– Кажуть, уночі його дружина намагалася накласти на себе руки.
– Крістіна?
– А й справді, ви ж її знаєте…
Я навіть не помітив, що підхопився на ноги й руки мені тремтять.
– Заспокойтеся. Із сеньйорою Відаль усе гаразд. Схоже, вона хотіла випити велику дозу опію, але рука її зрадила… Сядьте, будь ласка, Мартін. Прошу вас, сядьте.
Я сів. У шлунку в мене було таке відчуття, ніби туди встромили з десяток цвяхів.
– Коли це сталося?
– Два чи три дні тому.
Мені згадався силует Крістіни у вікні вілли «Геліус» кілька днів тому, згадалося, як вона привітала мене помахом руки, а я повернувся до неї спиною.
– Мартін! – погукав мене інспектор, провівши долонею в мене перед очима, ніби перевіряв, чи зі мною нічого не сталося.
– Що?
Інспектор подивився на мене поглядом, у якому я помітив справжню стурбованість.
– Ви не хочете мені чогось розповісти? Я знаю, ви мені не вірите, але я хотів би допомогти вам.
– Ви досі вважаєте, що це я вбив Баридо та його компаньйона?
Ґрандес заперечливо похитав головою.
– Я ніколи в це не вірив, але декому хотілося в це повірити.
– Тоді навіщо ви за мною стежите?
– Заспокойтеся. Я не стежу за вами, Мартін. Якби я за вами стежив, ви це відразу помітили б. Поки що я тільки спостерігаю за вами. Бо ви подобаєтеся мені, і мене турбує, що ви можете вплутатися у велику халепу. Чому ви не хочете довіритися мені й розповісти про все, що відбувається?
Наші погляди зустрілися, і на якусь мить я відчув спокусу розповісти йому про все. Я б це зробив, якби знав, із чого почати.
– Нічого не відбувається, інспекторе.
ebooksa