– Я думаю, а чи не ліпше буде пустити вам кулю в потилицю зараз же?
– Ви не хочете спочатку вислухати мою розповідь?
Сальвадор послабив тиск револьверного дула. Я почув, як він поставив зброю на запобіжник, і повільно обернувся. Обличчя в Рікардо Сальвадора було суворе й темне, волосся – сиве, а сині очі – гострі, наче голки. Я прикинув, що йому років п’ятдесят, але, либонь, було б нелегко зустріти чоловіка, навіть удвічі за нього молодшого, який би посмів стати йому поперек дороги. Я проковтнув слину. Сальвадор опустив револьвер, обернувся до мене спиною й повернувся вглиб приміщення.
– Пробачте за такий прийом, – пробурмотів він.
Я пішов за ним до крихітної кухні й зупинився на порозі. Сальвадор поклав револьвер на зливальницю й підпалив картон та папір у грубці. Дістав банку з кавою й подивився на мене із запитанням в очах.
– Ні, дякую.
– У мене більше нічого доброго немає, – остеріг мене він.
– Тоді я складу вам компанію, – сказав я.
Сальвадор укинув до кавоварки дві щедрі ложки змеленої кави, наповнив її водою з глека й поставив на вогонь.
– Хто розповів вам про мене?
– Кілька днів тому я навідував удову Марласки. Вона й розповіла мені про вас. Сказала, що лише ви прагнули з’ясувати істину й що це коштувало вам посади.
– У певному розумінні можна сказати, що так, – підтвердив він.
Я помітив, що нагадування про вдову стурбувало його, і я запитав себе, що могло відбуватися між ними в ті дні нещастя.
– Як вона там? – запитав він. – Сеньйора Марласка?
– Думаю, їй бракує вашого товариства, – наважився сказати я.
Сальвадор кивнув головою, лютий вираз повністю зійшов із його обличчя.
– Я вже давно її не навідував.
– Вона думає, ви звинувачуєте її в тому, що сталося з вами. Гадаю, вона була б рада знову побачити вас, хоч і минуло багато часу.
– Може, ви й маєте рацію. Може, я й справді повинен навідати її.
– Ви розповісте мені про те, що сталося?
ebooksa