– Це зала шабашів, – пояснив мені дон Басиліо. – Тут щодня о сьомій вечора збираються головний редактор, заступник головного редактора та директор видавництва, як колись збиралися за круглим столом добрі лицарі короля Артура.
– Вражає.
– Ви ще нічого не бачили, – сказав дон Басиліо, підморгуючи мені. – Ось погляньте.
Дон Басиліо засунув руку під один із величних портретів і відсунув дерев’яну панель, яка затуляла стіну. Панель заскрипіла й піддалася його зусиллям, відкривши вхід до таємного коридору.
– Ну, що скажете, Мартін? І це лише один із багатьох секретів цього будинку. Навіть Борджіа не мали у своїх оселях таких лабіринтів.
Я увійшов слідом за доном Басиліо в той прохід, і ми прийшли до великої читальної зали, оточеної заскленими вітринами, у яких зберігалася таємна бібліотека «Ванґардії». У глибині зали, під світлом лампи із зеленавого скла, виднілася постать чоловіка середнього віку, що сидів за столом, вивчаючи з лупою якийсь документ. Побачивши, як ми увійшли, він підняв голову й подарував нам погляд, який перетворив би на камінь будь-яку людину молодшого віку або надміру вразливу.
– Дозволь відрекомендувати тобі дона Жозе Марію Бротонса, володаря потойбічного світу й начальника катакомб цього святого храму, – сказав дон Басиліо.
Бротонс, не поклавши лупи, подивився на мене тими своїми очима, які пропікали без контакту. Він підійшов, і я подав йому руку.
– Це мій давній учень Давид Мартін.
Бротонс якось дуже неохоче потиснув мені руку й подивився на дона Басиліо.
– Письменник?
– Він самий.
Бротонс кивнув головою.
– А він чоловік мужній, бо наважується виходити на вулицю після тієї лупцьовки, яку йому дали. А що він робить тут?
– Він шукає вашої допомоги, благословення й поради в справі археологічних пошуків якогось документа, – пояснив дон Басиліо.
– А де кривава пожертва? – запитав Бротонс.
Я проковтнув слину.
– Кривава пожертва? – запитав я.
Бротонс подивився на мене такими очима, якими дивляться на ідіота.
– Козенятко, ягня, кастрований півень абощо…
ebooksa