Сальвадор знову спохмурнів і кивнув головою.
– Що ви хочете знати?
– Удова Марласки сказала мені, що ви ніколи не погоджувалися з гіпотезою про самогубство її чоловіка й підозрювали зовсім інше.
– Більше, аніж підозрював. Чи розповідав вам хто-небудь про те, як помер Марласка?
– Мені розповідали тільки про те, що він наклав на себе руки.
– Марласка втопився. Принаймні поліція дійшла такого остаточного висновку.
– Як саме втопився?
– Існує лише один спосіб, яким можна втопитися, але до цього я повернуся згодом. Найцікавіше, де він утопився.
– У морі?
Сальвадор посміхнувся. Його посмішка була чорна та гірка, як та кава, що стала переливатися через вінця. Сальвадор понюхав її.
– Ви певні, що хочете почути цю історію?
– Я ще ні в чому не був такий певний протягом свого життя.
Він подав мені чашку й подивився згори вниз, ніби оцінюючи мене.
– Я припускаю, що ви вже були в того сучого сина Валера.
– Якщо ви маєте на увазі компаньйона Марласки, то він помер. Але я розмовляв із його сином.
– Цей також сучий син, можливо, тільки трохи менш нахабний. Не знаю, що він вам розповів, але певен, він не розказував, як вони удвох змовилися домогтися, щоб мене вигнали з поліції й щоб я перетворився на жебрака, якому ніхто не подасть милостиню.
– Боюся, він і справді забувся згадати цей факт у своїй версії подій, – підтвердив я.
– І не дивно.
– Розкажіть мені, як утопився Марласка.
– О, це й справді дуже цікаво, – сказав Сальвадор. – Чи було вам відомо, що сеньйор Марласка, адвокат із ласки Божої, ерудит і письменник, був у роки своєї молодості двічі чемпіоном різдвяного запливу, який організовує в порту Барселонський клуб плавання?
ebooksa