Прощення

Нана Нумен знову занурює руку в посудину з льодом. Але цього разу — глибше і з-під льоду виймає скляну кулю, катає її по щоках і шиї, стягує одяг з лівого плеча, кладе на нього кулю, потім опускає її на поділ сорочки.

— Бачите, мільйони, мільярди людей вірять, що Ісус одного дня повернеться. Але я знаю, що одного дня повернеться Ксену та його наступники. Є події, які потрібно повторювати, пане Білий. Навіть якщо вони будуть кривавими, ці події зберігають життя цілих цивілізацій. У людському розумінні, це, звісно, парадоксально, що цивілізації живуть завдяки вбивствам, але так є. У цьому сенсі, ця нещасна культурна столиця Європи є частиною більшого сузір’я. Ми використали унікальну історичну можливість, і культурною столицею Європи є Марибор, а не якесь інше європейське місто. Мій мисливець розпорядився поставити в місті тринадцять нових фонтанів. Ви бачили, як гарно вони світяться вночі? Для того ж, установили ряд кульок з емблемами. Люди сміються над нами, бо ми їх встановлюємо до міліметра точно в чітко визначених місцях, та все це, звісно ж, має свою причину. Ви знаєте, Білий, що таке ці фонтани і ці кульки? Сузір’я! Коли вони освітлені — це Осіріс, його видно навіть із космосу. Ксену близько і повинен знати, де те місце, яке прийме його нове послання.

— Ви справді вважаєте, що те, що сталося мільйони років тому, може повторитися? — запитує Білий.

Пані Нумен сміється і бере кришталеву кулю.

— Ваша наївність мене надихає, пане Білий. Усе постійно повторюється, знову і знову. І буде повторюватися. Наші життя — лише одна крихітна часточка в одному з нескінченних циклів.

— Але душі… — каже Білий.

— У душ теж є свій вік. Інформація втрачається, її потрібно освіжити. І якщо ми вже про освіження, ви навіть не скуштували шампанського.

— Скажіть, хто решта членів «Великого Орка»?

На це запитання стара жінка голосно сміється. Повільно підводиться, підносить кулю ближче до вогню.

— Є речі, яких я не знаю, пане Білий. Я знаю про всі смерті. Коли на когось погляну, зазвичай знаю, коли і як він помре. Коли я лягаю спати, мені сняться вбиті. Мій світ повний живих мерців, розумієте? Але є речі, які залишаються прихованими навіть для мене та моєї кулі.

Нана Нумен ніжно проводить рукою по кулі. Ледь помітне світло зблискує під її долонею. Білому здається, що він щось бачить у кулі. Хоче нахилитися ближче, але в цей момент помічає, що прикутий до дивана і не може ворухнутися.

— Ви мали намір загіпнотизувати мене, пане Білий? Ви знаєте, Ваші гіпнотичні здібності на рівні новачка. А ось те, в чому Ви зараз берете участь, — це вища форма гіпнозу, хоча й вона не є чимсь особливим. Я загіпнотизувала Вас не як особистість, в якої є душа, — я просто загіпнотизувала тварину, в якій Ви перебуваєте, щоб Ви більше не змогли нею керувати. Дуже просто. Зараз Ви душа без тіла, пане Білий, тобто те, чим Ви є насправді.

Жінка обережно кладе кулю на стіл перед Білим. Навколо кулі починає сяяти легеньке блакитнувате світло.

— Можливо, Вам цікаво, як був створений «Великий Орк», пане Білий? Ви не можете говорити, але я можу читати Ваші думки і знаю, що Вас цікавить. А Вас це цікавить, зрештою, як і безліч інших речей, яких Ви ніколи не дізнаєтеся. Принаймні не в цьому житті, пане Білий.

Пані Нумен підходить до вікна, злегка відсуває штору.

