Прощення

На сцені Андрій Болконський і П’єр Безухов. П’єр п’яний, його батько помирає в іншому кінці сцени. Болконський знаходить П’єра, бере його під руку.

П’ЄР:

Подивися на мене! У таку важливу мить! Що робити? Я тебе розчарував. Звісно, я розчарував і свого батька. Хоча він також розчарував мене. Він не одружився з моєю матір’ю… Якби я був законним сином, він би все одно грішив, але мою поведінку тоді б розуміли краще… А тепер ти ще й докоряєш мені…

АНДРІЙ:

Я докоряю тобі за те, що ти не дозволяєш рости отому найкращому в тобі, завдяки якому ти би міг стати кимось.

П’ЄР:

Стати кимось? Ким?

Виходить Наполеон, іде повз П’єра й Андрія до середини сцени. Всі актори завмирають, очевидно, вражені його появою.

Наполеон протягує руку, ніби хоче доторкнутися до публіки, яка сидить у темряві перед ним, вимовляє кілька незрозумілих слів. Збоку вибігають два солдати, підхоплюють актора під руки і виводять зі сцени. П’єр повторює репліку:

П’ЄР:

Стати кимось? Ким?

Тієї ж миті на сцену знову виходить Наполеон. Здіймає вказівний палець і кричить.

НАПОЛЕОН:

Наполеон!

З-за завіси висувається рука солдата і тягне Наполеона зі сцени. Сміх глядачів.

П’ЄР (тихіше):

Стати кимось?

АНДРІЙ:

У тебе повинна бути мета.

П’ЄР: