Гра янгола

– Я сказав йому, що все це шахрайство, вигадки. Я сказав йому, що я комедіант, що я заробляю собі на життя, організовуючи сеанси спіритизму для нещасливців, які втратили дорогý людину і яким хочеться вірити, що кохані, батьки та друзі чекають їх на тому світі. Я сказав йому, що на тому світі немає нічого, лише одна велика порожнеча, що лише цей світ ми маємо. Я сказав йому, щоб він забув про духів і повернувся до своєї родини.

– І він вам повірив?

– Думаю, що ні. Він перестав приходити на наші сеанси й став шукати допомоги в іншому місці.

– Де?

– Ірен виросла десь у нетрях пляжу Боґатель і хоч здобула славу, танцюючи та граючи в театрах Паралело, а проте й далі навідувалася до того місця. Вона розповіла мені, що водила Марласку до однієї жінки, яку називали відьмою із Соморостро, щоб попросити в неї захисту від чоловіка, перед яким Марласка був у боргу.

– А Ірен не казала, як звали того чоловіка?

– Якщо й назвала, то я не пам’ятаю. Я вже сказав вам, що вони перестали приходити на сеанси.

– Андреас Кореллі?

– Ніколи не чув цього імені.

– Де я зможу знайти Ірен Сабіно?

– Я вже сказав вам усе, що знаю, – промовив Роурес із нетерпінням у голосі.

– Ще одне запитання, і я піду.

– Сподіваюся, так воно й буде.

– Ви ніколи не чули, щоб Марласка промовляв слова «Lux aeterna»?

Роурес насупив брови й похитав головою.

– Дякую за вашу допомогу.

– Нема за що. І якщо це можливо, то більше сюди не приходьте.

Я кивнув головою й попрямував до виходу. Роурес проводжав мене сторожким поглядом.

– Стривайте, – покликав він, перш ніж я встиг переступити поріг.

Я обернувся. Чоловічок дивився на мене із сумнівом в очах.