— Отже, «Великий Орк», чи, краще сказати, Велика Зоряна Формація Тринадцяти, існує з незапам’ятних часів, але час від часу вона матеріалізується в різних місцях для виконання певного завдання. Вона постійно з’являється в різних країнах і серед різних людей. Та ми небагато знаємо про це. Однак знаємо, що останнє сузір’я тринадцятьох тут, у Мариборі, утворилося більше століття тому, серед покоління наших дідів. Це сталося якраз перед Першою світовою війною, 1913 року. Група селян-паломників з Похор’я йшла до церкви на Кальварію. Там їх застала ніч. Було літо, субота, двадцять першого червня, і селяни заночували надворі, на траві довкола церкви. Уночі з землі почали проростати гриби, які світилися. Хоча селяни добре розумілися на грибах, однак таких вони ніколи раніше не бачили. Гриби були схожими на безбарвні лисички, і від них ширився задушливий сморід, який розбудив людей. Селяни заходилися їх оглядати, аж раптом гриби стали виділяти легкий пил, що супроводжувалося звуками, і всі, хто був поблизу, мов божевільні, кинулися до тих грибів і почали їх сирими їсти. Звісно, нікому з них не спало на гадку, що вони перебувають на величезному пагорбі, утвореному тілами мільйонів убитих істот з іншої планети. Гриби були не грибами, а продовженням їхніх розкладених тіл. Селяни, які з’їли ті гриби, злетіли в повітря. За словами одного з них, їх підняло на висоту близько трьох-чотирьох метрів. Там вони безпорадно зависли, у них були галюцинації, які різнилися між собою, але наскільки відомо, спільним елементом галюцинацій був великий восьминіг. У того восьминога було не вісім ніг, як зазвичай, а тринадцять. Селянам, які безпомічно бовталися в повітрі, восьминіг пхав у рота й інші отвори слизькі щупальця, і вони блювали й очищалися аж до ранку, доки він їх, повністю знесилених, не опустив на землю — у ту гидоту, яку вони всю ніч вивергали з себе. Гриби зникли і більше ніколи не з’являлися. Усі, хто тоді їв ті гриби, домовилися нікому не розповідати про цю подію — аби їх не сприйняли за божевільних. Чимало з них пізніше все одно загинуло на воєнних фронтах, залишилася певна кількість, яка зберігала таємницю, передаючи її лише своїм нащадкам. Серед них сформувалося тринадцять охоронців того, що вони бачили і пережили, так званий «Великий Орк».

Нана Нумен знову йде до каміна і дивиться на полум’я.

— Назрівав час для нової депопуляції їхньої планети. Душі, полонені в тілах людей на Землі, все більше слабнуть і повинні отримати нову інформацію. Ми всі черпаємо від Ксену свої знання і розум, Білий, без них ми були б звичайними тваринами. Але незважаючи на весь цей інтелект і знання, ми не можемо відповісти на найпростіші питання. От, наприклад, Ви вважаєте, що ми, люди, щось більше, ніж просто носії душ Ксену. Чи що принаймні серед тих душ є певні сили, які хочуть того, що Вам видається добром. Ви вважаєте, що життя вже само по собі несе нове життя, без помсти. Ви вірите в прощення, Білий. А що таке прощення взагалі? І якщо Ви вже вірите в прощення іншій людині, скажіть мені, будь ласка, як простити самому собі? Хто прощає глибоко в нас самих, хто є суддею наших вчинків? Важко відповісти, правда? Що Ви можете відповісти на той парадокс, що мусили вбивати, аби зробити добро? Хіба ви, які вбивали свідомо, не гірші за тих, хто вбиває у стані афекту, сліпоти чи омани? Хіба ваша холоднокровність, яка виправдовує вбивство заради вищої мети, не така ж, як і в Ксену? Хіба Ви, Адаме Білий, не є просто гіршою, значно менш свідущою версією Ксену? Хіба Ви не бачите, що своїми зусиллями змінити існуючий порядок Ви цей порядок лише зміцнюєте? Насправді цей порядок був установлений за допомогою тієї ж дії, якою Ви намагаєтеся встановити ваш новий порядок, — вбивства. Яка інформація є прощенням? Жодна. Я Вам щось покажу.

Жінка підходить до Білого і виймає з кишені його піджака пудреницю.

— Бачите, при цій констеляції я б могла з’їсти всі Ваші дражини, і нічого, нічогісінько не сталося б. Порівняно з моєю кулею — це лише кульки, просочені брудом і шлунковими соками. Я віддаю перевагу дечому іншому, — каже пані Нумен, переставляє кулю на скляний столик перед Білим, висуває шухляду. З пакетика на скляну поверхню столика витрясає трошки білого порошку, січе його, робить смужки і вдихає ніздрею. Аххх, нічого кращого за зіркові карти та кокаїн немає, Білий. Будеш? О, забула, в тебе ж нема тіла, яким ти можеш насолоджуватися всіма цими тваринними принадами.