— Все... про нашу змову... вони і так все знали.
Прядка волоком витягли зі слідчої кімнати.
Бєляєв був задоволений цією сценою і весело спитав:
— Ну то що, генерале? Колотися будемо? Давайте, голубчику, не тягніть... У мене кава є бразільська, запашна... Пишіть явку з повинною, а тоді й кавусю вип"ємо. Ви курите? Є кубинські сигари.
— Fuck you, — сказав Гайдук. — Ти ці сигари від Сапатерро отримав? Ти в списках, пам"ятай.
Від такого нахабства Бєляєв сторопів, схопився за ку-клукс-кланівський балахон, наче намірився його скинути, щоб не заважав дихати в хвилину святого обурення.
— Ти... ти... американський пиндюк... будеш мені погрожувати? Та я тебе... — він махнув рукою у вікно й гукнув:
— Черняєв... візьмись за цього...
— Слухай мене, блазню, — сказав Гайдук. — Негайно передай Крейді, щоб прийшов сюди. Я маю для нього погані новини. А якщо ця мразь, — він кивнув на Черняєва в чорному мундирі з чорним каптуром на голові, який вже закасував рукави, — торкнеться мене, новини для Крейди будуть ще гірші. Зрозумів?
— Так точно, — розгублено сказав Бєляєв, пойнятий страхом, що його втягують у грізне й незрозуміле протистояння, в якому можна втратити все. Адже з того боку вікна-дзеркала стояв сам Іван Оврамович Крейда, й невідомо було, чи можна ігнорувати погрози цього американського пиндюка? Бєляєв (справжнє прізвище якого було Опришко) вирішив виграти час і порадитись з самим Генеральним Прокуратором: врешті-решт, нікуди цей Гайдук не дінеться від найсправедливішого в світі українського правосуддя.
Він жестом наказав Черняєву (прізвище якого було Дзагоєв) вийти з кімнати і, вірнопіддано дивлячись у вікно-дзеркало, оголосив:
— Перерва. Дайте підслідному води.
Бєляєв вийшов до сусіднього приміщення — радитись з Крейдою. Гайдук жадібно випив теплу хлоровану воду. Його мучила думка про Божену: що з нею? Невже через годину її приведуть на очну ставку в такому ж стані, як бойового генерала Прядка? Чи подіє Гайдуків шантаж на Крейду, який чудово розуміє, яку загрозу становить втрата серверів на Крейдосі та Хіосі.
Шантаж не подіяв. У сусідній кімнаті було прийнято рішення не піддаватися на погрози Гайдука, не йти на контакт з ним, а знищивши будь-яку волю до опору, якомога швидше домогтися повного визнання ним усіх звинувачень.
До слідчого приміщення ступили Черняєв і двоє помічників. Гайдук відчув удар гумовою палицею по голові, від чого втратив свідомість. Коли прийшов до тями, вже лежав, прив"язаний липкою стрічкою до стола. До мошонки підвели електроди і боляче защемили їх. Спеціальним реостатом Черняєв підвищував напругу струму — біль ставав нестерпним, вогонь охоплював низ живота, по тілу хвилями прокочувались судоми, і здавалося, що мозок теж був охоплений полум"ям. Тільки одна рятівна думка зростала і утверджувалася в цьому вогняному хаосі, у цих смертних муках. Думка ця — ВИЗНАТИ ВСЕ, припинити муки. Він уже був готовий прошепотіти катам, що визнає вину, все, що скоїв колись і чого ніколи не робив, але голосу не стало — і він утратив свідомість.
— От блядь симулянтська, — сказав Крейда Беляеву. — Як паскудити, він герой. А як перед батьківщиною відповідати — одразу на той світ тікає.
Крейда сидів за маленьким столиком, що стояв упритул до вікна-дзеркала, й апетитно уплітав галушки зі шкварками, від чого скло вкрилося легеньким туманцем, довелося рукою прочищати, щоб краще бачити, як карається ворог української військово-козацької федеративної держави.
— Лікаря викличте, до тями його приведіть, — дав команду Крейда. — Інтелігент сраний. І продовжуйте допит. Якщо треба, пресуйте його всю ніч. Я йому покажу «Ахіллесову п"яту».
— Слухаюсь, — виструнчився Бєляєв.
68.
ebooksa