби вона проковтнула вже не одного необачного, – сказав дон Басиліо. – Це історія, подібна до історії Йони та кита, але ця машина спершу пережовує, а потім ковтає.
– Так, певно, легше.
– Треба буде днями вкинути в пащу цьому страховиську того новачка, що називає себе племінником Масії[34] й вважає себе казна-яким мудрим, – запропонував Бротонс.
– Назви тільки дату, і ми організуємо врочисту церемонію, – погодився дон Басиліо.
Вони зареготали, як двоє школярів. «Один одного вартий», – подумав я.
Зала архіву була розташована посеред лабіринту коридорів, утворених із полиць у три метри заввишки. Дві бліді істоти, що мали такий вигляд, ніби не виходили з того підвалу років п’ятнадцять, виконували обов’язки помічників Бротонса. Побачивши свого шефа, вони підбігли до нього, як вірні собаки, чекаючи розпоряджень. Бротонс скинув на мене запитливим поглядом.
– То що ми шукаємо?
– Тисяча дев’ятсот четвертий рік. Смерть адвоката на ім’я Дієґо Марласка. Він був помітною постаттю у світському товаристві Барселони, одним із компаньйонів, що заснували адвокатську контору «Валера, Марласка та Сентіс».
– Місяць?
– Листопад.
За знаком Бротонса двоє помічників вирушили на пошуки газетних публікацій, датованих листопадом 1904 року. У ті часи смерть була таким звичним явищем, що перші сторінки більшості газет починалися з великих некрологів. Були всі підстави припускати, що персонажеві масштабу Марласки міська преса присвятила не одну статтю похоронного змісту й що повідомлення про його смерть публікували на першій сторінці. Помічники повернулися з кількома томами й поклали їх на великий письмовий стіл. Ми розділили обов’язки й зусиллями п’ятьох людей знайшли некролог на смерть Дієґо Марласки там, де й припускали, – на першій сторінці. То була газета за 23 листопада 1904 року.
– Habemus[35] труп, – оголосив Бротонс, який і зробив це відкриття.
Там були надруковані чотири некрологи на смерть Марласки. Один – від його родини, другий – від адвокатської контори, третій – від товариства літераторів Барселони, а останній – від культурної барселонської асоціації «Атенео».
– Певно, він був багатий. Лише багаті люди помирають п’ять або шість разів, – зазначив дон Басиліо.
Самі по собі некрологи не становили великого інтересу. Молитви за безсмертя душі небіжчика, повідомлення про те, що на похороні будуть присутні лише родичі та найближчі друзі, пишні славослів’я на честь видатного громадянина, ерудита та незамінного члена найдобірнішого барселонського товариства тощо.
– Те, що вас може зацікавити, треба шукати в газетах, які вийшли за день-два до або через день-два після його смерті, – підказав мені Бротонс.
Ми переглянули газети, які друкували протягом того тижня, коли помер адвокат, і знайшли там цілу низку публікацій, які мали стосунок до Марласки. Перша з них повідомляла, що відомий літератор загинув унаслідок нещасливого випадку. Дон Басиліо зачитав це повідомлення вголос.
ebooksa