— Що тобі, йолопе! Я зайнятий. — І почув тихий голос Фрідмана зі зловісним індонезійським акцентом:
— Ти що собі дозволяєш, старий мудак? Хочеш — завтра тебе не буде на танкодромі?
— Вибач, Рафа, дорогий, я не думав, що це ти... Що сталося?
— Ти питаєш, що сталося? А те, що перекрили кордон між Україною і ОГБ, мої автопоїзди стоять. І я несу шалені збитки за кожну добу простою. А ти слухаєш цю «галушку» шитову і заводишся з Америкою? З нормальними людьми, які дають тобі гроші? Йоцем-фіц, Наполеон бронетанкових військ шитовий.
— Рафо, Рафо, побійся бога, — благально мовив гетьман.
— Я бога боюся. Свого Бога. А ти хочеш, щоб завтра відключилися всі комп"ютери, і ти пролетиш зі своєю «черепахою», як фанера над Парижем, і зникнеш з усіх радарів...
— Це не «галушка», — нарешті наважився видати таємницю гетьман.
— А хто? Сам Кара-хан, який помирає зараз у великих муках?
— Ні. Сірий Князь. Це його наказ.
Фрідман змовк, перетравлюючи це повідомлення. Нарешті він перервав мовчання:
— Це помилка. Треба його переконати...
— Він розлютився на Гайдука. Той щось накоїв у Греції. Перерізав йому Ахіллову п"яту.
— Мені плювати на Гайдука. Так йому і треба. Він зрадник, — карбував слова Фрідман. — Але кордон треба відкрити, з Ширлі Ван Лі треба дружити.
Після цієї розмови гетьман передумав кликати Никифора Саливона і знову заглибився у лист президентші. Невдовзі пролунав новий сигнал каналу №1, яким мали право користуватися члени Ареопагу, Клинкевич і, звичайно Князь. Тепер гетьман був обережний:
— Слухаю вас уважно.
Почув низький, сексуально звабливий голос Індіри Голембієвської.
— Що у вас за бардак у Києві, пане гетьмане? (Колись, у кращі часи, вона звала його «Кузею»). Я застрягла у Варшаві, кордон закритий. Літак не випускають. Мені що, створювати тут уряд в екзилі? Ви що, хочете, щоб завтра Чорна Орда стояла на Батиєвій горі? Показилися, чи що?
— Інді, — ніжно, як у давні часи, сказав гетьман . — Дірочко, не нагнітай... Все буде добре. Я зараз працюю над цим. Передавай полякам братерський привіт. Цілую.
Він поклав трубку, цілком задоволений своїм дипломатичним хистом, і одразу ж покликав до себе Клинкевича і Мережка. Страх і огида підповзли до горла гетьмана, коли побачив випещені пальці Вітольда Ярополковича з перламутровим манікюром і згадав, як Клинкевич рвав погони з Гайдукового френча. Мережко чомусь не поліз цілуватися, не став засмоктувати гетьманові губи, як робив це зазвичай.
— Читайте, — гетьман передав їм текст послання Ширлі Мак Доул (Ван Лі). «Як швидко вона відхрестилася від свого жовтопузого», — подумав з гіркотою, наче йому шкода стало Ендрю Ван Лі, тіло якого з переламаними шийними хребцями упокоїлося на китайському цвинтарі у Ванкувері, звідки походив п"ятий президент Конфедерації.
ebooksa