– На вас цей одяг сидів краще, доне Педро.
– Це було давно.
– Доне Педро, є багато речей, які…
– Для мене тепер ніщо не має ваги, Давиде. Можеш нічого мені не пояснювати.
– Я заборгував вам більше, аніж пояснення.
– Тоді розкажи мені про неї.
Відаль дивився на мене розпачливим поглядом, благаючи, щоб я йому набрехав. Ми сіли в салоні, перед вікнами, з яких було видно всю Барселону, і я став брехати йому від усієї душі. Сказав, що Крістіна винайняла невеличку мансарду на рю Суфло під ім’ям мадам Відаль, а мені сказала, що чекатиме мене щодня ополудні біля фонтана Люксембурзького саду. Я розповів йому, що вона постійно говорить про нього, що ніколи його не забуде, і я знаю, що, проживши біля нього так багато років, вона ніколи не зможе заповнити ту порожнечу, яка утворилася через його відсутність. Дон Педро кивав головою, спрямувавши погляд удалину.
– Ти повинен пообіцяти мені, що піклуватимешся про неї, Давиде. Що ніколи її не покинеш. Хоч би що сталося, ти завжди залишатимешся поруч із нею.
– Обіцяю вам, доне Педро.
У блідому світлі надвечірнього дня я бачив у ньому лише старого чоловіка, що зазнав поразки від життя, чоловіка, хворого від спогадів і каяття, чоловіка, який ніколи ні в що не вірив і якому тепер залишився тільки бальзам віри.
– Мені хотілося б вірити в те, що я твій найкращий друг, Давиде.
– Ви завжди були моїм найкращим другом, доне Педро. Ви були для мене більше, аніж другом.
Відаль узяв мене за руку. Він тремтів.
– Ґрандес розповів мені про того чоловіка, якого ти називаєш хазяїном… Каже, ти йому щось завинив, і думаєш, що єдиний спосіб сплатити йому борг – це віддати йому чиюсь чисту душу.
– Це дурниці, доне Педро. Не думайте про це.
– А тобі не згодилася б така брудна й стомлена душа, як моя?
– Я не знаю чистішої душі, аніж ваша, доне Педро.
Відаль усміхнувся.
– Якби я міг помінятися місцями з твоїм батьком, я б це зробив, Давиде.
– Я знаю.
ebooksa