– А звідки ви знаєте?
– Не має значення. Але що робив Марласка на асотеї біля Водного резервуару? То не те місце, де людина може опинитися випадково.
– Це ще одне питання, яке залишилося нез’ясованим. Ми знайшли аркуш паперу в кабінеті Марласки, на якому він записав, що о п’ятій пополудні в нього призначена зустріч. Чи принаймні так можна було зрозуміти. На клаптику паперу були записані година, місце й ініціал. Велика літера «К». Яка, мабуть, означала «Корбера».
– І що, ви думаєте, сталося? – запитав я.
– Я думаю, і про це свідчать зібрані факти, що Жако обманом домігся від Ірен Сабіно, щоб вона заморочила Марласці голову. Відомо, що адвокат був одержимий усіма цими шахрайськими сесіями спіритизму та іншими нісенітницями, а надто після того, як помер його син. У Жако був компаньйон Даміан Роурес, що мав стосунки з тими колами. Несосвітенний лицемір і святенник. Удвох і з допомогою Ірен Сабіно вони переконали Марласку, що він зможе увійти в контакт зі своїм сином у світі духів. Марласка був чоловік відчайдушний і схильний повірити в що завгодно. Ота трійця тварюк досить успішно здійснювала свої шахрайські оборудки, але в кінцевому підсумку жадібність Жако вийшла за всякі межі. Існувала також думка, що Сабіно була щиро закохана в Марласку, вона не зичила йому зла й вірила в усе так само, як і він. Я не дуже вірю в таку можливість, але вона фактично не має стосунку до того, що сталося. Жако знав, що Марласка мав ті гроші в банку, і вирішив зникнути разом із ними, старанно заплутавши за собою сліди. Зустріч, запис про яку було знайдено на клаптику паперу, могла бути одним із таких фальшивих слідів, які залишили за собою Сабіно або Жако. Немає жодного доказу, що той запис справді зробив Марласка.
– А звідки взялися ті сто тисяч франків, що їх Марласка тримав в Іспанському колоніальному банку?
– Сам же таки Марласка перевів їх на метал за рік до своєї смерті. Я не маю найменшого уявлення про те, звідки він узяв таку суму. Відомо лише, що все, що від них залишилося в металі, зникло в той самий день, коли помер Марласка. Адвокати потім запевняли, що гроші нікуди не зникли, що Марласка просто вирішив реорганізувати свої фінанси й поклав їх на якийсь опікунський рахунок. Мені важко уявити собі, що людина реорганізовує свої фінанси й кладе до банку майже сто тисяч франків уранці, а пополудні її знаходять спаленою живцем. Я не вірю, що ці гроші він перевів до якогось таємничого фонду. На сьогодні немає жодного доказу, який міг би переконати мене, що гроші не потрапили до рук Жако Корбери та Ірен Сабіно. Принаймні на початку, бо я не вірю, що потім вона бачила бодай один сантим із тих грошей. Жако зник разом із ними. І зник назавжди.
– А що сталося з нею потім?
– Це ще одне, що примушує мене думати, що Жако одурив Роуреса та Ірен Сабіно. Незабаром по смерті Марласки Роурес продав свою похоронну контору й відкрив крамницю речей, які мали стосунок до магії, на вулиці Принцеси. Наскільки мені відомо, він досі торгує там. Ірен Сабіно ще років зо два виступала в різних кабаре та забігайлівках, щоразу нижчого рангу. Останні відомості, які я мав про неї, свідчили про те, що вона займалася проституцією у кварталі Раваль і жила у вбогості. Вочевидь від тих франків їй жодного не дісталося. І Роуресу також.
– А що Жако?
– Найімовірніше, він покинув країну під фальшивим прізвищем і живе десь у повному достатку на ренту.
Лихо було в тому, що ця розповідь не тільки нічого мені не прояснила, а й поставила переді мною ще більше запитань. Сальвадор, безперечно, помітив розчарування в моєму погляді й подарував мені співчутливу усмішку.
– Валера та його друзі в мерії домовилися, що преса обмежиться історією про нещасливий випадок. Вони вирішили організувати для небіжчика пишний похорон, щоб зберегти високу репутацію своєї адвокатської фірми, справи якої були також справами мерії та депутатського корпусу, і стали всіляко наголошувати на дивній поведінці сеньйора Марласки в останні дванадцять місяців його життя, відтоді як він покинув свою родину та своїх компаньйонів і вирішив придбати собі напівзруйнований дім у тому кварталі міста, у який раніше не ступав і ногою, щоб присвятити себе, як розповідав його колишній компаньйон, літературній діяльності.
– А Валера не розповідав про те, яку саме книжку хотів написати Марласка?
– Книжку віршів чи щось таке.
– І ви йому повірили?
– Мені доводилося у своїй роботі мати справу з дуже дивними подіями, друже, але багаті адвокати, які кидають свою роботу, щоб написати книжку сонетів, мені ніколи не траплялися.
– Отже?
– Отже, для мене було б найрозумнішим забути про ту історію й робити те, що мені казали.
– Але так не сталося?
ebooksa