Прощення

— Ох, дівчатка, добре вам, розважаєтеся в театрі весь день, а хтось у цій країні мусить працювати. Подай-но мені пальто, я тільки візьму цигарки і вже віддаю назад. Ось так.

Білий бачить, як Вода розмовляє з однією із гардеробниць.

— Чим ви, дівчатка, займаєтесь, коли не працюєте, тобто коли ви не в театрі?

Гардеробниці хихочуть.

Вода кладе цигарки в кишеню піджака і повертає до чоловічої вбиральні. Білий іде за ним, стає поруч, біля сусіднього пісуару.

— Нудна вистава? — каже Білий.

— Та шо я знаю, я по театрах не спеціаліст, — каже Вода, двічі глибоко затягуючись димом, гасить цигарку в пісуарі, застібає блискавку.

Білий ступає за Водою до умивальника.

— Пане мер, можна дещо у Вас запитати? Люди кажуть, що Ви пристрасний мисливець.

Вода перериває його строгим поглядом: «Ти шо, журналіст?»

— Ні, ні, я теж часом трохи полюю, тож хотів просто порадитися з Вами, бо ж у Вас досвід.

— На кого полюєш?

— Ну, я тільки починаю… — каже Білий, витягуючи з кишені ручку.

— Мисливство — це найперше турбота про тварин, це головне, а вже тоді відстріл. Я лише тамтої зими завіз для косуль більше, як двадцять причепів сіна й кукурудзи. Ти в якому мисливському клубі?

Білий зупиняється.

— А знаєш, шо я думаю? Я думаю, ти ніякий не мисливець, а журналіст, який зібрався мене надурити, — навісніє Вода. — Шо там у тебе в руках, покажи!

— Ручка, — каже Білий, піднімає її в повітря.

— Точно мікрофон. Дай сюди, придурок, — каже Вода й кидається на Білого. Обидва падають на підлогу. Вода обшукує кишені Білого й витягує візитки австрійського державного радіо.

— І шо то? Шо то таке, ти, дебіл? Переслідуєш мене? Мене? Та в тебе на лобі написано, що ти ніколи не держав у руках рушницю! Я покажу тобі, шо таке мисливець. Зараз я тобі покажу!

Вода тягне Білого підлогою до раковини унітазу. Білий опирається, але Вода міцно тримає його за шию.