Білий спостерігає за Ґросом, який повільно нанизує речення, розтягує, ніби вчиться граматики.
— Він зник кілька днів тому, і сьогодні його знайшли робітники в коморі ресторану, де він голим ховався в бочці з капустою. Він чинив шалений опір, коли його намагалися видобути з тої бочки, тож урешті мусили його звабити великим окостом, і він виліз. Його працівник востаннє бачив пана Сама тиждень тому, коли після закриття ресторану той залишився там сам. З ним були дві людини: пані Портеро і Ви, чи не так?
Білий киває.
— У нього ми теж брали інтерв’ю, — сухо відповідає.
— Інтерв’ю, безумовно. Але Вам не здається трохи дивним, що три з чотирьох жертв збожеволіли після того, як ви взяли в них інтерв’ю?
Білий мовчить. У цей момент над Ґросом залопотіло. На чорне Ґросове пальто падають дві сірі плями пташиного посліду.
— Яка гидота, — пищить Ґрос і повільним рухом хусточкою зчищає з пальта більшу частину лайна. — Я не маю нічого проти винищення цієї пташиної погані, незалежно від того, виправдана теорія Мауса чи ні, — каже Ґрос. — Скажіть, Білий, Ковача Ви теж знали, чи не так?
Білий киває.
— Ви бачили його цими днями?
— Бачив мимохідь, на відкритті «Маркса», — каже Білий.
— Ви розмовляли?
— Як я вже сказав, мимохідь.
— Гм, пане Білий, у кого ще Ви і пані Портеро збиралися взяти інтерв’ю?
— Ми потрохи закінчуємо з інтерв’ю. Ми тут уже цілий тиждень, і час їх уже монтувати.
— Зважаючи на всі факти, я міг би Вас зараз заарештувати, але не буду. Було б добре, якби Ви послухалися поради Мауса і завтра вранці о восьмій годині прийшли в Головне управління поліції. Ми складемо короткий протокол всього, що Ви знаєте, і на тому Вас поки відпустимо. Але попереджаю Вас, Білий, якщо розслідування піде в правильному напрямку…
Із цими словами писклявий голос поліцейського помічника Ґроса стихає. Він озирається довкола, ніби шукає щось у темряві, і після паузи, нарешті, додає:
— Ви повертаєтеся до театру? Вистава, певно, вже закінчилась.
Білий киває. Розвертається і залишає Ґроса в темряві позаду.
Повний архів
Люди курять перед входом до театру й на балконі. На першому поверсі фуршет. Тиснява довкола величезного торта, виготовленого з кранських ковбас. На вершечку стоїть маленька гарматка, модель тієї, яку використовувало військо Наполеона. Чавкання їжі, цокання склянок, сміх і розмови. Ґубець у спортивному костюмі й кедах, спалахи, позування відомих осіб Марибора перед камерою журналіста. У протилежному кінці коридору — Роза Портеро.